• Друкувати
• Запитати
• Надіслати другу
• Поділитись
  • Facebook
  • Twitter
• Підписатись на новини

В області науки, знання завжди важливіше за незнання, але в області філософії завжди повинно бути зрозуміло, що найглибше знання не усуває незнання. «Знає посправжньому лише той, хто знає своє незнання». В цьому аспекті пізнаванність світу реалізується на фоні непізнаваності Бога.

До непізнаваного розумом Бога веде тільки містична теологія, яка, спираючись на інтуїцію, виходить за межі усякого розумового й розумного пізнання, в ту область, де «темрява є світло, незнання є знання».

Вчені усвідомили, що всі їхні теорії, що описують явища природи та її закони, є продуктом людської свідомості, а не властивістю самої реальності. Усе взаємопов'язано настільки, що пояснення одного вимагає розуміння всього іншого. Усі наукові теорії та моделі є лише наближення до істинного стану речей. Фундаментальні константи всесвіту можна констатувати, але не пояснити.

Сучасна фізика також вказує на неможливість описати явища та об'єкти мікросвіту окремо, а завжди у відношенні зі спостерігачем. На рівні сучасної фізики неможливо говорити про властивості об'єкту як такого — вони мають значення тільки в контексті взаємозв'язку об'єкту й спостерігача, де підхід останнього визначає й те, якою буде відповідь.

Принцип єдності. У світі немає місця, яке було б більш важливим, ніж якесь інше місце — «Всесвіт є сфера, центр якої є скрізь, а меж немає ніде».

На його думку, у Всесвіті все знаходиться у русі, і в його різних частинах панують однакові закони. Рух універсальний, все переходить з одного стану в інший, все прагне до безмежності, і це прагнення по відношенню до людини перетворюється на нескінченний пошук, у процес сходження людини до Вічності.

Світ — це дзеркало Бога, який в усьому присутній у згорненому вигляді. Іншими словами, світ — це теофанія, почуттєво сприймане явище Бога, кожна річ у ньому унікальна й, одночасно взаємопов'язана з усім іншим. Кажучи сучасною мовою, ми зустрічаємось тут зі схолистичними і голографічними уявленнями про світ. Згідно Кузанському, розуміння Всесвіту як подоби Бога, а плинного як відображення Вічності, дає можливість, через осягнення обмеженого світу, сходити до невидимого, до первісного початку.

Принципова єдність — одна з основних ідей сучасної фізики на рівні квантової механіки й термодинаміки відкритих систем. Складові частини матерії взаємопов'язані, споріднені і взаємозалежні, і їх потрібно розглядати як невід'ємні частини одного цілого. Світ не можна розкласти на незалежні одна від одної найдрібніші складові, як це робить класична фізика. Кожен об'єкт мікросвіту — це набір відношень, що зв'язують його зі зовнішнім світом.

Єдність протилежностей. Тотожність. Згідно з Кузанським, протилежності й відмінності збігаються в Богові.

На допомогу розуму, неспроможному «зв'язати протиріччя», приходить розум інтуїція, здатна осягнути нескінченне.

«Нескінченність є поєднання протилежностей».

Принцип єдності протилежностей Кузанський розповсюджує і на світ реальних речей. Кожна річ уміщує в собі протилежні тенденції, але здобуває природу домінуючої протилежності. У світі видимих речей єдність протилежностей пов'язана з їхньою подібністю та злагодженістю, а не тотожністю, тому що абсолютна тотожність можлива лише в Абсолюті.

Сучасна фізика в мікросвіті відкриває єдність протилежностей. На субатомному рівні частки одночасно зруйновні і не зруйновні. Там речовина є енергією, об'єкти — процесами, частки — хвилями, об'єкти мікросвіту знаходяться в якійсь визначеній точці й відсутні там, рухаються й не рухаються. Принцип невизначеності говорить, що якщо розгортається одна з властивостей, то згортається інша. В субатомному світі існують пари взаємопов'язаних понять, які не можуть бути одночасно визначені з однаково високою точністю. Чим більше прагнемо визначити одне, тим більше невизначеним стає інше. Одне поняття доповнює інше, як частина й хвиля, що взаємно доповнюють картини однієї й тієї ж реальності.

Ідея згортання/розгортання. Для Кузанського творіння є розгортання Бога (explicacio Dei), нескінченність стягується в скінченність, абсолютна єдність — у множинність, а вічність — у час.

В Богові згорнуто все (навіть протилежності), всі числа, всі можливості, всі рухи, а також усе, що відбувається та існує в часі та просторі. Максимум згортає й розгортає все.

«У єдиному Богові згорнуто все, оскільки все в ньому, і він розгортає все, оскільки він у всьому».

Всесвіт у цілому є результатом розгортання Бога «зсередини назовні». Повернення світу до Бога є згортання світу, повернення всередину.

Фізичний вакуум уміщує в собі можливість існування всіх можливих часток. Світ побудований із «нічого», наділеного структурою, а сила й речовина — лиш прояви простору й часу. Матеріальні частки — це згустки енергії, збудження поля, де поле мислиться як властивість простору. Поле існує завжди і скрізь, це пустота, із якої все виникає. В якомусь значенні простір розгортається в матерію, яка не може існувати поза рухом і становленням.

З точки зору деяких сучасних фізиків можна говорити про внутрішній, імпліцитний (згорнений) і зовнішній, експліцитний (розгорнений) порядок, де внутрішнє подібне до кожної точки голограми, вміщує всю інформацію в цілому. Згідно такому підходу, свідомість і матерія взаємопов'язані і є проекцією більш високої реальності, яка не є ні матерією, ні свідомістю.

Відносність і взаємозв'язок. Жодна частина Всесвіту не є важливішою, ніж інша, і властивості однієї частини визначені властивостями решти частин.

Всесвіт не має ні краю, ні центру; він кінцевий, але не має меж.

Уявлення про наявність всього в кожному і кожного в усьому, в сучасній фізиці можна виразити словами: кожна частка вміщує в собі всі інші частки.

Основна ідея Картезіанської парадигми — упевненість, що складні системи можна зрозуміти, знаючи їхні частини,— виявилась помилковою.

Подрібнення цілого і послідовний аналіз не дозволяють зрозуміти його природу, а самі складові можуть бути зрозумілі лише з точки зору і в контексті цілого. У світі все взаємопов'язане. Усередині будь-якої системи, космосу — одночасно відбувається безліч процесів, які неможливо охопити, тому що все одночасно впливає й взаємодіє з усім. Процеси, що відбуваються в природі, мають не лінійний, а циклічний характер. Завжди спостерігається зворотній зв'язок, і це дозволяє говорити про самоорганізацію й еволюцію систем. Вивчення світу передбачає міждисциплінарний, еклектичний і синтезуючий цілісний підхід.

Кузанський перш за все неоплатонік і ідеї, які ми зустрічаємо в його працях, не нові. Мова йде про відродження добре забутого старого. Подібне відбувається й сьогодні. Якщо Кузанський відмовляється від схоластики, то сьогодні спостерігається відмова від картезіанської парадигми. Як і в часи Кузанського, так і сьогодні відбувається неповоротне реформування фундаментальних уявлень про світ і людину. Усе рухається, все повертається на кола своя. Нашому часу також потрібне своє відродження й свій гуманізм, відродження прадавніх вчень про єдність, цілісність світу та гуманізм, який зміг би відновити віру в Бога, віру в людину й віру в майбутнє.

Використана література

1. Герасимчук А.А., Тимошенко З.І. Курс лекцій з філософії.– К., 1999.

2. Гулыга А.В. Немецкая классическая философия. – М., 1986.

3. Ільїн В.В., Кулагін Ю.І. Філософія – К., 1997.

4. Кондзьолка В. Історія середньовічної філософії. – Львів, 2001 р.

5. Петрушенко В.Л. Філософія. – Львів,2001.

6. Філософія: Навч.посібник /За ред. Надольного І.Ф. – К., 1997.

05.12.2010