• Друкувати
• Запитати
• Надіслати другу
• Поділитись
  • Facebook
  • Twitter
• Підписатись на новини

До часу завершення військами Шермана легендарного маршу до Атлантичного океану Лінкольн вже отримав перемогу на виборах. Але на початку вересня узяття мешканцями півночі Атланти украй допомогло республіканській адміністрації стабілізувати своє положення напередодні виборів.

До того ж рішуча політика адміністрація Лінкольна, що спочатку зрозуміла і прийнята навіть не більшістю американців, поступово завойовувала все більше прихильників. Сам же Лінкольн вже з осені 1862 р. не міг здійснювати військово-політичне керівництво колишніми, "конституційними" методами, бо, виражаючись сучасною мовою, "кредит довір'я", відпущений населенням Півночі його адміністрації, явно вичерпувався.

Але до початку осені 1864 р., особливо після падіння Атланти, це те, що похитнуло, було довір'я знов зміцнилося завдяки рішучим політичним заходам Лінкольна, а в області військової - принципово новій стратегічній концепції Гранта. Важливим компонентом в її здійсненні сталі в ті дні операції генерала Ф. Шеридана в Долині.

8 листопада, відбулися президентські вибори, на яких Лінкольн одержав 2,2 млн. голосів, а Макклеллан - лише 1,7 млн. Нова перемога республіканців на виборах остаточно позбавляла бунтівників надій на мирне рішення конфлікту. Увечері 10 листопаду, стали ледве відомі підсумки підрахунку голосів, Грант в телеграмі Хеллеку просив поздоровити президента з успіхом і писав: "Ця перемога для країни стоїть більшою, ніж виграна битв". Але, віддаючи голоси за Лінкольна, американці голосували і за його кращих генералів: Гранту, Шермана, Шерідана... Коли ж в кінці року країна дізналася про вихід армій Шермана до Атлантики, мало у кого, навіть на Півдні, залишилися які-небудь сумніви в тому, що наступаючий рік стане останнім роком війни.

Спочатку Лінкольн думав, що жителям півночі вдасться швидко перемогти рабовласників. Дійсно, північні штати займали велику територію, там жила велика частина громадян країни, вони мали добре розвиту промисловість. Але Північ не була готова до війни. Багато офіцерів армії – вихідці з південних штатів – з початком війни перейшли на сторону рабовласників. Крім того, у північних штатах нараховувалося чимало прихильників Конфедерації, що всіляко шкодили військам уряду. Так що досвід керування країною й армією приходив до президента Лінкольну через гіркоту поразок і невдач. 12 квітня 1865 р. у міста Аппамотокс відбулася церемонія здачі зброї жителями півдня.

Наведення порядку Лінкольн почав з уряду. Його доброзичливість, справедливість до опонентів, урівноваженість, гумор і великодушність дозволили створити добре працюючий уряд, які складався як із прихильників звільнення рабів, так і з тих, хто схилявся до примирення з рабовласниками.

Свою задачу в громадянській війні Лінкольн визначив так: "Моя головна мета в цій боротьбі врятувати Союз безвідносно збереження чи руйнування рабства. Якщо я зможу врятувати Союз без звільнення рабів, я зроблю так; якщо я зможу врятувати його, тільки звільнивши всіх рабів, я зроблю так; якщо я зможу врятувати його, звільнивши частину рабів, я зроблю так". Президент уміло лавірував між думками міністрів уряду. Він терпляче вислухував усіх, але рішення приймав самостійно.

Іншою складною проблемою було створення сильної армії. Лінкольн звернув увагу на талановитого генерала Улісса Гранта і призначив його командуючим армією жителів півночі. Разом з іншими видатними генералами – Шерманом, Шеріданом, Томасом – Грант зумів провести великий спільний наступ на південні штати.

Президент Лінкольн виявив себе і як талановитий дипломат. Яскравим прикладом може служити так називане "справа Трента". На борті англійського судна "Трент" два дипломати конфедерації направилися у Великобританію і Францію, щоб схилити європейців до надання допомоги Півдню. Однак англійське судно було затримано жителями півночі, а посланники жителів півдня арештовані. Уряд Великобританії розцінило дії жителів півночі як образу. Лінкольн розумів, що виступ англійців на стороні Півдня неприпустиме, і звільнив дипломатів. Погроза війни з Великобританією зникла.

Два закони, прийнятих Авраамом Лінкольном у ході війни, мали вирішальне значення для перемоги жителів півночі і наступного розвитку США. За законом кожен бажаючий міг одержати за символічну плату в 10 доларів земельний наділ у 65 га. Цим Лінкольн і залучив в армію жителів півночі багатьох людей, що бажали одержати землю, і заклав основи сучасного американського фермерства. Іншим законом, підписаним Лінкольном 1 січня 1863 р., була знаменита Прокламація про звільнення негрів-рабів. Сам Лінкольн оцінив документ так: "Якщо моє ім'я коли-небудь, потрапить в історію, то за цей акт, і в ньому – уся моя душу".

Прокламація, щоправда, звільняла лише рабів заколотних штатів. Лінкольн побоювався, що у випадку повного скасування рабства до заколотних штатів можуть приєднатися ті рабовласницькі штати, що не вийшли зі складу Союзу. Але коли громадянська війна стрімко котилася до свого завершення і перемога Півночі була очевидної, з ініціативи Лінкольна була прийнята 13-я виправлення до Конституції США, що назавжди заборонила рабство.

Закон про гомстеди і звільнення рабів – видатний внесок Лінкольна в розвиток справжньої свободи особи в США. Президент власним прикладом демонстрував повагу людського достоїнства. Лінкольн приймав відвідувачів-негрів, чого колись не робив жоден президент США, а одним з його друзів був колишній раб Фредерік Дуглас.

Значення Громадянської війни виходило далеко за рамки тимчасових і національних меж. Ще на першому етапі війни, в жовтні 1862 р., на це указував Маркс, що писав, що ті, що "відбуваються, в США події мають всесвітнє значення. Приведемо і характеристику Маркса і Енгельса, що прямо стосується головної теми даної роботи: "З якої б точки зору не розглядати Громадянську війну в Америці, вона представляє видовище, що не має собі рівного в літописах військової історії".

Підсумком війни Півночі і Півдня стало зняття з порядку (неповне, половинчасте) двох найважливіших для США проблем, наспілих задовго до початку війни денний, - ліквідація негритянського рабства і буржуазно-демократичне рішення земельного питання. Оскільки ще до початку військових дій відбувся політичний розкол країни, до задач війни додалося і відтворення США в колишньому складі штатів (а для рабовласницького Півдня — закріплення і збереження розколу). В здійсненні цих трьох задач (або їх частини) була зацікавлена більшість населення країни, включаючи і певні шари жителів Півдня.

Саме їх економічним і політичним інтересам максимально відповідало рішення триєдиної задачі війни. Тому основні плоди перемоги Півночі дісталися буржуазії, а не "чорноробом" цієї війни: робітникам і фермерам Півночі, неграм Півдня. В цьому коротко основний підсумок війни.

У той же час подальший розвиток американської історії, аж до наших днів, виявив і інші підсумки громадянської війни. Стрімкий розвиток капіталістичного виробництва в США в останній третині XIX ст., у величезній мірі стимулююче сприятливими для буржуазії підсумками війни, прискорило і усилило різку соціальну поляризацію населення країни. Це вело не тільки до зростання соціальних суперечностей і відповідно посиленню класової боротьби. Одночасно збільшувалася і соціальна пасивність значних мас населення, що легко пояснити боязню за завтрашній день, прагненням реалізувати свої сили винятково у сфері індивідуально-практичної діяльності, а не колективної боротьби за поліпшення умов праці і побуту.

Ця соціальна і політична пасивність, в широких масштабах що виявилася після закінчення громадянської війни, давала про себе знати (хоча і не в такому ступені) і в ході війни. В тилу Півночі разом з десятками тисяч добровольців, що рвалися на фронт, були і десятки тисяч осіб, саботуючих в армію, безпринципно міняючих партійні прихильності, а на фронті не було рідкістю дезертирство. На Півдні ці явища були поширені менше, оскільки перевага Півночі в матеріальних і людських ресурсах наочно показувала більшості південців згубність такого роду "вільностей".

У зв'язку з цим відзначимо і те, що в цілому в громадянській війні в США був відсутній дух непримиренності, крайнього озлоблення, пекучої ненависті до супротивника, іншими словами - всього того, що неминуче супроводило і супроводить безлічі інших воєн. Ще не один раз наголошувалося, що солдати Півночі і Півдня в перервах між боями часто обмінювалися продуктами, одягом, газетами, просили переслати листи, просто розмовляли, як за мирних діб. В рівній мірі це торкалося і офіцерів.

Наприклад, молодий генерал-мешканець Півночі Дж. Кастер, війська якого полонили його давнього друга - Дж. Вашингтона, не забув сфотографуватися з південцем в обнімку. При цьому біля їх ніг, як песик, сидів хлопчик-раб Вашингтона, що добровільно відправився в полон прислужувати "господарю". А генерал-південець Дж. Джонстон зразу ж після закінчення війни так подружився з У. Шерманом (нагадаємо, що саме їх армії протистояли один одному під час настання Шермана на Атланту і пізніше), що багато років опісля, у віці 84 років, приїхав на похорони друга-супротивника і через лічені дні помер сам, простудившись на лютневому вітру. Схожих прикладів можна б було привести сотні, і їх, звичайно, не можна трактувати як виняток.

Суперечливі підсумки громадянської війни в США сталі свого роду спадком як для сучасної історії цієї країни, так і для історії багатьох капіталістичних держав. Теорії "соціальної гармонії", "безкласового суспільства", "класового братства", такі модні зараз на Заході, йдуть своїм корінням в події нового часу, часто - в соціальні катаклізми, яким з'явилася для США громадянська війна. Взаємозв'язана найскладніших проблем сучасної Америки зі всієї неї більш ніж двовіковою історією, центральне місце в якій займає війна Півночі і Півдня, очевидна. І кінцево, ці питання заслуговують глибокого, пильного вивчення.

Таким чином, громадянська війна внесла певні корективи в погляди на внутрішню політику президента Лінкольна. Попри те, незаперечним буде той факт, що його нововведення відіграли неоціненну роль в подальшій історії США. США стали країною з новим обличчям.

21.02.2011