Ніколи не вважав, що люди мають почуватися перед слідчим, ніби перед страшним судом. У його душі ніколи не було навіть крихти жорстокості. Він тільки терпеливий посередник між злочином і карою. Він уже давно впевнився, що життя багатше, строкатіше, буйніше за всі закони, і мимоволі з'являється спокуса збагатити й закони, доповнити їх, зробити гнучкішими, чутливішими. Але доводиться стримувати своє серце, і якою ж ціною те дається! Коли машина закону почала діяти, її не зупинить уже ніяка сила. Дзвінки, вимагання й домагання, просьби й погрози, захмарні вершини — і перед ними простий слідчий, без звань і нагород, як казав відомий поет, йому можуть докоряти за надмірну старанність і вірність істині, але він ітиме до кінця, поки так чи інакше не завершить доручене і не зробить висновку: є тут склад злочину чи немає. З правосуддям не граються — то воно веде сувору гру зі світом, девіз якої: незалежність і непідкупність; непідкупність суджень, непідкупність спогадів, непідкупність уяви. Для простих смертних закон — лиш безплотний злий дух, а для Твердохліба це майже дотична річ, яка щоразу втілюється в ту чи іншу справу, в ту чи іншу людину.
Тепер закон дивним чином поєднався з Наталкою, він мовби штовхав Твердохліба до злочину морального, до порушення усталеності, порядку, підвалин, оберігати які мав би за своїм покликанням. "Ах, Наташка, Наташка, если б была ты не так красива..." Чи як там співається?..
Щиро кажучи, Твердохліб вважав себе невразливим на жіночу вроду. Може, цим несамохіть захищався од принад і зваб світу, наставляв руки проти його підступності? Коли ще був студентом, хлопці підмовили ходити в аптеку на Бесарабку дивитися на вродливу аптекарку. Висока, чорнява, красива — аж страшно. Штовхали ліктями один одного, переморгувалися, червоніли, хтось найцинічні-ший поспитав, коли вийшли: "А оте в неї хто б зміг купити?" І ніхто йому не відповів, він сам і похвалився: "А я б купив! Сказав би: дайте мені мужський пакет".
Твердохліб мало не побив його.
У них на курсі було кілька дівчат із впливових родин. Без любові, а просто від нудьги тягли вони хлопців-однокурсників у кіно, втікали з нудних лекцій, у пітьмі й задусі кінотеатрів пригощали вічно голодних своїх супутників триповерховими бутербродами, і від тих кіновтеч тільки й лишилося в пам'яті, що смачні бутерброди з шинкою, копченими ковбасами, паштетами та трофейні кінофільми, за які заплачено кров'ю полеглих на війні, може, й каліцтвом Твердохлібового батька. Фільми були перезняті з негативів, чи що, всі чорно-білі, точніше — сірі, cipo-метушливі, показувалася в них здебільшого Америка, і теж була cipa-cipa. Барв тоді бракувало повсюди, так ніби світ знебарвився від жахливих втрат крові, бо тільки кров дає барву життю.
У наших же фільмах перших повоєнних років, років руїн, нестач і ще живого народного горя,— самі пісеньки, сміх, дурне бадьоріння, легковажні герої і ще легковажніші пригоди. Бунчиков і Нечаев, Жаров, Меркур'єв, Целі-ковська... Так і виходило, мовби в тому гіркому вірші Заболоцького: "В низком зале, наполненном густо, ты смотрела, как все, на экран, где напрасно пытались искусно к правде жизни припутать обман".
Мальвіну не можна було вважати занадто вродливою. Лице сповнене енергії, з очей, ніздрів ніби аж бризкає енергія, окрім того, в ній було стільки жіночності, що Твердохліб просто розгублювався. На шлюбному ложі він міг забувати про все на світі, це давало визволення й спочинок душі, після яких ти мовби оновлювався. Та то тільки короткі спалахи, а між ними нудьга щоденності, нещирість, умовності, так, ніби приречений стояти навшпиньки. Зовні впорядковане, а насправді сповнене відчаю, одноманітне життя. І коли б хтось вирішив судити його за родинну зраду, то він відмовився б од порад адвоката і взявся б захищати себе сам. Звертаючись до судців, сказав би: "Громадяни судді, ви маєте перед собою набагато нещаснішого, аніж винного чоловіка".
А людина ж має право на життя, на свободу, на щастя й гідність. Для цього й народжується, приходить на світ. А хто знає, що таке щастя — ця найголовніша категорія з усіх відомих людству. Одні обіцяють його у вірі (неодмінно в своїй), інші — в економіці (тій, яку самі пропонують) , треті — в надіях (передбачливо сформульованих ними самими). Про право вибору мовчать усі моралісти й законники, про любов, здається, говорять тільки поети. Але ж хто сприймає поетів усерйоз?
Твердохліб не знав, що з ним. Налетіло, зім'яло, сколотило душу... А що далі? І навіщо все!
Спробував порятуватися в звичній роботі. Звична — це не означає радісна. В газеті пишуть, що за рік прокуратура СРСР дає відповіді на три мільйони листів. Кожен 90-й громадянин нашої держави змушений звертатися до прокуратури. Між тим, на інструктивних нарадах Твердохліба заспокоювали, що зріст злочинності в місті слід вважати рівномірним. Мовляв, більше людей — більше злочинів. Однаково, що ставити кількість анонімників у залежність од рівня освіченості. Хто харчується коло злочинців? Не тільки самі злочинці і їхні спільники, а ще й судді, слідчі, адвокати, міліція, будівничі тюрем.
Твердохліб завжди був ворогом надмірного ентузіазму. В справі з телевізорами це було б просто катастрофою. Слідство обіцяло розтягнутися на цілі місяці терплячих розкопувань, марудних копирсань, подвижницького визбирування фактів, свідчень, доказів. Твердохліб кружляв по об'єднанню, обходився вже без провожатих, мав постійну перепустку на час ведення слідства, міг ходити будь-куди й будь-коли, але цех "Фарада-2 А" обминав, йому здавалося, що всі здогадуються, чому там знову з'явився, він боявся підозр, нечистих думок, осмішнення. Подзвонити Наталці кортіло вже наступного дня, але Твердохліб стримувався, поклав собі перечекати рівно тиждень, і тепер нетерпляче вів відлік часу, в кінці якого стояло його щастя.
Була середа, день сприятливий і для справ, що мають завершуватися, і для тих, які щойно починаються. То тільки для самотнього Робінзона чомусь надією стала п'ятниця — кінець рабочого тижня. Для Твердохліба віднині надія мала пов'язуватися з середою. Він вибрав одинадцяту годину — ні рано, ні пізно, здавалося, все обдумав, усе виважив, до всього зготувався, та однаково не впізнав свого голосу, коли довелося відповідати на запитання, що пролунало з того кінця лінії:
— Алло, вам кого?
Голос був жіночий, але не Наталчин. Щастя, хоч не чоловічий!
— Будьте ласкаві,— прокашлюючись, промовив Твердохліб.— Це квартира Наталі Швачко?
— Завком,— лаконічно пояснили йому.
Твердохліба врятувало натреноване вміння дошукуватися. Мав би розгубитися від такої несподіванки (і за хвилину він справді розгубився), а тим часом спрацював у ньому механізм упертого розслідувальника, і Твердохліб, не думаючи, швидко і твердо спитав:
— Завком "Імпульсу"?
Наголосив і на першому, і на другому словах, так що відповідати йому мали неодмінно і так само негайно, точно і твердо:
— Так, так,— сказала жінка.— І депутат Швачко приймає тут, але не по середах, а по вівторках.
— Дякую,— ввічливо промовив Твердохліб і поклав трубку.
До вівторка — означало ще майже тиждень. Що ж, людство ждало й довше. І що дала депутатський телефон — нормально. Він же тицяє їй тільки телефон прокуратури! Око за око! Паритетні начала тепер модні у всьому світі. Тиждень знадобиться йому для роздумів, а найперше — для його роботи. Збирати й збирати матеріали в цій заплутаній справі про телевізори, щоб згодом можна було встановити, чи мали тут місце зловживання, чи просто недбальство, а чи всьому виною недосконалість міністерських інструкцій і рішень в ланцюгу: завод — торгівля — побутове обслуговування. Він уже мав попередню розмову з Борисоглібським, і цього разу Шостий, відкинувши всю свою невиразність, досить різко заявив Твердохлібові, що шукати йому слід не тут, а в їхній міністерській канцелярії, де сидять плутаники і щодня плодять стільки паперів, що їх не те що виконувати, а й прочитувати незмога.
— У мене таке враження, що юристи часом діють проти свого народу,— єхидно сказав Борисоглібський.
— Так, частково діють,— погодився Твердохліб.— Злочинці — це теж діти народу. Коли ми хвалимося, що виховали достойних синів, то треба мати мужність визнати, що пасинків теж породили ми, на радість заокеанському дядькові. Доволі вже говорити про пережитки минулого — ми наплодили й своїх власних пережитків. Те саме й з постановами і навіть законами. Було б найпростіше втішати себе, що колись — усе не таке, а тепер — усе ідеальне. Але навіть коли деякі положення закону або якоїсь інструкції відстали од життя, не відповідають його вимогам, для кожного з нас закон лишається законом, обов'язковим для виконання.
— Однак для юристів"— нагадав Борисоглібський,— обов'язкове і всебічне вивчення проблеми з врахуванням її особливостей.
— Це наш обов'язок.
— У нас півроку сиділа група народного контролю. Дванадцять осіб. Скільки зарплати пішло тільки на них?
А скільки людино-днів втратило об'єднання? Відривали од роботи сотні людей, знаходили навіть тих, хто звільнився і переїхав жити в інше місто, наші адміністративні служби готували гори довідок... І це щоб знайти десяток телевізорів, які, мовляв, пішли не за призначенням, хоч значилися списаними... Тепер ваша група. Знов на цілі місяці?..
(Продовження на наступній сторінці)