• Друкувати
• Запитати
• Надіслати другу
• Поділитись
  • Facebook
  • Twitter
• Підписатись на новини

У 1801 р. Фрідріх Шеллінг заявляє про «свою систему», в основу якої покладено принцип тотожності ідеального і реального. Повний і послідовний виклад шеллінговської системи знаходимо в курсі лекцій з філософії, прочитаному Фрідріхом Шеллінгом у Вюрцбурзі, який потім видано. Курс філософії поділений на три частини: загальна філософія, натурфілософія і ідеальна конструкція світу. У вступній, загально-філософській частиш мова йде про принцип тотожності ідеального і реального, що далі конкретизується в натурфілософії.

Справжня суть речей не душа і не тіло, а тотожність того та іншого. Конкретизація центрального принципу філософії Фрідріха Шеллінга не випадково віднесена ним до розділу «Натурфілософія». Термін натурфілософія впроваджується для визначення форми розуміння природи. Натурфілософія є альтернативною теоретичному природознавству.

Фрідріх Шеллінг формулює три принципи натурфілософії:

• по-перше, природа матерія єдина. В ній немає абсолютних якісних різниць, які раніше називали різноманітними субстанціями або першоелементами, що не розкладаються, і якими із давніх-давен звикли вважати повітря, воду, вогонь;
• по-друге, природа розвивається і змінюється. Природа не тільки продукт, а є продуктивність, абсолютна діяльність. Ступені розвитку природи це її потенції (можливості);
• по-третє, в основі вчення про природу лежить принцип загальної подвійності. Життя є єдність двох процесів розпаду і відновлення речовин. Подвійність у кожному живому тілі постійно підтримує оновлення матерії. Зрозуміло ж, природа (матерія) для Фрідріха Шеллінга це єдине ціле, що розвиває подвійність і є джерелом постійного оновлення. Природа, основа всього існуючого, є «велика філософська таємниця».

Іншими словами, для Шеллінга, як і для Канта, Фіхте, предмет філософії суть творчого діяльного початку в світі. Фрідріх Шеллінг говорить, що природа здійснює у розвитку коло її розвиток є одночасно і пізнання природою самої себе. Природа повертає до себе в людському розумі інтелігентність. «Розумні людські встановлення», насамперед «правовий порядок», називає другою природою. Свій же завершений вислів продуктивна сила природи знаходить у художній творчості. Художня творчість мистецтво вище науки і філософії.

Головна хиба філософії в тому, що не спроможна бути загальнодоступною, перебуває за межами звичайної свідомості, а естетичне доступне будь-якій свідомості. Крім того, філософія захоплює лише частину людини, підіймаючи її до висот, тоді як мистецтво спроможне підняти вгору цілісну людину. Ідеал Фрідріха Шеллінга єдність мистецтва і філософії, науки і поезії, подібно тому як в античній міфології. Шеллінг пророкував появу нової міфології, в якій співпадають дух і природа, реальне і ідеальне абсолютного творчого початку людського життя.

Разом з тим у Шеллінга так само, як і в Канта, але значно ширше, вимогливіше, поетичніше звучить думка про те, що природа не мала б досконалості без розуму, відповідно і без людини. Адже нова міфологія, за задумом Шеллінга, має не тільки стати шляхом діяльності людського розуму, але й стати сама новою, а саме, інтелігентною природою людини. Стати імпульсом духовної дії, творчим початком, зміст якого в тому, що завдяки духовній природі людина може перевершити природу, а отже, стати вільною. Воля визначалася як перевищувала ступінь природи, подолання як знаходження природної могутності і досконалості природних можливостей і багатства.

У пізнього Фрідріха Шеллінга міркування про природу і волю перетворилися в протестантську міфологію любові. Воля це перемога любові, а саме, Бога над природою, найбільше зло якої Смерть. Розум, що став любов'ю, ніби переборює сліпоту і несвободу, пануючи в стихійній творчості природи.

Світ волі виявляється надприродним світом, а світ любові — світом надрозумовим. І Шеллінг, так саме як і Кант, знаходить тільки одну сферу перемоги духа над природою: розуму над самим собою сферу релігійних цінностей. Чим ближче Кант і Шеллінг підходили до розумного визначення волі як сфери надприродної, особливого життя людини, тим глибше виявлявся розрив між природним і розумно-вільним, між розумом і його релігійно-етичним втіленням. Проблему відчув уже Фіхте, відмовившись взагалі розглядати сферу природного і просто розумного.

Використана література

1. Герасимчук А.А., Тимошенко З.І. Курс лекцій з філософії.– К., 1999.

2. Гулыга А.В. Немецкая классическая философия. – М., 1986.

3. Ільїн В.В., Кулагін Ю.І. Філософія – К., 1997.

4. Кондзьолка В. Історія середньовічної філософії. – Львів, 2001 р.

5. Петрушенко В.Л. Філософія. – Львів,2001.

6. Філософія: Навч.посібник /За ред. Надольного І.Ф. – К., 1997.

05.12.2010