Ах, коли б знаття, коли б же знаття!..
Але тепер він знає, що має робити. Отой відкладений фільм про сербську дівчинку він довершить. І назве його "Волосожар". І не тільки назве, а введе в нього молоденьку медсестру Ірочку і молодого танкіста, і буде цнотливий поцілунок, і цнотливе тіло, і Волосожар горітиме над осінніми придунайськими лісами (Белград ми визволяли у жовтні), і його холодне сяйво запалає над нашою далекою молодістю, і справжня Ірочка побачить десь у середній смузі Росії фільм, і все зрозуміє, згадає, простить, обізветься, і його життя й тужливі сни розімкнуться, а тоді зімкнуться вже в усвідомленості, ясності й чистоті.
Це був спалах душі, палкої і вічно молодої його душі, а холодний розум вперто нашіптував, що нічого не буде, що розімкнуте не зімкнеться, втраченого не повернеш і не завернеш коней з кленових мостів, і радісний колись вірш Пушкіна обертався своєю другою, тужливою половиною, де вже молодість позаду, а не попереду, і чистота без радості, а надії всі в печалях:
Я ехал прочь: иные сны... Душе влюбленной грустно было, И месяц с левой стороны Сопровождал меня уныло.