— Як же я можу його прийняти, коли його не випускають з караван-сарая? Не можу ж я поїхати до цього сама.
— За нього просить Юнус-бег. Ласького можна привезти до Топкапи під охороною.
Великому драгоманові Юнус-бегові вона не могла відмовити. Вірила, що завдяки йому повалено Ібрагіма. Ніколи не говорила з цим чоловіком, не знала, як ставиться він до неї (може, й ненавидить, як ненавидів Ібрагіма й усіх чужинців), але була вдячна йому за те, що став мимовільним її спільником, поміг у її змаганні за волю.
— Гаразд. Привезіть цього чоловіка,— сказала вона великому євнуху.
Прийняла Ласького там, де й усіх. Пан Єронім, високий, виструнчений, у дорогих хутрах і яскравих сукнах, задерши пишну біляву бороду, обдарував султаншу вишуканим усміхом, тоді припав перед нею на одне коліно, розкинув руки.
— Ваша величність, недостойний слуга ваш припадає до ваших ніг!
— Підведіться з колін і сядьте.
— Я безмежно вдячний вам, ваша величність, за високу милість бачити вас і чути ваш ангельський голос.
— Коли ви доведете, що ангели володіли також і мудрістю, тоді я згодна й на таке визначення,— засміялася Роксолана.
— Ваша величність, ангели — це небесна краса! А що може бути мудрішим за красу?
— Переконали. Тепер я милостиво схиляю вухо уваги до ваших прохань. Але передовсім хотіла б знати, від кого ви прибули цього разу.
— Ваша величність! Хіба ви забули, що я прибував до Стамбула мало не щоразу, як ви дарували його величності султану прекрасних діток? Я щасливий, що мав щастя підносити свої скромні дарунки на честь народження принцеси Міхрімах, шах-заде Абдаллаха і Джихангіра.
— І щоразу від інших королів?
— Ваша величність! Я тільки простий чоловік — що я можу? Я пробував вірно .служити своєму королю Зигмунту. Це благородний король, він мудро править державою, відзначається великою віротерпимістю, покровительствуе мистецтвам і наукам, але він страшенно нерішучий і боязкий, ваша величність. Він боїться султана, московського князя, татарського хана. Коли боїться король, тоді піддані не бояться короля. А це погано. Страх зв'язує набагато міцніше, ніж любов. Ви тільки погляньте, до чого доводить брак страху перед володарем. За рік до походу його величності султана Сулеймана проти Петра Рареша король Зиг-мунт скликав шляхту, щоб і собі вдарити на молдавського господаря, засвідчуючи вірність своєму великому союзнику падишаху. Але згромаджена під Львовом і Глипянами шляхта стала колотитися і сеймикувати, а челядь її тим часом виловлювала курей по селах, через що виправу цю так і названо "курячою війною". Що то за король, який не вміє впоратися з своїми підлеглими? І чи міг я з своїми здібностями, які визнала вся Європа, віддати своє життя такому нерішучому володареві? Риба шукає, де глибше, птах — де вище, а чоловік — де ліпше.
— Ми обоє з вами зрадники своїх народів,— втішила його Роксолана.
— Але ви на волі, ваша величність, я ж ув'язнений.
— Ще й не знати, хто на волі, а хто ув'язнений.
— Я б не відмовився помінятися з вами, ваша величність.
— Для цього вам треба спершу стати жінкою.
— Даруйте, я забув про це.
— Ви хотіли мене про щось просити,— нагадала йому Роксолана.
— Так, ваша величність. У мене важливі вісті для його величності султана, а великий візир замкнув мене в караван-сараї і не випускає. Я повинен негайно добратися до Едірне й стати перед його величністю. Вся надія на вас.
— Але що я можу?
— Ваша величність, ви можете все! Хіба Європа не знає про це? Султан панує над імперією, ви — над султаном.
— Перебільшення. Але менше про це. Коли вже просити, то я маю знати, про що йдеться.
— Йдеться про Угорщину, ваша величність.
— То ви знов од Яноша Запойяї?
— Власне, я звідти, але, коли бути точним, то цього разу я мовби сам від себе, хоча цілком імовірно, що до деякої міри і від короля Фердінанда, але тільки в інтересах його величності султана. Хотів попередити. Надзвичайно важлива вість. Ще ніколи ні до кого мені не доводилося прибувати з вістю такої надзвичайної ваги.
— Що ж то за вість? Коли мені клопотатися за вас перед його величністю падишахом, то я повинна знати. Чи як ви вважаєте?
— Ваша величність! Які можуть бути таємниці від вас! Саме тому я просився до вас. Не можу ж я переповідати новини світового значення цьому без'язикому Аясу-паші, який, як на мою гадку, існує на світі лиш для того, щоб тут не переводилися дурні. Справа в тому, що король польський Зигмунт збирається видати за Яноша Запойяї доньку Ізабеллу.
— Але ж Запойяї безнадійно старий! Скільки йому років? Може, шістдесят? Старий і товстий.
— Ваша величність, королі не мають віку, а Запойяї король. Ізабелла залюбки піде за нього, щоб стати королевою. Яка б жінка відмовилася від такої честі! Але в мене є перевірені відомості, що австрійський двір не визнає за Ізабеллою прав на угорську корону, бо вона дитина неправого ложа: народилася всього лиш через шість місяців після шлюбу Бони Сфорци з королем Зигмунтом. Простіше кажучи, ваша величність, королева Бона приїхала з Італії до свого мужа непорожньою. Золота корона покрила її гріх. Власне, нікому до цього б не було діла, якби не коропа Угорщини. Фердінанд охоче віддав би за Яноша Запойяї одну з своїх доньок. Як сказано: хай інші ведуть війни, ти ж, Австріє щаслива, укладай шлюби.
— Ми захистимо бідну Ізабеллу,— поважно мовила Роксолана..
— Я вірив у ваше велике серце, ваша величність! — вигукнув Ласький, схоплюючись з диванчика і припадаючи на коліно.— Тільки ви, тільки ваше благородство!
— Гаразд, я напишу султанові й попрошу за вас.
— Як я шкодую, ваша величність, що не маю дарунка, рівного моїй вдячності. Я поспішав з цією вістю до падишаха, і моя посольська ноша була занадто легка.
— Немає ліпшої ноші в дорогу, ніж достатній розум, правда ж?
— О, так, ваша величність, стократно так!
Пригода з Лаським трохи розважила Роксолану. Передала кизляр-азі, щоб назавтра поставив перед нею посланця з Венеції. Однаково ж Ібрагім не відступиться, нагадуватиме про посланця, бо той уже, мабуть, підкупив великого євнуха, сподіваючись мати від султанші щось більше. А що він міг від неї мати? І від кого посланець? І чому такий таємничий?
Коли побачила венеціанця, відкинула будь-які припущення про його таємничість. Бо таємничість аж ніяк не пасувала цьому грубому, велетенському чоловікові з чорною розбійницькою бородою, з забіяцькими очима, з громоподібним голосом, який він марно намагався притишити, відповідаючи на запитання султанші.
Сідати він не наважився, лишився стояти коло дверей, де його підпирав так само здоровенний кизляр-ага Ібрагім, послання від свого хазяїна передав Роксолані через служебку, яку султанша викликала клацанням пальців, вклонявся незграбно й смішно, але коліна не прихилив перед володаркою, хоч як гнув йому шию Ібрагім.
— Ваша величність,— гудів венеціанець,— я посланий до вас славетним і можновладним королем усіх поетів, володарем золотого й діамантового пера сеньйором П'етро Аретіно, званим оракулом істини й секретарем світу.
— Не чула про такого,— простодушно визнала Роксолана.— Як звати твого повелителя?
— П'єтро Аретіно, ваша величність. Його знає весь світ, і мармурові сходи його дому в Венеції стерті більше, ніж бруківка Капітолію колесами тріумфальних колісниць.
— І чого ж хоче цей славний чоловік від мене?
— Він передав вам послання, ваша величність.
— Ти можеш запевнити, що в ньому немає нічого образливого для мене й для його величності султана?
— Мені велено ждати відповіді, отже, там не може бути нічого поганого, ваша величність.
Тоді Роксолана клацнула пальцями, зродилася в покої молоденька служебка, підлетіла до велетня, той з складок свого широченного одягу видобув срібний, весь у мистецькому карбуванні футляр з привішеною до нього великою золотою медаллю і, поцілувавши медаль, передав дівчині.
Роксолана взяла футляр, якийсь час розглядала рельєфи на ньому на тему про Діану й необачного пастуха Актеона, який задивився на сплячу богиню і за це був перетворений нею на оленя й зацькований її псами. Робота була справді мистецька. Венеціанець помітив, що футляр султанші сподобався, пробубонів:
— Це робота неперевершеного Бенвенуто Челліні. Медаль так само.
— Наш друг Луїджі Гріті замовляв у маестро Челліні монети його величності Сулеймана,— сказала Роксолана,— вже тоді ми переконалися в неперевершеній його майстерності. Тепер, бачу, його рука стала ще впевненіша, а око гостріше.
На медалі був зображений бородатий, носатий чоловік, чимсь схожий на посланця. Він сидів з книгою в руках на різьбленому дзиглі, а перед ним стояв озброєний чоловік у супроводі слуг і подавав йому коштовну посудину з круговим написом: "Володарі, що збирають данину з народів, приносять данину своєму слузі".
— Хто цей бородатий? — поцікавилася Роксолана.— Це, мабуть, і є сеньйор П'єтро Аретіно?
— Так, ваша величність, це сам маестро. Таку саму медаль, тільки бронзову, а не золоту, він посилав адміралові султана Сулеймана страховиську всіх морів Хайреддіну Барбаросі, і той відплатив щедрими дарунками.
(Продовження на наступній сторінці)