— Ура! — у захваті загули роботи. — А чи розмовлятиме він з нами так само щиро, як ти?
— Невідомо, — чесно признався я. — То впертий і затятий тип.
— Але ж ми можемо його примусити, — захвилювалися металеві інквізитори, — аби знати як?
— Оце я таки знаю, — скромно повідомив я.
— Нарешті, хоч щось!
— Щоб примусити впертого Азимута викласти всі секрети і таємниці, з ним слід день і ніч вести наукові бесіди і при цьому не давати йому спати. А щоб він, бува, не заснув, час від часу дратувати його оголеним електродротом з безпечною для вразливої білкової істоти напругою. Оце і все!
— Хай живе капітан Небреха! — у неабиякому захваті закричали роботи і оголосили перерву.
Тільки-но я повернувся в камеру, штурман до мене:
— Ну як?
— А ніяк. Мовчав мов риба — і край. Не виклав жодної таємниці. Сподіваюся, Азимуте, ти не осоромиш свого капітана чорною зрадою?
— Мій юний друже! — загув магістр. — Капітан Небреха дав тобі приклад, гідний наслідування. Але не забувай і про мене! Якщо Небреха промовчав лише раз, то я мужньо мовчу вже кількасот років. У цій благородній галузі я — абсолютний рекордсмен і чемпіон серед всіх ув’язнених. Недарма моє прізвище, як і знання, розшифровується коротко і ясно — Філософський Факультет!
— Дякую, магістре, за цінну і своєчасну моральну підтримку, — розчулено мовив Азимут. — А вам, капітане, скажу: мовчатиму, як безнадійний другорічник на екзамені!
Цієї зворушливої миті до камери з брязкотом вдерлися кілька наглядачів (видно, пам’ятали лиху вдачу штурмана) і заволали до Азимута:
— Гей, ти! На вихід!
Певно, перерва скінчилася…
Магістр невдоволено поліз у фотель, а я ліг і замислився. Роботи зроблять усе точнісінько так, як я їм підказав. Вони вестимуть з Азимутом наукові бесіди і не даватимуть йому спати.
Цікаво, чи витримає він ці пекельні інтелектуальні тортури?
Розділ 14
У НАУКИ ДОВГІ РУКИ
Азимут як пішов, так і зник. День минув, другий, третій, а мого вірного штурмана нема та й нема. Мабуть, експеримент проходив успішно, бо мені пом’якшили тюремний режим — дозволили у супроводі двох сторожів виходити на прогулянку навколо в’язниці. Одного разу під час прогулянки сталася випадкова, але незабутня зустріч.
Ідемо ми, коли бачимо — на дитячому майданчику здоровенний чолов’яга у пісочок грається.
Мої сторожі благоговійно залопотіли:
— Сам рісмарк Аль-Бульк!
— Найбільший благодійник планети!
— Холодильник!
Я підійшов ближче, бо ж і мені цікаво.
Дивлюся, а цей м’язистий велет сумлінно накладає совочком пісочок у формочки, потім перекидає їх, лишаючи неїстівні котлетки, біляші та кексики. А сам захоплено белькоче:
— Еники-беники їли вареники…
Я й кажу:
— А що таке вареники, ти хіба знаєш?
Він позирнув на мене бездумними очима вгодованого малюка віком до одного року. Певно, мав про них таку ж уяву, як і про еники-беники.
Втім, з висновком я помилився. Нараз достославний рісмарк Холодильник кумедно зморщив лоба, радісно пустив бульбашки і поважно відповів:
— Гам-гам!
Харч, значить. Молодця! Не деградував ще до повного і незворотного здичавіння.
Невдовзі я лагідно розмовляв з благодійником, як з малою дитиною, ані на звук не віддаляючись від елементарного і загальновідомого словника. А коли набридло, кажу йому:
— Туп-туп!
— Туп-туп? — здивувався він.
— Щоб — баю-бай!
— Не хоцю баю-бай! — заскиглив той, аж сльози навернулися.
— Добре, тоді туп-туп, щоб вдома буль-буль, — мудро порадив я.
— Ага! Буль-буль! — збагнув він, схопив скакалку і весело застрибав додому.
— Та не забудь після буль-буль робити гам-гам! — докинув я навздогін.
Та повернуся до розповіді.
Четвертого дня мене вдруге викликали на допит. Крім знайомої компанії, я побачив Азимута, котрий спав у кутку, згорнувшись у клубочок.
— Капітане! — заволали роботи. — Ми дізналися, капітане!
— З чим і вітаю вас, — кажу.
— Це неймовірно!
— Азимут відкрив таємницю!
— Яку? — запитав я.
— Ага! Ви й самі не здогадуєтеся! А все чому! Бо не вчилися, бо в порівнянні з ним ви неук!
Як бачите, вони пройнялися такою величезною повагою до людських знань, що навіть до мене почали звертатися на "ви".
— То й що з того, що не вчився? — вдавав я, що нічогісінько не розумію.
— А те: ви не знаєте, що знання приходять уві сні! — хором повідомили вони. — А ми ж, бідолахи, оволодівали знаннями без сну і спочинку! Вирішено: запроваджуємо всепланетну, всероботну тиху добу. Про це вже оголошено і одностайно схвалено.
— Тож у чім річ?
— А в тім, що спати — це значить вимикатися. Повідключати один одного — це не проблема. Але хто вимкне останнього?
— Я, коли не заперечуєте.
— Капітане! — загорлали вони. — Ви — найбільший після Холодильника благодійник планети!
Чи варто розповідати про всепланетну кампанію по відключенню всіх програмних пристроїв та приладів? Невдовзі на планеті стало тихо. То була стихія, яка нищила могутню цивілізацію лиховісної і підступної Тортуги Всесвіту. І мені випала благородна місія висмикнути останній штепсель з розетки. А встромити її назад уже було нікому…
* * *
Капітан Небреха схвильовано потягся по гаман та люльку, а потім вів далі:
— Про цей хитромудрий та благородний вчинок дізналися в’язні. Магістр Філ-Фак горлав про мене з усіх ретрансляторів. Мене гаряче вітали і запевняли, що слава пошириться від Лебедя до Плеяд, від Малого до Великого Воза, від Гончих Псів до обох Магелланових Хмар…
— А що ж сталося з тими здичавілими піратами? — запитав я. — Адже, вимкнувши всю їхню роботну обслугу, ви прирекли їх на неминучу загибель!
— Нічого з ними не сталося. Вони правильно зробили, коли почали приваблювати мислячих істот сигналом SOS. Якби не сигнал біди, вони б вкінець здичавіли. А тут прибув я і залучив їх до свідомої праці, котра робить з мавпи людину.
— Але як?
— Коли всі порозліталися, темної холодної ночі я навчив Аль-Булька висікати з кремнію вогонь і розкладати багаття. А ще я навчив його самотужки майструвати нескладне печерне начиння — кам’яні миски, ножі і сокири… Далі справу довершить еволюція. У науки довгі руки! Колись нащадки Аль-Булька дякуватимуть мені!..
Замість епілога:
УСЛАВЛЕНИЙ РОБОТ МАЛЮК
Я побачив його випадково. Він стояв у кутку, непомітний і негарний. На його гофрованій шиї пробивалася неохайна іржава щетина. Зелені очі ледь жевріли.
— У нього ще вистачить енергії на розмову? — запитав я наглядача Музею космічних подорожей.
— Тільки не мучте зайвою допитливістю, — застеріг він і клацнув перемикачами.
— Як я опинився у світі біологічних систем? — запитав я, тільки-но мене ввімкнули в розетку.
Мати ніжно відповіла, що мене знайшли на звалищі металевого брухту. Тато ж загадково посміхнувся.
— Час навчити його ходити, — мовив він. — Треба вмонтувати постійні акумулятори, — і взявся за розетку.
Я відчув, що втрачаю сили і відчайдушне загорлав. Та було вже пізно. Свідомість потьмарилася…
Коли я опритомнів, вечоріло. Нікчемна розетка більше не загрожувала. Більше ніщо мене не зв’язувало. Я озирнувся. У вікно світило сонце. Червоне проміння падало просто на "Таблицю Множення" — абстрактний портрет мого прапрапращура. Тато і мати весело переморгувалися різнокольоровими лампочками…
Вранці я вже був на стадіоні. Старший механік збірно-розбірної команди "Робот" ретельно перевірив мої ампери і вольти.
— Непоганий заряд, — пробурмотів він. — Трохи підкрутити, трохи підмастити… Поставимо каучукові амортизатори — стрибатиме, як мавпа. Кращого воротаря годі шукати!
Того ж дня я грав у вирішальній зустрічі з командою "Автомат".
"Автомати" атакували скажено. Снаги їм не бракувало. Гра відбувалася в синхрофазотронному темпі.
Аж ось наші перехопили ініціативу, рішуче зламали захист противника, пробилися крізь уламки оборони і вдерлися на штрафний майданчик. Центр нападу зняв свою праву ногу і, як хокейною ключкою, прицільно вдарив по м’ячу. Гол! Трибуни заревли. Суддя зарахував гол, адже формально нападаючий не порушив футбольних правил. Цей сміливий експеримент відкрив нову сторінку в історії футболу.
"Автомати" кинулися у відчайдушну контратаку. Але я був на місці! Механік таки мене добре накрутив! І раптом, тільки-но я наважився вийти на прострільну передачу, як мене підхопила якась неймовірна сила. Земля гойднулася під ногами, і я кулею полетів просто в небо. Останнє, що я побачив, — це м’яч, він тріпотів у сітці воріт.
З трибун линуло надпотужне ревище:
— Недозволений прийом!!!
— Суддю на перетопку!
Згодом виявилося: якісь повітряні пірати спустили з вертольота електромагніт і вкрали мене серед білого дня! Була вписана нова сторінка в історії вболівальництва.
Ватажка повітряних піратів звали Капітаном. Про нього ширилися неймовірні чутки. Ніби він аж три роки ганявся за якоюсь загадковою антикометою і мало не вибухнув на її хвості.
А він винувато глянув на друзів і мовив:
— Малюк для нас годиться… Треба лише перебудувати його схему і запрограмувати за темою "Меркурій".
Я з жахом вислухав цей вирок. А командир піратів узяв гайковий ключ, розгвинтив мене і безжалісно видер з грудей портативні акумулятори…
— Мені страшенно не поталанило: я потрапив до ракети, на якій летіли дивні істоти, що мислили алогізмами і були здатні на будь-яку хлоп’ячу витівку. Отож мене на час подорожі вони про всяк випадок посадили на розетку, а капітан почепив табличку "У ракеті — злий робот". У них це називається жартом. Правда, я не образився, адже про капітана казали, що у нього золота голова, сталеві нерви і залізні м’язи.
На Меркурії мене відразу ж звільнили від набридлої розетки. Ще б пак! Адже я був головним членом експедиції і мав зав’язати дружні стосунки з кварцовими господарями планети.
Що то була за планета! З одного боку — крига і космічна холоднеча, а з другого — розжарене баговиння. З одного — колючі зірки, а з другого — гігантський тепловий генератор Сонця, під спопеляючим промінням якого розкошували кварцові істоти. На Землі вони могли б існувати хіба що у тисячоградусному череві доменної печі.
І з такими створіннями я мусив зайти у розмову! Метою нашої експедиції було укладання з ними угоди про дослідження розпеченого терену, на який досі не ступала людська нога.
Перед дослідниками із Землі кварцові істоти завжди піднімали вогняну завісу. Кажуть, це було феєричне видовище. Не вагаючись ані секунди, я взяв вогнетривкі шахи і попрямував до них.
Тільки-но я вийшов з ракети, як мене оточили звуки надвисокої частоти. "Ті-та-біп сюів-ті-піп!" Я збагнув, що це була мова кварцових істот. Вже за півгодини я вільно розумів її. І ось що я почув:
— Це якийсь недоумок. Вийшов і стоїть, як пень.
— Та й вигляд у нього якийсь неоковирний…
— Гей, ви! Розпечені бовванці! — гукнув я. — У шахи щось тямите?
Вони замовкли. Нарешті один озвався:
— Хто ти і звідки?
— Я робот Малюк. З третьої…
— А що таке шахи?
Тут я прочитав їм цілу лекцію і невдовзі вже грав першу партію. Чи варто казати, що вони склали зброю перед вітчизняною технікою? А я ж грав у надзвичайних кліматичних умовах! А як вони благали мене тоді подарувати шахи! Я огинався, аж поки не згадав про мету експедиції!
— Гаразд, — погодився я. — Але при одній умові: за першу клітину шахової дошки дайте мені квадратний міліметр вашої площі. За кожну дальшу — у геометричній прогресії. А фігури я вам і так віддам. Бачте, який я добрий!
Словом, за шахову дошку я виміняв цілу планету. Вони ще й заборгували…
— Ви тільки погляньте на нього! — закричав капітан, коли я повернувся на ракету. — Розбійник! Йому не ракетою подорожувати, а піратською каравелою! На рею його, на рею!
З усього цього я втямив лише одне: мене знову чекають прикрощі. І справді — посадили на розетку. Вже тут, у музеї, я дізнався, що меркурійці на центральному майдані столиці спорудили мені величний пам’ятник і кожне десятиліття проводять всепланетну першість на приз імені робота МАЛЮКА. В останньому турнірі взяли участь 3 698 гросмейстерів, 9 534 майстрів спорту і 18217 кандидатів у майстри. Як відомо з перепису, це вся доросла людність Меркурія.
Він стояв у кутку, старий симпатичний патріарх сучасних роботів, і неквапливо розповідав казкові історії. Наприкінці сказав:
— Маю до вас прохання… Напишіть у "Книзі добрих побажань", щоб мене зняли з розетки. Ви навіть не уявляєте, як я знудьгувався за рідними акумуляторами!
Лише тепер я помітив, що від нього до стіни тягнеться тонкий еластичний дріт…
1
Життєопис або певні відомості з життя якоїсь видатної особи (лат.).
2
Від яйця до фруктів (у древніх римлян обід починався з яєць і кінчався фруктами. Тобто, все без винятку) — (лат.).
3
Крізь терни до зірок (лат.).
4
Відповідно до ціни, тобто гідно особи (лат.).
5
Очевидно, Н. Е. Затуливухо має на увазі сузір’я Великого і Малого Возів.
6
Нонпарель — дрібний газетний шрифт.
7
Відеорама — кінотеатр з круговим екраном.
8
Фантом — привид, примара.
9
За зразком (лат.).
10
По кігтю лева (тобто, видно птаха по польоту) — (лат.).
11
Фобос і Деймос — супутники Марса, у перекладі з грецької — Страх і Жах.
12
Є міра у речах (Горацій) — (лат.).
13
Зривай день, тобто не лови гав (Горацій) — (лат.).
14
Я сказав! (лат.).
15
Згідно з теорією відносності, швидкість течії часу залежить від швидкості руху тіла у просторі. На ракеті, що летить зі швидкістю, близькою до швидкості світла, час буде іти значно повільніше, ніж на Землі.
16
Баальбекська тераса у Лівані складена ще в сиву давнину з кам’яних плит вагою понад тисячу тонн кожна. Як це було зроблено, науці досі невідомо.
17
Тіуанако — старовинні руїни в Південній Америці, що мають вік щонайменше 15 тисяч років. На "воротах Сонця" вирізьблено календар на 290 днів. Деякі вчені вважають календар венеріанським.
18
Мезозой, або мезозойська ера — четверта ера в геологічній історії землі, поділяється на три періоди: тріасовий, юрський та крейдяний.
19
Другий я (лат.).
20
Слово мудрої людини (лат.).