• Друкувати
• Запитати
• Надіслати другу
• Поділитись
  • Facebook
  • Twitter
• Підписатись на новини

За дорученням Кабінету Міністрів України законопроект "Про страхову діяльність" був опрацьований фахівцями колишнього Укрдержстраху разом з Лігою страхових організацій України за участю науковців.

Схвалений Кабінетом Міністрів проект закону пройшов експертизу в ряді європейських країн та Америці. У зв`язку з передачею Верховною Радою повноважень Кабінету Міністрів щодо прийняття законопроектів з економічних питань, які законодавчо не були врегульовані, його було направлено до Кабінету Міністрів. 10 травня 1993 року було прийнято Декрет Кабінету Міністрів України "Про страхування", який мав силу закону [12, c. 23].

Значення Декрету важко переоцінити. Адже саме він уперше в Україні поставив крапку на стихійному розвитку ринку страхування, бо ним передбачалося створення системи державного регулювання та нагляду за страховою діяльністю, включаючи реєстрацію страхових організацій та ліцензування цієї діяльності, Декрет визначив, що страховиками є юридичні особи, які створені в формі акціонерних, повних, командитних товариств або товариств з додатковою відповідальністю (відповідно до Закону України "Про господарські товариства"). Визначався розмір мінімального статутного фонду, участь іноземного капіталу в статутному фонді страхової компанії тощо.

Декрет визначив також права та обов`язки страховика і страхувальників. З його прийняттям предметом безпосередньої діяльності страховика може бути лише страхування, перестрахування і фінансова діяльність. Публікація страховиками річних балансів діяльності стала обов`язковою. Декрет заборонив будь-яке втручання в діяльність страховиків з боку держави, якщо воно не пов`язане з повноваженнями органів нагляду та контролю за діяльністю страховиків. Гарантувалися дотримання і захист майнових та інших прав і законних інтересів страховиків, умов вільної конкуренції.

Прикро, що Декретом не вдалося встановити такий розмір статутного капіталу, який би сприяв захисту майнових інтересів страхувальників. Його розмір був на рівні лише 5,0 тис. доларів США. Надзвичайно низький рівень статутного капіталу при створені страхових компаній не лише не зупинив їх ріст, а й сприяв подальшому зростанню. Їхня кількість досягла 800. З припиненням інфляційних процесів значна частина страхових компаній опинилась на межі банкрутства. Основними причинами були малий розмір статутного фонду та відсутність належним чином сформованих резервних страхових фондів. А також низька кваліфікація керівних кадрів страхових компаній.

Створення наприкінці 1993 року Комітету у справах нагляду за страховою діяльністю (далі Укрстрахнагляд) принципово змінило поняття страхового ринку України. Тоді усвідомлювалася потреба в опрацюванні більш наповненого законопроекту, який би гарантував надійний захист майна страхувальників.

Пропозиції щодо такого закону в травні 1994 року були обговорені на першому з`їзді страховиків України, а остаточно Закон України "Про страхування" N 86/96-ВР було прийнято Верховною Радою 7 березня 1996 року.

З цього часу почався другий період розвитку страхової справи в Україні. Було прийнято низку постанов Кабінету Міністрів, які наповнили чинну нормативно-правову базу страхування та дали поштовх щодо нових напрямків розвитку ринку страхування в Україні. Це, зокрема, постанови КМ України про максимальні розміри страхових тарифів із добровільного страхування майна громадян, порядок і умови проведення обов`язкового страхування цивільної відповідальності власників транспортних засобів, порядок здійснення операцій із перестрахування, а також про діяльність посередників тощо.

Закон України "Про страхування" регулює відносини у сфері страхування і спрямований на створення ринку страхових послуг, посилення страхового захисту майнових інтересів підприємств, установ, організацій та громадян.

Відповідно до Закону України" Про страхування" визначені такі види страхування:

• добровільне;
• обов’язкове.

Для здійснення обов’язкового страхування Кабінет Міністрів України встановлює порядок та правила його проведення, форми типового договору, особливі умови ліцензування обов’язкового страхування, розміри страхових сум та максимальні розміри страхових тарифів або методику актуарних розрахунків.

Конституція України, прийнята у червні 1996р., встановила загальні норми правового регулювання фінансової політики, складовою частиною якої являється страхова справа. Особливістю страхових обов’язків є те, що розраховуючись за страхові послуги, страхувальник втрачає право володіння, використання і розпорядження своїми грошима (внесеними страховими платежами).

Проведена Укрстрахнаглядом (відповідно до прийнятого Закону "Про страхування") робота з переліцензування страхових компаній дозволила залишитися на ринку страхування близько 200 компаніям, тобто їх кількість скоротилась майже в 4 рази. Основною причиною цього стало невиконання вимог щодо збільшення розміру статутного капіталу, визначеного законом як еквівалент 100,0 тис. доларів США. Закон дозволив підняти рівень страхової справи в Україні на вищий щабель.

Новий етап у розвитку ринку страхування веде свій відлік із 2001 року, коли конструктивна робота Комітету Верховної Ради України з питань фінансової і банківської діяльності разом з Лігою страхових організацій України та Міністерства фінансів України, дозволила підготувати та прийняти нову редакцію Закону України "Про страхування".

Тепер Закон "Про страхування" поставив серйозні вимоги щодо фінансової надійності та стабільності страховиків України, зокрема, мінімальний розмір статутного фонду страховика встановлено у сумі, еквівалентній 1,0 млн. євро, а страховика, що займається страхуванням життя, - 1,5 млн. євро.

І все ще можна відмітити щорічний приріст розміру страхових премій в 1,5-2 рази. Якщо, наприклад, страхові премії в 1994 році складали 144 млн. грн., то в 2002 році їх розмір досяг майже 4,5 млрд. грн.

Проте незрозумілим є небажання багатьох страхових компаній працювати із сільськими споживачами. Саме тому значна частина власників сільських будинків залишається сам на сам із своїми ризиками. Необхідно відновити втрачені добрі традиції страхових агентів колишнього Укрдержстраху, коли вони були бажаними порадниками в кожній сільській оселі.

В Україні не потрібно запроваджувати обов’язкове страхування сільгоспризиків. Необхідно вдосконалювати страхові продукти для добровільного страхування аграрних ризиків та надавати фінансову допомогу сільгоспвиробникам для здешевлення страхових платежів.

Аномальні погодні умови у нашій країні практично стають нормою. Як захистити плоди своєї праці від постійних дощів під час збирання урожаю чи від посухи влітку, вимерзання взимку та багатьох інших погодно-кліматичних ризиків? У всьому світі самий розповсюджений інструмент – це страхування.

І наші сільгоспвиробники через власний досвід, через втрати урожаю, через проблеми з банками, коли немає чим повертати кредити і внаслідок чого наступає банкрутство, прийдуть до розуміння необхідності добровільного страхування.

В Україні були спроби запровадити обов’язкове страхування сільгоспкультур та тварин. Так, Постановою КМУ № 1000 від 11.06. 2002 року було введено обов’язкове страхування сільгоспкультур по програмі мультиризикового страхування у рослинництві. При цьому Постановою Кабміну № 590 від 23.04. 03 року затверджено порядок і правила проведення обов'язкового страхування тварин. За цією Постановою, страхуванню підлягають племінні тварини: велика рогата худоба, свині, вівці, кози, коні. [26].

Проте не було запроваджено належного адміністрування цих Постанов з боку держави і тому страхування не стало поширеним. Тому на сьогоднішній день можна сказати, що в Україні обов’язкового страхування аграрних ризиків майже немає.

З 2005 року розпочато черговий етап створення законодавчої бази. Прийнято Закон України "Про державну підтримку сільського господарства України" від 24 червня 2004 року, № 1877-IV, який вступив в дію з 1 січня 2005 року. Він передбачає обов’язкове страхування лише у випадку використання бюджетних коштів. Зокрема, розділ III "Державне регулювання ринку страхування сільськогосподарської продукції (капітальних активів) та фонд аграрних страхових субсидій" передбачає обов’язковість попереднього страхування ризиків загибелі (втрати) сільськогосподарської продукції (її частини) та капітальних активів особами, які:

• продають на організованому аграрному ринку будь-який вид товарного деривативу, базовим активом якого є сільськогосподарська продукція,
• отримують бюджетну дотацію або субсидію, пов'язану з виробництвом сільськогосподарської продукції або здешевленням її ціни,
• отримують банківський кредит (позику) на цілі виробництва сільськогосподарської продукції або придбання капітальних активів, якщо проценти за таким кредитом (позикою) частково або повністю здешевлюються (відшкодовуються) за рахунок бюджету,
• отримують бюджетний кредит (позику) або банківський кредит (позику) під гарантію держави чи органу місцевого самоврядування на цілі виробництва сільськогосподарської продукції або придбання капітальних активів (стаття 10).

В законі було запроваджено створення Фонду аграрних страхових субсидій (ФАСС) України - державною спеціалізованою установи, яка створилась для надання страхових субсидій виробникам сільськогосподарської продукції.

ФАСС є бюджетною організацією, має свій кошторис, бюджетні рахунки та здійснює неприбуткову діяльність.

Доходи ФАСС формуються за рахунок:

• обов'язкових відрахувань страховиками від суми страхових премій, отриманих внаслідок обов'язкового або добровільного страхування окремих видів сільськогосподарської продукції. Розмір обов'язкових відрахувань до ФАСС становить 2 відсотки від сум страхових премій (страхових платежів), збільшених на суму будь-яких інших платежів або компенсацій страховику у зв'язку з таким страхуванням, що надаються страхувальником або від його імені - третьою особою;
• первинного внеску з державного бюджету. Для формування ФАСС держава перераховує на його бюджетний рахунок первинний внесок у розмірі 20 млн. гривень;
• кредитів державного бюджету.

ФАСС здійснює витрати на:

• а) надання страхової субсидії у розмірі 50 відсотків від вартості страхових премій (внесків), фактично сплачених суб'єктами аграрного ринку при комплексному та індексному страхуванні сільськогосподарської продукції, а також страхуванні капітальних активів за правилами, встановленими цією статтею;
• б) надання трахової субсидії у розмірі 50 відсотків страхової франшизи при настанні страхового випадку за комплексним та індексним страхуванням сільськогосподарської продукції, а також страхуванням капітальних активів за правилами, встановленими цією статтею.

Тобто держава, введенням обов’язкового страхування на законодавчому рівні, захищає свої інвестиції. І це вірно.

Проте, в Україні вже давно стало правилом, коли виконавчі органи влади не виконують норм, передбачених законодавчими актами. Це в певній мірі стосується і норм викладених у вищеназваному законі. Вже третій рік поспіль діє закон, а чиновники, які готують порядки використання бюджетних коштів, зокрема, порядку використання коштів Державного бюджету, що виділяються на державну підтримку виробництва продукції рослинництва, не передбачають страхування навіть тих посівних площ, під які видаються державні дотації. І це зрозуміло. Не свої ж власні гроші дають, а державні.

Банки ж не можуть собі дозволити такої "щедрої" підтримки. Вони, даючи кошти на вирощування сільгосппродукції і вимагаючи її страхування, і себе захищають, але і сільгоспвиробника виводять з-під удару у випадку природно-кліматичних катаклізмів, що з кожним роком стають все частішими.

Здається це починають усвідомлювати і виробники сільськогосподарської продукції, про що свідчить звернення учасників спільного з’їзду Всеукраїнського союзу сільськогосподарських підприємств і Асоціації фермерів та приватних землевласників України до Кабінету Міністрів України щодо прийняття окремого закону про страхування в сільському господарстві.

Це звернення було розглянуто на засіданні Кабінету Міністрів України 29 листопада 2006 року, і прийнято позитивне рішення, на виконання якого Прем’єр-міністр України підписав відповідне доручення Міністру аграрної політики (Мельник Ю.Ф.), Міністру фінансів (Азаров М.Я.), Міністру економіки (Макуха В.О.), УААН (Ситник В.П.) підготувати проект системного закону страхування ризиків в сільськогосподарському виробництві та створити Агенцію з управління аграрними ризиками. Тільки не спіткала б цей наказ доля вищезгаданого закону.

Міністерством аграрної політики вже оприлюднений проект Закону України "Про внесення змін до Закону України" Про державну підтримку сільського господарства України", де передбачається перейменування Фонду аграрних страхових субсидій в Агентство (Національне агентство з державної підтримки аграрного страхування) [28].

Створення Національного агентства з державної підтримки аграрного страхування є доцільною з огляду на плани України щодо вступу до Світової організації торгівлі та інших кроків, спрямованих на інтеграцію у Світові та Європейські структури. Політика СОТ та довгострокова політика ЄС полягає у поступовій відмові від надання прямої державної підтримки виробництву на користь надання таких видів підтримки, які сприяють стабілізації доходів населення (зелена скринька).

Підтримка заходів з управління ризиками сільськогосподарського виробництва належить саме до таких видів державної підтримки, які не суперечать принципам СОТ. Отже, така установа, як "Національне агентство з державної підтримки аграрного страхування", має значно кращі перспективи з точки зору інтеграції України у Європейські та Світові структури, ніж "Фонд аграрних страхових субсидій", у назві якого наголос робиться на наданні субсидій, а не на допомозі сільськогосподарським виробникам в управлінні їхніми ризиками.

Необхідно зауважити, що в жодній країні не існує на сто відсотків ефективної системи державної підтримки страхування і управління ризиками в агросекторі. Проте досягнення максимальної ефективності використання бюджетних коштів можливо лише за умови своєчасного та гнучкого реагування на ті зміни та тенденції, що виникають на страховому ринку і в сегменті страхування аграрних ризиків, зокрема.

Саме тому в законопроекті, що пропонується, передбачено делегування до складу компетенції уряду – Кабінету Міністрів України повноважень щодо встановлення (перегляду) переліку ризиків страхування яких підлягає субсидуванню, переліку капітальних активів, граничних розмірів франшизи та частин страхових премій, що покривається субсидією. В такій ситуації відпадає необхідність перманентного внесення змін до закону, що само по собі є тривалим за часом та процедурно громіздким процесом, який унеможливлює оперативність правового реагування на суспільні відносини.

03.02.2011