Він привласнив чужу ідею, проголосив себе її добровільним (і самозваним) захисником, став її сторожовим псом, і тут доречно зазначити, що перші вогнища, на яких палили за катарську єресь альбігойців, запалили монахи з ордена святого Домініка — домініканці, а по-латині Domini cane означає "пси господні", так що спільність функцій, як бачимо, збереглася протягом семи століть. Однак найпохмуріші інквізитори захищали не себе самих, а ідею, якій служили, ідею бога і віри. Сталін же з часом ототожнив себе з ідеєю, яку заповзявся оберігати, а це означало, що ворогом може бути названий будь-хто, хоч і весь народ. І так, власне, сталося, досить згадати, як депортувалися цілі народи.
Винахідливість вождя не мала меж. Пережитки, класово-ворожі елементи, недобитки, шкідники, вороги народу, шпигуни й диверсанти, антирадянщики, націоналісти, зрадники, запроданці, "изверги", наймити імперіалізму, ідеалісти всіх мастей, космополіти-низькопоклонники — він вигадував цих уявних ворогів невтомно, мало не щодня й щогодини, а тоді нацьковував на них свої інквізиторські Органи, свою слухняну Організацію, пробуджував і розпалював найнижчі Інстинкти натовпів на людиноненависницьких зборах, мітингах, процесах. Він не укладав угоди з силами зла, бо сам був зло втілене, яке плодить довкола себе зло ще страшніше. Він довів народ до того, що вже ніхто не знав, з якого боку колючого дроту він перебуває.
Інквізиція навіть за часів Торквемади ніколи не була всеохоплюючою. Інквізитори сиділи в одному або в кількох центрах і виїздили на місце для покарання єретиків тільки за сигналами звідти або ж завдяки власним спостереженням. Сталін скористався ідеєю соціалізму і для своїх інквізиторських Органів. Волею вождя вони стали повсюдними, всюдисущими, всевидющими, а похмурий сталінський соціалізм став інквізиторським по суті. Він охоплював уже не саму землю, а небо і води, тваринний і рослинний світ, пересування зірок, зіткнення метеоритів, появу комет. Яка констеляція зірок загрожувала вождеві, яка комета віщувала його смерть? Коли б Сталін це знав, він би пішов війною проти неба і проти самого космосу.
Але ось вождя усунули сили природи. Що ж змінилося? Над його труною схиляються ті, хто помагав йому будувати інквізиторський соціалізм, як і вчора, вони піднімаються на трибуну Мавзолею і топчуться по мертвому Леніну, заприсягаючись у вірності його вченню. Щоправда, Хрущов Леніна ніколи не цитував, мабуть, через свою мало освіченість.
Інквізитори стверджували, що коли в церкви хворий бодай один з її членів, хвора і вся церква. Перевернемо це положення: коли хвора вся система, то хворий і кожен з її членів; коли ми збудували інквізиторський соціалізм, то всі, хто юрмився довкола вождя, хто "прилипав" до керівництва, хто був вождем маленьким, назавжди залишиться одним з інквізиторів, од якого годі ждати рятунку. Звісно ж, вони заметушаться і на своє виправдання, а найперше — для свого утвердження негайно вигадають кілька обіцянок-цяцянок для знедоленого й до краю зтероризованого народу. Найперше знайдуть кількох козлів офірних і віддадуть їх на розтерзання за давніми рецептами: слідство, допити — таємні, процеси — урочисті. Тоді стануть проголошувати свої обіцянки. Це почнеться одразу по смерті Сталіна і триватиме доти, доки бодай одна клітина інквізиторського соціалізму лишиться неушкодженою в зраненому тілі нашої нещасної країни. Що ж обіцятимуть народові всі вчорашні соратники, прислужники, підніжки й попихачі? Всі їхні обітниці будуть продиктовані очевидністю нашого занепаду. Тому найперше — це нове і, ясна річ, небачене піднесення сільського господарства. Далі — небувале розширення виробництва товарів так званого народного споживання. і нарешті третє: зробити все для торжества ленінської національної політики. Все майже як у народних казках: три бажання і їхнє чарівне здійснення, а ми ж співали, що "рождены, чтоб сказку сделать былью", то що ж тепер може стати на заваді? А насправді: цілковита безнадія. Бо ніхто й ніколи, ніяка сила не зможе підняти сільське господарство після того, як воно було знищене, підрубане під корінь, пущене за вітром. І ніколи народ наш не матиме отих облесно обіцяних товарів споживання, які вже давно стали товарами зловживання в залізній державі, де залізна промисловість народжує тільки залізо так само, як створена вождем Організація породжує тільки ненависть. І ніхто не діждеться торжества так званої ленінської національної політики, яка так ніколи й не була остаточно сформульована й визначена, бо безглуздо й смішно було б сподіватися міфічного торжества в державі, де були знівельовані не тільки народи, а й людські душі, де всім втовкмачували про якесь злиття, так ніби ми були й не людьми, а примітивними одноклітинними амебами.
І все ж, попри всю його видиму нездійсненність, цей тричлен фальшивих обіцянок протриває до тих віддалених благословенних часів, коли вмре останній представник інквізиторського соціалізму, надто ж — останній вихованець цієї нелюдської системи, бо вихованці завжди запекліші за своїх наставників.
…Тоді я ще не міг знати, що передбачення професора Черкаса здійсняться не тільки в рік смерті Сталіна, а й ще на цілі десятиліття наперед. Обіцянки будуть завжди ті самі і жодна не здійсниться, так ніби країна наша попала в якесь закляте коло безвиході, де голод розростається до самого неба, життя стає убогішим, ніж у диких племен, а ворожнеча між людьми доходить останньої межі, коли брат іде проти брата, син проти батька, і не лишається для людей нічого святого.
Невже такий страшний спадок полишив нам Сталін?
Передбачення професора Черкаса стали невдовзі збуватися. Малєнков проголосив грандіозний план виробництва товарів народного зловживання. Штани й босоніжки замість танків і бомб, жіноча пудра замість гарматного пороху, пухові ковдри замість броневих плит. В одне вухо впускай, з іншого випускай…
Хрущов намалював ще грандіознішу картину піднесення сільського господарства. Агроміста, укрупнені райони й колгоспи, неймовірні врожаї, кукурудза, горох, виведені академіком Лисенком в Горках Ленінських радянські корови, які дають не молоко, а одразу сметану, коли ж молоко — то згущене або й шоколадне.
Колись фантаст Уеллс з властивим йому англійським скепсисом зауважив, що Росія занурюється в пітьму, тепер ми на повних парах мчали в таку фантастику, яка Уеллсові й не снилась!
Берія не виходив з пітьми. Він діяв звичними методами: кусати мовчки, тихцем, потайки. Випереджаючи своїх суперників у боротьбі за найвищу владу, він негайно послав у всі республіки таємний лист, в якому проливав крокодилячі сльози над переслідуваними національними кадрами і проголошував, що віднині він стає їхнім першим заступником і покровителем.
Звісно ж, я не міг читати того листа, не здогадувався навіть про його існування. Просвітив мене Щириця. Він упіймав мене в полях, визирив, щоб поблизу не було жодної живої душі, виник переді мною, як чортик з пляшки.
— Земля пробуджується, — облесно усміхаючись, повідомив він.
— Пробуджується, — не дуже доброзичливо відбуркнув я. Коли б і хотів я мати отут співрозмовника, то хіба що професора або Оксану, але Оксана пекла пиріжки для Паталашки, а професор ще був надто слабий для наших степових мандрів.
Я сидів навпочіпки над кущиком озимої пшениці, обережно промацував пальцями ніжні корінчики, перебирав крихкі грудочки чорнозему. Чорна рілля розорана і кулями засіяна, гей-гей! Как "Слово о полку", струна моя туга, и в голосе моем после удушья звучит земля — последнее оружье — сухая влажность чернозема[20]. Професор Черкас зберіг серед віршів розстріляних селянських поетів і ці рядки, що належали — теж убитому Сталіном, але не селянському, а міському поетові. Звідки цей санкт-петербурзький житель міг знати про "сухую влажность чорнозема"? Адже це геніально точно сказано! Мабуть, таємниця слова так само велика, ях таємниця коріння. Рослини сховали своє коріння в землю — це так само незбагненно, як зачаття в людей, найбільша загадковість природи. Можна проникнути в неї, оголити тайнощі, вивчити й осягнути, а тоді виростити помідор завбільшки з дерево, гігантське огудиння динь і гарбузів, підняти в повітря пшеничні лани, і вирощувати хліб між землею і небом, а тоді й самим зірватися з землі і полетіти за вітром в безмежжя, до чорта в зуби! Що це буде — життя чи животіння? Загадкова велич людини чи існування, подібне до дощового черв’яка! Метафізика чи просто фізика? В землі не тільки сила проростання і життя, але й висока поезія, недарма ж селяни склали всі наймелодійніші пісні світу. А до якого виду живих істот належав Щириця?
— Я б хотів з вами поговорити, Миколо Федоровичу, — нахиляючись до мого вуха, прошепотів Щириця.
— Мені підвестися, чи як?
— Сидіть, сидіть, я й собі можу присісти біля вас.
— Хіба що, спустивши штани, попробувати голим задом землю, чи не пора сіяти? Але ще не пора!
Я все-таки підвівся, щоб не Щириця нависав наді мною, а я над ним, і саме вчасно, бо цей нікчемний чоловічок одразу зробив спробу принизити мене, заявивши:
— Як безпартійному, я не маю права вам говорити і тільки з поваги…
— То й не треба! — спалахнув я. — Ніхто ж не просив!
— Тут таке діло, що його треба гарненько обміркувати, а я не маю з ким. Професор — безідейний кадр. Терешко — п’яниця. А ви, хоч і безпартійний, але ж офіцер-фронтовик, орденоносець…
— А Паталашка?
(Продовження на наступній сторінці)