• Друкувати
• Запитати
• Надіслати другу
• Поділитись
  • Facebook
  • Twitter
• Підписатись на новини

Сутність і цілі внутрішньо фірмового фінансового прогнозування і планування. Керувати — значить передбачати, тобто прогнозувати, планувати. Тому найважливішим елементом підприємницької господарської діяльності і керування підприємством являється планування, у тому числі фінансове.

У ринковій економіці планування на підприємстві — внутрішньо фірмове планування — не носить елементів директивності. Ціль внутрішньо фірмового планування — забезпечування оптимальних можливостей для успішної господарської діяльності, одержання необхідних для цього засобів, досягнення конкурентноздатності і прибутковості підприємства, а також планування доходів і витрат підприємства, руху його коштів.

Виходячи з цих цілей внутрішньо фірмове фінансове планування - це багатопланова робота, що складається з ряду взаємозв’язаних етапів (блоків):

• аналіз фінансової ситуації і проблем;
• прогнозування майбутніх фінансових умов;
• постановка фінансових задач;
• вибір оптимального варіанта;
• складання фінансового плану;
• коректування, ув'язування і конкретизація фінансового плану;
• виконання фінансового плану;
• аналіз і контроль виконання плану.

Аналіз ситуації і проблем полягає у вивченні фактичних даних за попередній період. Це дає можливість оцінити фінансові результати за минулий час і визначити проблеми. Основна увага приділяється таким показникам, як обсяг реалізації, витрати, розмір отриманого прибутку і ін.

Прогнозування майбутніх умов необхідно для визначення зовнішнього і внутрішнього середовища, у яких буде протікати діяльність підприємства. На основі перспективних розрахунків виробничої діяльності підприємства, а також маркетингових прогнозувань вивчення ринку, попиту й інших факторів прогнозуються майбутні можливі фінансові результати.

Постановка фінансових задач полягає у визначенні на планований період параметрів одержання доходів, прибутку, граничних розмірів витрат і основних напрямків використаних засобів.

Вибір оптимального варіанта. На основі аналізу тенденцій і поточного фінансового стану розглядаються трохи варіантів положень, у яких може виявитися підприємство, і оптимальні варіанти розвитку фінансів підприємства.

Складання фінансового плану. Складається фінансовий план підприємства у виді балансу його доходів і витрат.

Коректування, ув'язування і конкретизація фінансового плану складаються в стикуванні показників фінансового плану з виробничими, комерційний, інвестиційними, будівельними й іншими планами і програмами у встановленні конкретних термінів їхнього досягнення. Погоджені показники фінансового плану доводяться до відповідних підрозділів підприємства і конкретних виконавців.

Виконання фінансового плану. Це процес поточної виробничої, комерційної і фінансової діяльності перед прийняття, що впливає на його кінцеві фінансові результати.

Аналіз і контроль полягають у визначенні фактичних кінцевих фінансових результатів діяльності підприємства, зіставленні з плановими показниками, виявленні причин і наслідків відхилень від планових показників, у підготовці заходів для усунення негативних явищ.

Значення фінансового прогнозування і планування в фінансовому менеджменті. Невизначеність, властива ринковим умовам господарювання, визначає нагальну необхідність планування або моделювання діяльності підприємства. При цьому фінансове планування можна визначити як один з найголовніших інструментів зміни напрямків фінансових потоків на підприємстві.

Планування - це процес розробки і прийняття цільових установок кількісного і якісного характеру з визначенням шляхів найефективнішого їх досягнення. Це установки, що розробляються у вигляді "дерева цілей". Місце фінансового планування в ринковій економіці визначається тим, що планування є однією з функцій управління, тому фінансове планування - це функція управління фінансами. Функції управління - це частина управлінської діяльності. Вони визначають формування структури управлінської системи. Планування в управлінні - це:

• конкретизація цілей управління в системі показників фінансово-господарської діяльності підприємства;
• розробка стратегії і тактики діяльності, орієнтованої на досягнення цілей менеджменту.

З погляду менеджменту функція "планування" полягає в розробці змісту та послідовності дій для досягнення сформульованих цілей.

План підприємства, який враховує працю людей і рух ресурсів (матеріальних і фінансових), має силу наказу для зазначених в ньому осіб і структурних одиниць. В плані чітко і докладно зазначаються:

• мета діяльності підприємства та його структур за плановий період, кількісно виражена системою встановлених показників із зазначенням конкретних видів випуску та характеру роботи;
• методи і терміни ув'язки засобів і цілей;
• етапи і строки виконання робіт;
• виконавці плану по термінах і видах робіт;
• методи, етапи і засоби контролю виконання плану.

Практично вся система господарського управління і регулювання виробництва створена на методах планування. Оскільки завершення одного етапу роботи служить початком наступного, пов'язати всі етапи без допомоги планування неможливо.

За твердженням канадського бізнесмена Д. Дейла, "план є основою контракту між підприємцем і фінансистом-інвестором. План бізнесу - це загальноприйнятий прийом менеджменту, який використовується корпораціями і установами всіх розмірів для того, щоб сформулювати мету і запропонувати шляхи її досягнення. Він, як правило, складається на 5 років. Рада директорів розвинутої компанії орієнтується на довготерміновий план, як на дорожню карту".

Вдалий план, на думку Д. Дейла, - одна з основних умов успіху будь-якої фірми. Виходити на ринок зі своєю продукцією, не маючи чітко продуманого і розрахованого плану дій, - гарантія провалу фірми.

Необхідність складання планів визначається багатьма причинами, наприклад, В.Ковальов виділяє три найважливіших:

• невизначеність майбутнього;
• координуюча роль плану;
• оптимізація економічних наслідків.

Невизначеність майбутнього полягає не у визначенні точних цифр і орієнтирів стану фірми у майбутньому, а у встановленні важливих напрямів (коридору), в межах яких може варіюватись той чи інший показник.

Зміст координуючої ролі плану полягає у наявності добре деталізованих і взаємопов'язаних цільових установок, що дисциплінують оперативну перспективну діяльність підприємства.

Оптимізація економічних наслідків полягає в тому, що будь-яке неузгодження чи збій діяльності системи потребує фінансових затратна його подолання. Якщо є план, ймовірність збою є нижчою.

Фінансове планування нетотожне фінансовому прогнозуванню.

Відомо, що прогнозування сконцентровано на найбільших ймовірних подіях і результатах. Якщо уявити наперед, що саме може відхили і й заплановане в будь-який інший; бік, тоді найбільш імовірно, що підприємство помітить небезпечні симптоми, а, отже, зможе зреагувати швидше, щоб виправити положення.

Слід відзначити, що фінансове планування не ставить за мету обов'язково звести до мінімуму ризики. Навпаки, його зміст полягає в аналізі і виборі ризиків, які необхідно прийняти, і тих, яких можливо було б уникнути.

Для цього підприємства розробляють декілька способів ситуаційного аналізу, відповідаючи на запитання "а що, якщо?". Деякі розробляють план і його результати, виходячи з найбільш імовірного набору умов, а потім змінюють прийняті ними припущення поступово, по одному. Деякі менеджери можуть розглядати наслідки кожного варіанту плану в межах визначених комплексних сценаріїв. Наприклад, один сценарій може передбачати високі процентні ставки, які призводять до уповільнення росту світової економіки і зниження товарних цін. Другий сценарій може базуватись на ідеї зростаючого падіння у вітчизняній економіці, високій інфляції і слабкій національній валюті.

В основу фінансового планування покладено стратегічний і виробничий плани.

Стратегічний плац передбачає формулювання цілей, задач і сфери діяльності підприємства. Наприклад, наступна цільова установка: "Забезпечити щорічний приріст обсягів виробництва протягом 2000-2003 років в розмірі 20 %".

Виробничі плани складаються на основі стратегічного і передбачають визначення виробничої, маркетингової, науково-дослідної та інвестиційної політики.

В рамках стратегічного планування виділяється чотири типи цілей.

Цілі стратегічного планування:

• Ринкові.
• Виробничі.
• Фінансово – економічні
• Соціальні.

Ринкові цілі визначають, який сегмент ринку планується осягнути. Виробничі – яка структура виробництва і технологія забезпечать випуск продукції необхідного обсягу і якості.

Фінансово - економічні які джерела фінансування і які приблизні фінансові результати обраної стратегії.

Соціальні як діяльність підприємства задовольнить, потреби членів суспільства.

Автори книги "Фінанси зарубіжних корпорацій" Суторміна В.М., Федосов В.М., Рязанова Н.С. наводять наступний приклад. Італійський концерн "Фіат" вже з початку 70-х рр. почав працювати за затвердженими трирічними планами, а з І988р. перейшов на п'ятирічне планування. Причому менеджери концерну досягають безперервного наскрізного планування при роботі всіх пов'язаних з ним підрозділів, в тому числі сторонніх постачальників ТМЦ. П'ятирічні плани "Фіагу" безпосередньо пов'язані з поточним плануванням. По закінченні кожного року 5-річного довготермінового плану він коригується на наступні 5 років, з врахуванням фактичних результатів роботи концерну в минулому році.

Безперервно коригуючи довготермінові плани, концерн постійно має перспективу на п'ятирічку. Таке планування також передбачає постійне коригування нормативів. Стратегічний план на підставі оцінок менеджерів концерну встановлює напрями його діяльності і кінцеві результати, які слід отримати в майбутньому. За вибір цього напряму відповідальність несе вище керівництво, яке визначає цілі і пріоритети фірми. Поточне планування, організація оперативної діяльності концерну є задачею керівників структурних підрозділів, які визначають засоби і методи досягнення цілей на перспективу. З врахуванням довготермінового плану керівники нижчої ланки забезпечують кожне робоче місце детальним планом діяльності концерну на кожен відрізок часу, починаючи з першої години дії плану.

Фінансове планування - це процес, який складається з наступних процедур:

• Аналіз фінансових та інвестиційних можливостей, які мале підприємство.
• Прогнозування наслідків поточних рішень з метою уникнути несподіванок і усвідомити зв'язок зробленого сьогодні з тим, які рішення доведеться приймати в майбутньому.
• Обґрунтування обраного варіанту рішень з ряду можливих (цей варіант і буде представлений в кінцевій редакції плану).
• Оцінка результатів підприємства в порівнянні з цілями, встановленими у фінансовому плані.

В короткотерміновому плануванні плановий період (горизонт планування) рідко перевищує 12 місяців. Застосовуючи цей вид, керівництво підприємства прагне до максимальної точності у відповіді на питання, чи достатньо його грошових коштів для оплати поточних рахунків, тому використовує короткотермінове планування для визначення потреби в позиках і пошуку вдалих кредиторів.

Фінансове планування взаємопов'язане з плануванням виробничо-господарської діяльності підприємств. Всі статті фінансового плану підприємства будуються на основі показників виробничого плану (обсягу виробництва продукції, кошторисах витрат на виробництво, капітальних вкладень тощо). Таким чином, виробничий план відіграє головну роль у фінансовому плануванні. проте процес упорядкування фінансового плану не є арифметичним перерахунком планових виробничих показників у фінансові. Ці два види планування взаємозалежні і впливають один на одного.

В колишньому СРСР такий взаємозв'язок обумовлював необхідність упорядкування на підприємствах єдиного виробничо-фінансового плану, що називався техпромфінпланом. Він представляв собою комплексний збалансований по розділах і показниках плановий документ, що визначав всі сторони виробничо - господарської і фінансової діяльності підприємства, а також соціального розвитку його колективу. Його складовою частиною був фінансовий план, що відображав в узагальненому вартісному вигляді всю виробничо-господарську діяльність підприємства, забезпечував комплексну збалансованість усіх розділів техпромфінплану. В ньому визначались розміри і джерела одержання прибутків, рівень і напрямки витрат, кредитні взаємовідносини з банком, взаємовідносини з вищестоящими організаціями і державним бюджетом.

В сучасних умовах зв'язок фінансового і виробничого планування ще більш посилився, оскільки такі найважливіші показники, як реалізація продукції в грошовому виразі і прибуток, визначають можливості успішного розвитку підприємства, що, в свою чергу, підвищує роль фінансових планів.

Однак поряд з факторами, які потребують широкого впровадження фінансового планування в сучасних економічних умовах, діють й інші фактори, які обмежують його застосування в Україні. Такими факторами виступають:

• відсутність зрозумілих стратегічних цілей у підприємств;
• нестабільність фіскальної політики держави;
• складності при визначенні потреб підприємства в ресурсах;
• недостатність досвіду самостійної постановки цілей, планування дій і залучення ресурсів в умовах ринку;
• недоліки існуючої системи управлінського обліку;
• застарілі методи оперативного планування;
• відсутність кваліфікованих кадрів, обізнаних із сучасними методами планування;
• недостатній рівень розвитку інформаційних технологій на підприємствах.

Необхідність планування діяльності підприємства

Кожне підприємство, незалежно від масштабів і виду діяльності, кожна підприємницька структура в умовах ринкового господарювання займається плануванням. Відсутність планів супроводжується помилковими маневрами, несвоєчасною зміною орієнтації, що призводить до втрати позицій на ринку, нестійкого фінансового стану, банкрутства підприємств.

Практика господарювання свідчить про те, що планування створює для суб'єктів господарювання важливі переваги:

Позитивні аспекти планування:

• забезпечує підготовку до використання майбутніх сприятливих для підприємства умов;
• попереджує про можливі проблеми;
• стимулює управлінський персонал до реалізації своїх рішень в подальшій діяльності;
• поліпшує координацію дій управлінського персоналу підприємства;
• сприяє раціональному використанню ресурсів на підприємстві.

Вітчизняний і зарубіжний досвід господарювання свідчить про те, що планування в підприємництві здебільшого не забезпечує значного успіху, який проявляється в зростанні обсягів обороту, прибутку, економічного росту (цей взаємозв'язок спостерігається лише в 6 випадках із 100). Як правило, планування починають широко використовувати в той період розвитку, коли після бурхливого росту або періоду становлення виникають проблеми в зміцненні досягнутого успіху, забезпеченні стабільності. Результати спеціальних досліджень, проведених англійським спеціалістом з планування Р. Фінном, підтверджують викладену вище тезу і свідчать про те, що успіх досягається лише в результаті довготривалого досвіду планування діяльності підприємства (як правило, досвід, який перевищує 2 роки).

Для українських підприємницьких структур можна виокремити декілька сфер, де є відчутна потреба в застосуванні планування.

1. Новостворені підприємства. Активні процеси розвитку підприємництва призводять до створення нових організацій та підприємств, посилення конкуренції між ними, банкрутства і закриття багатьох з них. Діяльність новостворених підприємницьких структур неможлива без наукового обґрунтування плану дій, яким є бізнес-план. Він розробляється кожною підприємницькою структурою в період заснування. Цей документ дає чітку відповідь на велику кількість запитань і застерігає нових товаровиробників від можливих помилок і прорахунків. Для новостворених підприємницьких структур розробляється маркетинговий план, оцінюються реальні конкуренти, визначається стратегія розвитку. обґрунтовуються оптимальний обсяг виробництва, штати працівників, матеріальні ресурси, фінансові результати тощо.

Потреба орієнтації в поточній ринковій обстановці, у визначенні свого місця в конкурентному середовищі, прагнення передбачити майбутнє зумовлюють необхідність планування кожної підприємницької структури адекватного стану ринкового господарства. В бізнес-плануванні гнучко поєднуються виробничі і ринкові, фінансові і технічні, внутрішні та зовнішні аспекти діяльності підприємства.

2. Діючі підприємницькі структури, які здійснюють реструктуризацію та диверсифікацію виробництва. В умовах зростаючої конкуренції більшість підприємницьких структур вимушені постійно дбати про вдосконалення продукції, освоєння випуску новітніх конкурентноспроможних товарів і послуг, що призводить до значних структурних зрушень у виробництві. Істотні зміни в техніці, технології, організації виробництва, збуті продукції впливають на основні параметри діяльності підприємства. Необхідність їх визначення ще до початку проведення серйозних змін у виробництві викликає потребу планування діяльності підприємства відповідно до умов, що склалися, або можуть скластися в майбутньому. Отримані в процесі планування очікувані параметри діяльності служать основою при прийнятті відповідних управлінських рішень.

3. Державні, в тому числі казенні підприємства. Для цих підприємств функція планування є традиційною. Однак традиційний характер планування не передбачає власних цілей розвитку, аналізу і прогнозування стану економіки в залежності від змін у внутрішньому та зовнішньому середовищах. Тому в умовах ринку державним і казенним підприємствам необхідно наново виробляти досвід планування діяльності.

Сучасний ринок висуває особливі вимоги до підприємств. Складність і динамізм процесів, які відбуваються на ньому, створюють нові передумови для більш серйозного застосування планування діяльності підприємств. Крім того, масштаби і різноманітність напрямків діяльності підприємства вимагають особливої уваги до попереднього визначення:

• видів діяльності (виробнича, торгівельна, посередницька, комерційна, науково-дослідна тощо);
• видів продукції (послуг);
• джерел і обсягів фінансування;
• технологічних ресурсів (устаткування, матеріалів, енергії, палива, робочої сили);
• фінансових результатів від кожного виду діяльності.

Діяльність державних, казенних (особливо казенних) підприємств перебуває під постійним контролем і має підтримку галузевих міністерств та відомств, Кабінету Міністрів України. Тому планування їх діяльності є запорукою ефективності використання державного майна, отримання і розподілу прибутку, організації та оплати праці.

4. Підприємства з частиною іноземних інвестицій в статутному фонді. Іноземні партнери, вкладаючи певні кошти в підприємницьку діяльність, прагнуть мати гарантії їх повернення, відповідного доходу з врахуванням орієнтовного часу його отримання, забезпечення найменшого господарського ризику. Крім того, в залежності від частки майна в статутному фонді, вони можуть брати безпосередню участь в управлінні підприємством, прийнятті управлінських рішень. Більшість західних інвесторів мають значний досвід планування підприємницької діяльності. Вони неохоче сприймають інформацію без відповідних обґрунтувань і підрахунків. Тому плідна співпраця з ними вимагає такого планування діяльності, яке базується на принципах і методах, зрозумілих обом сторонам.

Література

1. Балабанов И. Т. Риск - менеджмент. — М.: „финансы и статистика", 1996.

2. Балабанов И.Т. Основы финансового менеджмента. — М.: „Финансы и статистика", 1997.

3. Башарин Г.П. Начала финансовой математики. — М.: „ИНФРА-М", 1997.

4. Белолипецкий В.Г. финансы фирмы. — М.: „ИНФРА-М", 1998.

5. Беренс В., Х.Вранек П. Руководство по оценке эффективности инвестций. Пер. с англ. — М.: АОЗТ „Интерэксперт", „ИНФРА-М", 1995.

6. Бернар И., Колли Ж-К. Толковый экономический и финансовый словарь. Пер. с франц. — М.: Международные отношения, 1994.

7. Бернстайн Л.А. Анализ финансовой отчетности: теория, практика и интерпретация. Пер. с англ. — М.: финансы и статистика, 1996.

8. Бирман Г., Шмидт С. Экономический анализ инвестиционных проектов. Пер. с англ. — М.: „Банки и биржи", „ЮНИТИ", 1997.

9. Бланк И.А. Инвестиционный менеджмент. — Киев: „ИТЕМ", „Юнайтед. Лондон Трейд Лимитед", 1995.

10. Бланк И.А. Стратегия и тактика управления финансами. — Киев: „ИТЕМ", „АДЕф-Украина", 1996.

11. Бланк И.А. Словарь-справочник финансового менеджера.—Киев: „НикаЦентр", „Элыа", 1998.

12. Бланк И.А. Управление прибылью.—Киев: „Ника-Центр", „Элыа", 1998.

13. Бланк И.А. Основы финансового менеджмента. Т. 1. — Киев: „НикаЦентр", „Эльга", 1999..

14. Бланк И.А. Основы финансового менеджмента. Т. 2. — Киев: „НикаЦентр", „Эльга", 1999.

15. Блех Ю., Гетце У. Инвестиционные расчеты: модели и методы оценки инвестиционных проектов. Пер. с нем. — Калининград: „Янтарный сказ", 1997.

25.12.2010