На авансцені антиплагіатних баталій в Україні ніколи не буває спокійно – на те вони й баталії. Розгортаються палкі дискусії в соціальних мережах, лунають гучні заяви із звинуваченнями різного ґатунку – і обґрунтованими, і безпідставними.
Національне агентство із забезпечення якості вищої освіти постійно задіяне в цих процесах, адже, як відомо широкій освітянській спільноті, українське законодавство поставило Національному агентству, серед інших, завдання встановлювати факт порушення академічної доброчесності в наукових працях, за якими присуджено науковий ступінь.
На жаль, через надзвичайну завантаженість численними скаргами і гучними кейсами, що потребують системної роботи, у нас не завжди є можливість бути активними в медійному полі. Однак ми розуміємо, що варто хоча б пунктирно осмислити проблеми і пояснити спільноті, що насправді важливо для процесів становлення культури академічної доброчесності в нашому суспільстві.
Нагадаємо, що Порядок присудження ступеня доктора філософії та скасування рішення разової спеціалізованої вченої ради закладу вищої освіти, наукової установи про присудження ступеня доктора філософії, який надав Національному агентству повноваження на законних підставах розглядати подібні заяви, був затверджений 12 січня 2022 року. Тому щонайменш дивно виглядають звинувачення у довгих термінах розгляду та в нереагуванні на скарги чотирьох-п’ятирічної давнини…
Очевидно, що Комітет з етики працює в унормованій площині лише два роки, і за цей короткий термін через нього пройшло чимало справ. Лише впродовж 2023 року до Національного агентства надійшло 32 скарги / повідомлення щодо наявності порушень академічної доброчесності в захищених в Україні дисертаціях на здобуття наукових ступенів (йдеться про присвоєння наукового ступеня доктора філософії, кандидата наук та доктора наук).
Значна частина з них розглядалася по кілька разів, оскільки мала похибки з точки зору вимог до оформлення. Не забуваймо і про перманентні судові позови, через які шість кейсів призупинені на різних етапах.
Завдяки працівникам відділу супроводу разових рад і аналітики Національного агентства (яких лише троє), доказова база із десятка-двох аркушів, наданих скаржником, виростає до сотень, а то й тисяч аркушів ґрунтовного дослідження (належних, а не перших-ліпших, які видав пошуковик) із застосуванням як відповідних електронних ресурсів, так і візуального аналізу.
Принагідно вкотре нагадуємо, що антиплагіатних програм, про які часом говорять представники академічного середовища, не існує, а наявне комп'ютерне забезпечення спроможне виявити текстові збіги. Висновки ж роблять фахівці…
Скрупульозність та відповідальність наших колег дозволяє потім доповідачеві Комітету з питань етики пропонувати проєкт рішення для публічного і прозорого обговорення та затвердження на засіданні Комітету, та у випадку його підтримки – Національному агентству в цілому. І надає аргументацію для того, щоб юристи могли обстоювати це рішення в суді, бо жодне з них по суті оскаржене не було.
Кожен випадок для Національного агентства важливий, адже йдеться про долю людини, а також наші репутаційні ризики. Неможливо звикнути до того, що часом окремим з тих кейсів, які у нас на розгляді, надають надмірного розголосу. Відомий парадокс українського медійного поля: хто голосніше крикнув – того і правда, хто різкіше зреагував – того зазвичай і слухають, бо зручно призначити винуватцем чи то особу, чи установу.
За логікою необізнаних осіб, у всьому винен не стільки плагіатор, скільки орган, який за своїм функціоналом єдиний у країні плагіату протистоїть. Так, коли ми встановлюємо факт академічного плагіату, навіть це не визнається позитивним результатом нашої роботи, начебто робимо не в такому темпі і не в такий спосіб.
Що ж не завжди бачить спільнота загалом? Тут очевидні кілька тез. Академічна доброчесність – це не про діяльність однієї установи, це про планомірну роботу наших університетів і науково-дослідних інститутів. Виявлені випадки порушення академічної доброчесності мають зрештою спричиняти світоглядні зміни щодо неприпустимості академічного плагіату, фабрикації, фальсифікації та інших порушень, а не бути підставою для хайпу окремих осіб.
Роздмухування та надмірна увага до гучних політичних кейсів, можливо, і важливі, але не сприяють конструктиву і зрештою вичерпуються, натомість ефективною може бути лише системна робота.
Визнаймо, що доброчесність досі не сприймається суспільною думкою в достатній мірі як цінність, натомість гучні випадки стають підставою для медійних заяв, антиплагіатна діяльність використовується зчаста «не за призначенням», а як інструмент самопіару або політичної боротьби.
Варто наголосити, що Національне агентство не наділене повноваженнями моніторингу та / або ініціювання перевірки наукових здобутків. Тож самомоніторинг має стати однією з політик закладів вищої освіти. Та чи наважиться якийсь університет як інституція перевірити на академічний плагіат усе керівництво або, наприклад, представників певного структурного підрозділу? Досі таких прецедентів не було, як і чомусь не спостерігається системна практика розгляду кейсів академічного плагіату власне закладами вищої освіти.
Ми віримо, що академічна спільнота, заклади вищої освіти зрозуміють потребу формувати етику доброчесності як реальної цінності, а не формалізму для акредитації.
Олена Єременко, Іван Назаров, заступники голови Національного агентства із забезпечення якості вищої освіти.
