• Друкувати
• Запитати
• Надіслати другу
• Поділитись
  • Facebook
  • Twitter
• Підписатись на новини

Для цього протягом усього заняття кожному учневі надаю можливість, працюючи над окремим епізодом, уривком, розділом, вишукувати власні звукові, зорові, словесні ряди, за допомогою яких знання, поняття і категорії набувають особистісного змісту, тому що вони розглядаються крізь призму власного відчування і розуміння.

Ця робота потребує досить високого рівня логічного, образного та асоціативного мислення. Учень має стати певною мірою співавтором тексту, включитись у спів творчу діяльність, досягнувши емоційного стану співпереживання. Це справжнє спілкування з художнім твором, коли книга не повчає і наставляє, а безпосередньо ‹‹вбирає›› дитину у власний простір.

Той духовний заряд, що зосереджений у творі мистецтва, ‹‹пронизує›› учня як спілкування ‹‹від духу до духу››. Урок ЗЛ на якому відбувається таке спілкування, стає своєрідним твором мистецтва, результатом спільної діяльності вчителя, учнів і самого автора. Він і за змістом, і за формою, і за використаними методами роботи інтегрований. В його основі мають бути такі засади:

• Розвиток сенсорного апарату кожної дитини, ‹‹витончення›› її почуттів, збагачення емоційного світу.
• Взаємозв’язок різних видів мистецтва, використаних як на основі ідейно-тематичної спільності, аналогії, так і на асоціативному рівні.
• Робота над розумінням ‹‹мови›› різних видів мистецтва: у музиці – звуку, у живописі – кольору, у танці – руху, в архітектурі – форми, розміру, обсягу, у літературі – слова тощо.
• Розвиток образного, асоціативного мислення дітей, їхньої фантазії, уяви, творчих спроможностей.
• Художньо - творча діяльність учнів: театральна, музична, образотворча, декоративно-прикладна, літературна тощо.

Звідси вимоги до вчителя ЗЛ. Це мусить бути фахівець високого загальнокультурного розвитку, образного мислення, розвиненої фантазії й уяви, культури почуттів, спроможний до імпровізації і творчості. Він має переосмислити мету освіти, систему методів, структуру уроку, а головне власну — власну роль організатора взаємодії дитини із твором мистецтва, зокрема художнім текстом.

Традиційна система методів, що тяжіє сьогодні, спрямована на опанування учнями знань, формування їхніх умінь і навичок. Проте урок ЗЛ дає не тільки знання, розвиваючи логічне мислення, інтелект дитини, – він формує емоційно-вольову сферу, ‹‹переживання›› проблематики, авторської позиції. І тут варто говорити не стільки про методи, скільки про той внутрішній стан учня, співпереживання, духовного піднесення особистості, співтворчості. Специфіка інтегрованого уроку ЗЛ, побудованого на основі взаємодії різних видів мистецтва. Структура його дуже динамічна, але практика свідчить про доцільність виокремлення таких компонентів:

• ‹‹Занурення›› учнів у добу, світ письменника, простір тексту, в історію, культуру, побут, традиції, звичаї тієї країни, нації, які змальовані у творі. Це ‹‹занурення›› має забезпечити осягнення настрою всього твору, його провідних мотивів. Крім того, ці настрої, враження, образи зображеної епохи слід порівняти із тим, що впродовж усього уроку доповнюватимуть учні, коригуватимуть, а можливо, й змінюватимуть.
• Співвідношення цих образів, проблем, настроїв; аналіз у єдності форми і змісту, характеристика системи образів, авторської позиції, композиції, засобів художньої виразності тощо. Створення учнями звукового, зорового і словесного рядів, що розкривають на логічному й емоційному рівні розуміння та переживання ними тексту.
• Зіставлення ‹‹мови›› літератури й інших видів мистецтва. Розкриття специфіку цієї ‹‹мови››.
• З’ясування власних словесних, зорових, звукових образів, що виникли в уяві учнів унаслідок читання, обмін думками і враженнями.
• Відтворення цього образу в тому чи тому виді власної творчості: музичній, образотворчій, театральній, літературній. Знаходження на уроці колективного образу – результату увзаємнення учнів, учителя, автора тексту, художнього полотна і музичного твору.

Сам урок стає твором педагогічного мистецтва. Найважливішими умовами є такі:

• Високий рівень духовності і загальної культури вчителя.
• Віра педагога в безмежні творчі можливості своїх учнів.
• Розкриття на уроці внутрішнього світу кожної дитини.
• Прагнення до самоаналізу, самопізнання, самовдосконалення, до вищої духовності.
• Прагнення підлітків і старшокласників до колективності, загальна співпричетність, співпереживання, співтворчість.

Головне – опанувати технологію організації співтворчої діяльності вчителя й учнів у процесі осягнення художнього твору. Педагог має подбати і про пошуки знаково-символічних посередників (для закріплення в пам’яті), і про емоційний настрій на сприйняття теми.

Кульмінацією співтворчої діяльності вчителя й учнів є народження образу у процесі діалогу на тлі особливого емоційного піднесення. Цей образ — своєрідний синтез почуттів і знань. Він утілює єдність індивідуальних образів світу, коли виникає Ціле, і коли кожна дитина переживає цю цілісність, як неповторне бачення.

Наприклад, у процесі вивчення у 8 класі трагедії В. Шекспіра ‹‹Гамлет›› ‹‹зануренню›› в епоху допоможе музика до сюїти Д. Шостаковича ‹‹Гамлет››, літографія ‹‹Театр ‹‹Глобус››, твори відомих художників доби Відродження. А головними мають тут стати власні міркування школярів про життя і смерть, любов і ненависть, добро і зло тощо. Учні мусять відчути неоднозначність трактувань цих проблем у різних творах мистецтва.

Своє відчуття доби В. Шекспіра школярі можуть передати у кольорах, звуках, пахощах, відчуттях. Тоді перехід до вивчення трагедії ‹‹Гамлет›› і образ головного героя стане продовженням розмови про світовідчуття гуманіста епохи Відродження, що вболіває за весь світ. Учням пропонується послухати монолог Гамлета ‹‹Бути чи не бути...›› і передати у кольорі свій настрій.

Крім того, на уроці лунають фрагменти музичних творів (на вибір учителя: Г. Берліоз. ‹‹Похоронний марш››; Ф. Ліст. Симфонічна поема ‹‹Гамлет››; П. Чайковський. Увертюра-фантазія ‹‹Гамлет››), що налаштовують на сприйняття монологу Гамлета. Завдяки музиці, навіть сприймаючи монолог мовою оригіналу, учні добре відчувають стан бентежної душі героя, котрий стоїть перед проблемою вибору, і самостійно намагаються його характеризувати. Коли вони беруться до конкретної за перекладами, то порівнюють засоби художньої виразності, ‹‹мови›› різних видів мистецтва у передачі стану головного героя саме на рівні почуттів.

Після роботи над текстом трагедії і відповіді на запитання ‹‹Чим закінчується боротьба Гамлета? Чого він досяг? Чи переміг він пануюче у світі зло? Чи залишилася в принца віра в людину?›› учням пропонується знайти власні асоціації з образом Гамлета, як це зробив відомий німецький поет Й. Гете, порівнявши Гамлета з тендітною вазою, у яку посадили дуб. Дуб розрісся, пустив корені та гілки, і ваза розсипалася на друзки.

Урок закінчується читанням віршів: О. Блока ‹‹Я – Гамлет››, Д. Самойлова ‹‹Гамлет››, В. Висоцького ‹‹Я Гамлет, я насилье презирал››.У домашньому творі на тему ‹‹Мій Гамлет›› учні не тільки діляться власним баченням цього образу, а й порівнюють із баченням його композиторами, художниками, поетами і перекладачами.

У процесі вивчення лірики, наприклад, сонетів Ф. Петрарки, метою уроку є створення в школярів образу любові, що знайшов індивідуальне втілення у творчості представників різних видів мистецтва. Їм пропонується передати у кольорі образ любові, що визрів у їхній свідомості. На сторінках зошитів з’являється гама кольорів і відтінків: блакитний, рожевий, червоний, сірий і навіть чорний. Для характеристики любові одним словом вживали такі визначення: радість, захоплення, ніжність, пристрасть, ревнощі, смуток, трагедія тощо.

Наступне завдання — розглянути низку відомих полотен епохи Відродження, на яких зображена Мадонна, і визначити те головне, що є в образі всіх цих жінок, те, що їх об’єднує, – любов, доброта, ніжність тощо.

Прослухавши один з фрагментів ‹‹Симфонії № 40›› Моцарта або ‹‹Прелюдії›› Баха, або ‹‹Орфея›› Глюка, школярі здогадуються, що центральне місце у творчості Ф. Петрарки посідала лірична сповідь – щоденник закоханого поета ‹‹Книга пісень››, присвячена обожнюваній жінці Лаурі. Їм пропонується порівняти настрій, викликаний музикою, із настроєм, створеним читанням сонетів великого поета (сонети 61, 112, 134).

Школярі знаходять опис Лаури, художні прийоми автора для вираження своїх почуттів, передають власний настрій через виразне читання, намагаються охарактеризувати те почуття любові, яким охоплений ліричний герой, і доходять висновку, що образ любові у Петрарки дуже суперечливий: захоплення і страх, злет і падіння, свобода й ув’язнення, світло і морок. Цю суперечливість учням пропонуються простежити під час виразного читання – з інтонації, мелодії, паузи, логічного наголосу тощо.

Необхідно також передати через добір колірної гами, музичних звуків почуття і відчуття і підтвердити їх відповідними рядками із сонетів. На асоціативному рівні, на думку учнів, ілюстраціями до сонетів Ф. Петрарки могли б бути такі твори образотворчого мистецтва, як ‹‹Буря›› І. Айвазовського, ‹‹Сосни, освітлені сонцем›› І. Шишкіна, ‹‹Бузок білий і червоний›› П. Кончаловського.

Як часто ми відчуваємо музику в поезії, а коли лунає лірична мелодія, кожен ладен заговорити віршами. Ці види мистецтва справді дуже тісно пов’язані між собою, недарма їх називають рідними сестрами. І, як усякі споріднені явища, вони взаємно доповнюють і взаємозбагачують одне одного. Як зазначив у свій час А. Бєлий: ‹‹Література, почавшись із пісні, нею і закінчиться››.

1932 року американський музикант і письменник Волтер Е. Конс задумав скласти збірку висловлювань з теми ‹‹Що таке музика››. Він звертався до музикантів, літераторів, філософів, ділових людей, державних діячів. Серед них був і Сергій Рахманінов, який відповів йому таким експромтом:

Что такое музыка?!
Это тихая лунная ночь;
Это шелест живых листьев;
Это отдаленный вечерний звон;
Это то, что родится от сердца и идет к сердцу;
Это любовь!
Сестра музыки – это поэзия, а мать ее – грусть!

А. Фет вважав: ‹‹Поезія і музика не тільки споріднені, а й нероздільні. Усі віковічні поетичні твори, від біблійних пророків до Гете й Пушкіна включно, по суті, музичні твори – пісні. Генії глибокого ясновидіння підступали до істини не з боку науки чи аналізу, а з боку краси, гармонії. Гармонія також істина… Намагаючись відтворити гармонійну правду, душа митця сама налаштовується на відповідний музичний лад… Немає музичного настрою – немає художнього твору››.

Урок літератури у школі – найцінніший сплав кращих надбань науки та мистецтва творення людської душі, з якого вчитель добуває щоденне диво народження Духу, Істини.

16.11.2010