• Друкувати
• Запитати
• Надіслати другу
• Поділитись
  • Facebook
  • Twitter
• Підписатись на новини

Античним світом називають групу держав, що склалися в давнину на узбережжі Середземного моря. Найважливішими серед них були міста-держави, створені грецькими племенами, і союз міст давньої Італії, очолюваний Римом, їхня висока культура вплинула на подальший розвиток людської цивілізації загалом, фактично вона лягла в основу подальшого культурного розвитку народів Європи, будучи переосмисленою у світлі більш ніж тисячолітньої роботи християнської думки.

Грецькі мислителі й учені, використавши досягнення давньосхідної науки багато в чому перевершивши своїх учителів, заклали основи наукових знань дали назви різним галузям науки. Наприклад, граматика — наука про правила письма, арифметика — наука про числа, географія — опис Землі тощо. Такі імена, як Платон, Сократ, Арістотель, Геракліт та ін. набули авторитету символів початку історії філософії як науки, а їхні судження продовжували впливати на еволюцію основних напрямків філософської думки і після загибелі античного суспільства.

Твори грецьких істориків, географів, філософів, поетів перекладені багатьма мовами світу. У багатьох європейських мовах латина збереглася в термінології. У російській мові нараховуються тисячі давньогрецьких і латинських слів. Грецька й латинська писемності лягли в основу сучасної писемності. З грецького алфавіту виник слов'янський, а потім і російський. Латинським алфавітом користуються багато народів світу.

Саме в античній Греції уперше виник театр. Безсмертні пам'ятки грецької скульптури й архітектури. Мистецтво греків нерозривно пов'язане з образом людини, з утвердженням краси й значущості її вигляду, з розкриттям її гармонічного начала.

Римська поезія вплинула на багатьох поетів європейських народів, у т. ч. і на таких видатних російських поетів, як Г. Р. Державін, О. С. Пушкін та ін.

Без знання історії Давньої Греції і Риму, без вивчення тієї епохи, у якій найбільш яскраво виявилися історично неповторні й найзначніші цінності античної художньої культури, сучасна людина не може повною мірою зрозуміти й оцінити внесок давніх греків у культурну скарбницю світу.

Від часу розквіту давньогрецького мистецтва нас відокремлюють дві з половиною тисячі років. Але сила й слава античного мистецтва виявилася вічною. Античність залишається й вічною школою художників. Майстри знову й знову звертаються до образівантичності, розгадуючи таємницю гармонії й досконалості ліній.

Давня Греція — клаптик землі в басейні Середземномор'я, усе населення якого не перевищувало, ймовірно, двохсот-трьохсот тисяч чоловік. І в цьому маленькому світі народилася й розцвіла гігантська духовна культура, яка не «старілася навіть через тисячоліття.

Ще наприкінці XIX — початку XX ст. вважалося, що історія Греції почалася з XII ст. до н. е. І хоча в історичних сказаннях і піснях-поемах початку І тис. до н е розповідалося про давні царства й подвиги героїв того часу, багато вчених вважали це поетичним вимислом і зараховували їх до області міфології.

Перелом відбувся, коли в багатьох місцях Греції почали відкривати пам'ятки більш давні, ніж залишки класичного періоду. Німецький археолог Генріх Шліман розкопав на території турецького сільця Гіссарлик руїни легендарної Трої. Розкопки інших вчених у Мікенах, на островах Родос і Фарос підтвердили припущення про існування великої цивілізації, шо передувала класичній еллінській, і відсунули початок грецької історії ще далі вглиб століть.

Як відомо, історія Давньої Греції поділяється на кілька етапів. Перший етап — XII—VIII ст. до н. е. — на зміну общинно-родовим відносинам приходить рабство, коли зароджуються перші зачатки класового розшарування суспільства. Другий етап — VII—V і більша частина IV ст. до н. е — розквіт і криза античного варіанта рабовласницького суспільства з його специфічною формою державності — античним полісом. Третій етап кінець IV—І ст. до н. е. — криза рабовласницького поліса; ліквідація або обмеження державної незалежності полісів, консолідація рабовласницького суспільства, створення шляхом завоювань на Сході величезних монархій. Це так звана епоха еллінізму.

Центром раннього етапу античності (кінець ІІІ — середина II тис до н е) був острів Крит, а трохи пізніше — та частина грецького материка, де знаходиться місто Мікени. Загалом культуру цього періоду (приблизно XV ст. до н.е.) називають крито-мікенською.

У ній ще багато незрозумілого для істориків. Дотепер не до кінця розшифровані критські письмена. Тільки можливі відповіді даються на питання, що це були за люди, до якої етнічної групи вони належали, який був їхній суспільний лад і т. д.

Частина вчених вважає, що на Криті існувала рабовласницька монархія. Інші гадають, що там було ще родове, докласове суспільство типу військової демократії з вождем на чолі.

Резиденцією верховного правителя Криту був Кносс, місто біля північного узбережжя острова.

У 1900 р. видатний англійський археолог А. Еванс приступив до розкопок давнього міста Кносс, де він знайшов великий палац, побудований наприкінці III тис. до н. е. і повністю перебудований близько 1700 р. до н. е.

Кносський палац змусив пригадати грецький міф про Лабіринт. За міфом, на Криті колись царював правитель Мінос — цар, законодавець, глава морської держави. Пасифая, дружина Міноса, запалала божевільною пристрастю до бика і накликала на острів нещастя, породивши дивовижного Мінотавра.

У Міноса був підземний палац — Лабіринт, із якого неможливо було знайти вихід. Цар загнав жахливе чудовисько в Лабіринт. Раз на дев'ять років Мінос віддавав йому на поживу сімох юнаків і дівчат. Афінському героєві Тезею вдалося вбити Мінотавра і вийти з Лабіринту за допомогою клубка ниток, який дала йому Аріадна Це могло б бути казкою, якби розкопки на Криті не показали, що Лабіринт справді існував.

Сказання про дивовижну людину-бика Мінотавра теж мало історичну основу на покритих фресками стінах Лабіринту, а також на кам'яних глеках палацу постійно зустрічаються зображення цієї істоти. Зрозуміло. Мінотавр не є результатом експериментів давніх першопрохідників в області генної інженерії, а відображення їхніх уявлень про грізне божество, представлене в образі гігантського бика, у чиїй владі був підземний світ. Цей бик у гніві тряс земну твердінь і здіймав величезні хвилі, які захльостували сушу.

Крит — острів вулканічного походження, і часті землетруси породили міф про бика-хитуна, якого потрібно було умилостивити, приносячи людські жертви. На фресках, у скульптурних зображеннях збереглася інформація про священний танець з биками, що виконувався спеціально відібраними і навченими юнаками й дівчатами — таврополами. їхнє життя було дуже коротким — у 14—15 років вони віддавали сили в останньому танці, де їхніми партнерами були бики, вирощені в особливих храмових чередах. Таврополи гинули, принесені в жертву хто нічним підземним божествам.

Пізніше палаци, подібні до кносського, були виявлені й в інших місцях Криту. Можна було зробити висновок, що вже з XXII ст. до н. е. на Криті існували ранньокласові держави. Особливої могутності й культурного розквіту критське суспільство досягло в XVIII—XV ст. до н. е.

Розкопки на Криті й у Мікенах показали зв'язок двох культур. Виникло таке поняття, як крито-мікенська культура. Стало зрозуміло, що це була цивілізація епохи бронзи з розвинутим суспільним ладом, з високим рівнем техніки й культури.

У 1952 р. вдалося прочитати й частину знайдених при розкопках документів. Це зробили англійські вчені М. Вентрис і Дж. Чедвік. Виявилося, що вони написані одним із ранніх діалектів грецької мови. Відкриття цієї писемності склало цілу епоху у вивченні найдавнішої цивілізації Греції, показавши, як багато правди таїлося в легендах і переказах.

Критські міста й палаци були зруйновані в середині II тис. до н. е. у результаті виверження вулкана на острові Санторин в Егейському морі й викликаного ним землетрусу.

Панування в Егейському басейні перейшло до ахейців, які жили в містах-фортецях материкової Греції.

Критської культури не стало, але ще біля трьох сторіч близька їй мікенська культура існувала на грецькому материку.

15.10.2010