І ось вам моя модель світобудови. В індійському епосі розповідається про Дживу — мислячий океан відлетілих душ і давно відгомонілого життя. Я об'єдную ці два океани — Дживу й Бруно, мислячий океан згаслого життя і океан живих енергетичних сил космосу, — і веду мову вже тільки про океан Бруно. Як колись на ще розжареній Землі всю поверхню покривав океан Тетіс, з якого формувалися материки, моря й океани, так і в безмежному всесвіті панує океан космічної енергії Бруно, а все, що існує, — галактики, зоряні системи, туманності, планети, тверді тіла, рослини, вода, м'яка плоть, — усе це форми, створені океаном Бруно протягом мільярдів років і підтримувані ним у їхньому існуванні, постійно відновлювані при катастрофах, підживлювані енергією, — підлагоджувані, мовби в гігантській космічній майстерні. Океан Бруно такий старий і мудрий, що вже давно збагнув непотрібність нових форм, він цілком вдовольняється вже існуючими, дбає про їхнє збереження, при потребі може їх із допомогою існуючих матриць намножувати, тобто мультиплікувати. Древні римляни говорили: віват, крескат, фльореат ет мультиціпаре! Хай живе, росте, квітне й намножується!
— А не здається вам, докторе Алю, що ви повертаєтеся до гегелівської ідеї світового розуму?
— Не здається, бо так воно й є. Корифеї марксизму, запозичивши у Гегеля доведену ним до найвищої досконалості діалектику, тут же, щоб заховати за димовою завісою обмов і наклепів своє грабіжництво, взялися критикувати філософа за його ідею світового розуму і за твердження: "Все розумне — дійсне, і все дійсне — розумне". Мовляв, учора в магазини не завезли хліба — це дійсність, але хіба її можна назвати розумною? Я навмисне вульгаризую, але вся марксистська критика, ви ж знаєте, велася саме на такому рівні. А я приймаю ідею Гегеля. Та хіба тільки він один прийшов до неї?
Тепер дивіться, що відбувається в наведеному мною прикладі з вашим сном. Ви не відпустили від себе коханого. Вві сні. Ви скажете: як це можна зробити? Існує тільки один спосіб: зруйнувати, знищити його енергетичну матрицю. Знову ж таки давня, вже відома алюзія на диявола і нищення ним людських душ. Ви знищуєте енергетичну матрицю свого коханого, просто кажучи, ви вбиваєте його сном.
— Докторе Алю, це вже й не містика, це…
— Дияволізм? Ще гірше, ніж дияволізм? Згода. Але ви вбиваєте не якимсь там розбишацьким способом. Ви просто кажете: "Мені холодно, побудь біля мене, зігрій мене, я тебе не відпущу від себе". Цього досить. Оболонка довго не може без космічної енергії, вона стає тим, що ми звемо мертвим тілом, трупом. Можна обійтися й без слів. Убивати можна поглядом, думкою… Згадайте гоголівського Вія. Тому було досить глянути на жертву. А тут уся різниця, що все відбувається вві сні. І ще: потрібна колосальна енергія. Ні для живих, ні для неживих істот і предметів така енергія океаном Бруно не передбачена, бо це призвело б до неймовірних катастроф. Але трапляються відхилення від норми… Я обчислила ймовірність таких відхилень, і мені доводилося тільки ждати. Генерал Сосин кепкував з мене, його цілком задовольняла робота над тим матеріалом, який він постачав для Центру.
— Тобто з нещасними людьми?
— Він називав їх "обмежений парапсихологічний контингент". Мені здається, що це саме він вигадав для Кремля оте блюзнірське словосполучення, коли ми ввели війська в Афганістан: "Обмежений військовий контингент".
Але навіть цей хам і цинік з належною повагою ставився до моїх теорій і навіть вдавав іноді, що й він сподівається на той єдиний з мільярда випадок, якого я жду, який пророкую і передбачаю.
І тут цей майор Чуйко. Банальна історія. Посперечався з друзями "на американку", що зажене новий апарат вище всіх можливих і неможливих "стель", справді загнав практично в космос і благополучно вернувся на землю. Але з кабіни літака його винесли… мертвим. Космос проник в його тіло, ударив зі страшною силою, тіло Чуйка було синьо-прозоре, як вітражне скло, на ступні правої ноги утворилася воронка, краї обгорілі, враження таке, ніби з неї йде дим.
Генералові Сосину негайно повідомили про випадок, він кинувся туди, літаком привіз Чуйка до Борисполя, звідти до мене. Коли я побачила Чуйкову голову, я мало не зомліла. У нього на голові було три маківки! Вже від природи він був націлений на прийняття саме тих, викривлених кількостей космічної енергії, про яку я щойно говорила…
— І що? Ви воскресили його?
— Він не був мертвий, хоч і не живий. Треба було зробити трепанацію черепа, одну й другу, щоб помогти мозкові справитися з ненормованим навантаженням.
— Від надміру космічної енергії ви його не звільняли?
— Цього вже ніхто не зміг би зробити. Принаймні за існуючого рівня наших знань. Але я повернула його до життя, він опритомнів, з нього зійшла синява, тільки мізинець лівої руки так і лишився синій, Чуйко вже вертався до норми, і тут йому приснилася найдорожча людина — мати, — він вигукнув уві сні: "Мамо! Мені холодно, зігрійте мене!" і побачив, як зображення матері горить і нищиться перед його очима, ніби золоті царські врата в церкві. Він прокинувся з криком: "Я вбив свою матір!", і тут я зрозуміла, що сталося найстрашніше.
— І ви негайно зробили йому ще одну операцію на мозкові, щоб усунути цю здатність?
— Припустімо, що я готувалася зробити таку операцію. Але в черепі не можна довбатися щодня або навіть щомісяця. Я все ж таки не трепанатор фараонового черепа, хоч що б ви про мене думали. Отже, я готувала наступну операцію. Яку — це вже моя таємниця. Тим часом я зробила все, щоб Чуйко більше не бачив снів.
— Ви що — заморозили його в рідкому азоті?
— Це знов же моя таємниця. Наукові розробки, способи, механізм — все моє власне, тут мене захищають закони про авторське право. Що ж до рідкого азоту… Ні, Чуйко для мене зовсім не ота речовина, що для чорнобильських і московських атомників у саркофазі. Ми з Чуйком щодня багато говорили, він розповідав мені про себе, я йому про себе ось так, як оце вам… Ми навіть, коли хочете, стали друзями.
— Друзями?
— Уявіть собі. І коли б не все, що сталося в новорічну ніч… Сам Чуйко не став би втікати, я в цьому переконана. Це все "контингент"! Вони проникли до його боксу, зруйнували всю систему перешкод і запобігання Чуйкових снів, умовили його приєднатися до них і… Все інше вам уже відомо… А от тепер у нас уже другий, фактично третій день, і ніяких звісток, нічого…
— Генерал не дзвонив?
— Я ж вам казала: сюди не дзвонять. Тільки звідси.
— І Винокур не може?
— Ніхто! Ні Винокур, ні Епікур, ні отой бородатий, що просторікує по українському телебаченню. Смішне таке прізвище.
— Лапікур?
— Точно. Неймовірне досягнення цивілізаційного розвитку: від Епікура до Лапікура!
— Ви хотіли сказати: до Винокура, маючи на увазі моє прізвище? Але я не ображаюсь. Кожному своє.
— Даруйте, я не хотіла вас образити. Це моя паскудна звичка мислити аналогіями.
— Я не думаю, що в нас може дійти до сварки. В такому замкненому просторі наслідки могли б бути непередбачувані. Хоча для вас простір не існує, ви не визнаєте його.
— Тільки з погляду філософського. Як ви гадаєте, Оксано, може, подзвонити генералові?
— Не варто. Щось мені підказує: ще рано.
— У вас повинна бути інтуїція на такі справи, тому я вам вірю. Ми будемо терплячими, а для цього я оголошую цей день днем горілки!
14
Галка повинна була берегти Чуйка від снів, а вийшло навпаки: вона сама, вже понад добу навіть не зімкнувши повік, змучена хвилюванням, мало не півмертва від страху за Василя, заснула просто за столом, і Чуйко обережно, щоб не розбудити, відніс її в постіль, дбайливо вкрив, — і сам став ходити по кімнаті, а коли натикався на стіл, то підливав собі з високої пляшки синюватого перваку й робив із склянки два-три ковтки для бадьорості. Пляшка була ще від "застійних часів": літрова, з золотистою закруткою, етикетка: "Золотое кольцо". Пляшок таких уже давно не випускають (того, що в пляшках, — теж), але передбачливий народ приберіг на чорний день посудинку, і ось вона знадобилася вже для власного українського продукту, ставши в пригоді і йому, Чуйкові.
(Продовження на наступній сторінці)