• Друкувати
• Запитати
• Надіслати другу
• Поділитись
  • Facebook
  • Twitter
• Підписатись на новини

Виникнення, сутність, принципи. Проблема демократії та її роль в суспільно-політичному житті є однією з центральних у політології. Ще з античних часів політична думка розглядала демократію, як органічну ознаку цивілізованості суспільства. Демократичні форми організації сягають коренями в глибоке минуле, ще в родовий устрій, вони виникли з появою людини. Через родові форми демократії пройшли майже всі народи. Деякі вчені-етнографи вважають, що демократія – один з найважливіших факторів антропогенезу, появи роду людського. Як свідчать етнографічні дослідження, недемократичні форми організації, які були засновані на суровій ієрархії і підкоренні, за зразком мурашника чи бджолиного рою, заводили наших пращурів у безвихідь.

Традиції первісної демократії зробили великий вплив на появу перших класичних демократичних держав в Древній Греції і Риму. У працях мислителів Стародавньої Греції ми вперше зустрічаємо поняття "демократія", (в перекладі demos-народ, cratos-влада, тобто буквально, влада народу).

Характерною рисою демократії є її еволюція. Так кожному історичному типові держави, кожній суспільно-економічній формації відповідала своя форма демократії. Так, в рабовласницькій демократії (Афіни, Республіка Рим) раби автоматично виключалися з усієї системи громадських відносин. Тільки вільні громадяни користувалися правом обирати державних чиновників, брати участь у народних зборах, володіти майном і т. д.

За феодалізму‚ елементи демократії почали зароджуватися у формі представницьких установ, що обмежували абсолютну владу монархів (парламент в Англії, Генеральні штати у Франції, кортеси в Іспанії, Державна Дума в Росії, Військова рада в Запорізькій Січі). Величезний прогрес у розвитку демократії започаткували‚ утвердження капіталізму й перемога буржуазних революцій в Англії, Франції, інших країнах. Завдяки ліквідації кріпацтва і скасуванню феодальних привілеїв сформувався цілий комплекс демократичних інститутів і процедур, більшість з яких використовується і нині.

Життя розвінчало міф про "соціалістичну демократію", яка нібито була вищим типом демократичного устрою суспільства. За часів "тоталітарного соціалізму" сталося не розширення і збагачення змісту демократії, а навпаки – різке його збіднення, звуження і згортання (репресії, обмеження прав і свободи та інше). Демократизм суспільства був фальшивим і декоративним, хоч пропаганда й нав’язувала значній частині населення ілюзію народовладдя. Розпочатий у роки хрущовської "відлиги" процес демократизації суспільного життя був спершу загальмований, а потім і взагалі згорнутий. Дуже непослідовно проводився курс на демократизацію і в перебудовний період. Значною мірою труднощі переходу до демократичних форм організації нашого суспільства зумовлені дією тоталітарних і авторитарних традицій.

Що ж таке демократія? Існує багато підходів до тлумачення демократії. Перше, головне значення пов’язане з етимологією, походженням цього терміну. "Демократія" перекладається з давньогрецької як "народовладдя", або використовуючи розшифровку цього визначення американським президентом Авраамом Лінкольном, "правління народу, вибраного народом і для народу".

Похідною від етимологічного поняття демократії є більш ширше визначення, як форми будови будь-якої організації, заснованої на рівноправній участі її членів в управлінні і прийняті в ній рішень за більшістю. Зрозуміла в широкому значенні, демократія може існувати скрізь де є організація, влада і управління.

В третьому значенні, демократія розглядається як заснований на відповідній системі цінностей ідеал суспільного устрою і відповідного йому світогляду. До числа складових цього ідеалу цінностей відносяться свобода, рівність, права людини, народний суверенітет та ін.

В четвертому значенні демократія розглядається як соціальний і політичний рух за народовладдя, здійснення демократичних цілей і ідеалів.

Поняття демократії як народовладдя (і інші похідні від цього визначення демократії) є нормативними, оскільки базуються на нормативному підході до цього феномену. Демократія характеризується в цьому випадку як ідеал, заснований на таких цінностях, як свобода, рівність, повага людської гідності, солідарність. В першу чергу тільки своєму ціннісному змісту демократія зобов’язана такою популярністю в сучасному світі.

Виявлення елементу утопізму, невідповідності між нормативним поняттям демократії і реальністю, між ідеалом і життям, являється наслідком емпіричного підходу до аналізу демократії. Такий підхід абстрагується від ідеалів і апріорних оцінюючих міркувань і потребує дослідження демократії, такою яка вона є насправді. У відповідності з виявленими у емпіричних дослідженнях властивостями, уточнюється і переглядається поняття демократії і її теорія.

Враховуючи взаємозв’язок нормативних і емпіричних означень демократії як форми державного правління, можна виділити її наступні характерні риси:

• Юридичне визначення і інституаційне вираження суверенітету, верховної влади народу. Тільки народ, а не монарх, аристократія, бюрократія чи духовенство виступають офіційним джерелом влади. Суверенітет народу виражається в тому, що тільки йому належить засновницька, конституційна влада в державі, що тільки він вибирає своїх представників і може періодично приймати участь в розробці і прийнятті законів за допомогою народних ініціатив і референдумів.
• Періодична виборність основних органів держави. Демократичною може вважатись лише та держава, громадяни якої здійснюють верховну владу, вибираються, причому вибираються на обмежений строк.
• Рівність прав громадян на участь в управлінні державою. Цей принцип потребує як мінімум рівності виборчих прав.
• Прийняття рішень за більшістю і підкорення меншості більшості при їх здійсненні.

Ці вимоги є мінімальними умовами, які дозволяють говорити про наявність демократії в тій чи іншій країні.

Однак реальні політичні системи, засновані на загальних принципах демократії, вельми значно відрізняються одна від одної, наприклад‚ антична і сучасна демократія, американська і швейцарська політичні системи і т. д. Названі загальні принципи демократії дають можливість виділити основні критерії, які дозволяють розрізняти і класифікувати багато численні теорії і практичні демократичні моделі і, якби вимірювати їх.

При оцінці у відповідності з їх першим, найважливішим принципом - суверенітетом народу, - демократія класифікується в залежності від того, як розуміється народ, і як здійснюється суверенітет.

Обмеження народу деякими класовими або демографічними рамками дає підставу характеризувати держави, які піддають політичній дискримінізації деякі групи населення і зокрема, не надаючи їм виборчих прав, як соціально обмеженні демократії і відрізняти їх від всезагальних демократій - держав з рівними політичними правами для всього дорослого населення.

Народ, являючись складною спільністю людей, має певну структуру, складається із конкретних осіб. В залежності від того, розглядається він як сукупність самостійних, вільних індивідів, чи як взаємодія різноманітних груп, котрі переслідують в політиці свої особові, специфічні інтереси, або як єдине, гомогенне ціле, суб’єкт, в якому домінують загальні інтереси і воля, концепції і реальні моделі демократії діляться відповідно на індивідуалістичні, плюралістичні (групові) і колективістські.

В першому випадку безпосереднім джерелом влади вважається особа, в другому - група, в третьому – весь народ (нація, клас).

Суверенітет народу - найважливіша конституційована ознака демократії, яка служить підставою її оцінки не тільки з точки зору розуміння самого цього суб’єкту, але також за формою здійснення ним влади.

В залежності від того, як народ приймає участь в управлінні, хто і як безпосередньо виконує владні функції, демократія ділиться на пряму, плебісцитну і представницьку (колективну).

В прямих формах народовладдя громадяни самі безпосередньо приймають участь в підготовці, обговоренні і прийняті рішень.

Важливим (другим) каналом участі громадян у здійсненні влади є плебісцитна демократія. Відмінності між нею і прямою демократією проводиться не завжди, оскільки ці дві форми участі включають безпосереднє волевиявлення народу, однак вона існує. При плебісцитній демократії можливості політичного впливу громадян порівняно обмежені. Їм надається право за допомогою голосування ухвалити той чи інший проект закону чи іншого рішення, яке звичайно готується президентом, урядом, партією або ініціативною групою. Можливості впливу основної маси населення у підготовці таких проектів дуже невеликі.

Третя, ведуча у сучасних державних формах політичного устрою є представницька демократія. Її суть - у виборі громадянами в органи влади своїх представників, які будуть виражати їх інтереси, приймати закони і віддавати розпорядження.

В залежності від характеру рівності, яку забезпечує держава, демократія ділиться на політичну, яка передбачає лише формальну рівність, рівність прав, і соціальну, яка заснована на рівності фактичних можливостей участі громадян в управлінні державою.

Важливі відмінні якості різноманітних демократій дозволяють виявити аналіз четвертої загальної ознаки демократії - підкорення меншості більшості при прийняті і здійснені рішень. Таке підкорення може не мати меж і розповсюджуватись на будь-які сторони діяльності людини. В цьому випадку має місце деспотична демократія. Вона представляє собою абсолютну, нічим і ніким не обмежену владу більшості, пов’язану з настроєм мас і свавіллям. Якщо ж влада більшості потребує повного підкорення особистості і прямує до встановлення над нею постійного загального контролю, то демократія стає тоталітарною.

Антиподом таких форм управління є конституційна демократія. Вона ставить владу більшості у визначені границі, обмежує її повноваження і функції за допомогою конституції і розподілу влади і забезпечує тим самим автономію і свободу меньшості, в тому числі і окремій особі.

02.02.2011