— Все! Шабаш! Генерал наказав вам, Костянтине Васильовичу, відпочивати. Спати-відпочивати, сил набиратися і більше не робити нічого: Цілу добу! Уявляєте?
— Значить?..
— Атож, значить! За добу…
— Виходить…
— Завтра увечері зустрінетесь з полковником Іриніним і — на літак. Так. — Анзор звично, для самоконтролю поглянув на годинник. — Які плани на сьогодні? Безумовно — ніяких. Тому рішуче пропоную: навідайтеся з подякою до вашого лікаря-чаклуна Тамари Сергіївни.
— Ну, Анзоре, як можна без запрошення?
— А отак! З "фронтовим привітом" і "другим фронтом" у речовому мішку. На вогник з сімейним чаюванням. Речовий мішок — новенький і чистенький — у мене в машині. Про що ж іще думати, дорогий?
— Незручно до самітної жінки без запрошення…
— А ти візьми Сорокіна. Вдвох — зручно!
— Хіба й справді…
— Тоді — підйом! — весело загорлав Тамбуліді. — Адресу я знаю — довезу миттю. Радість зустрічі забезпечена. Це я гарантую особисто!
За півгодини вони доїхали до Тбілісі, темного, огорнутого похмурими, невеселими сутінками, і стояли, задерши голови, біля сліпого громаддя п'ятиповерхового будинку.
— Вдома! — задоволено мовив Анзор. — Он бачите, на другому поверсі, ліворуч від парадного шпаринка світиться. Це її вікно. Одразу ж потурбуйтеся про світломаскування, щоб не завдавати клопоту патрулю. А то патруль вас як потурбує! Доведеться бідоласі Анзору визволяти вас з комендатури… Ну, ось! Іване Петровичу, беріть "другий фронт"! А вам, Костянтине Васильовичу, як підопічному Тамари Сергіївни, букет квітів, — Тамбуліді пірнув у надра "емки" і витяг розкішний букет ніжнопелюсткових троянд.
— Квіти бачу, — сказав зворушений увагою Калина, — а де ж ваша, Анзоре, особиста гарантія?
— Ха! Анзор Тамбуліді про все наперед подумав і про все подбав! Ось вона, — він витяг з кишені маленького конвертика і застромив поміж квітами. — Ну, сміливо, товариші, в ногу! Ех, коли б мені час, — він зиркнув на годинник, — а часу катма! Ну, бувайте… Врахуйте, рівно за дві години знову буду з машиною. А то за вас, гульвіс, генерал з Анзора стружку зніматиме, а я не сталевий…
Дверний дзвінок був негучний, мелодійний. Калина виставив перед себе букет, через що й не помітив, хто відчинив двері квартири. Почав було врочисто:
— Тамаро Сергіївно…
— Мамо, це до тебе! — дзвінкоголосо пролунало звідкілясь з-під ніг.
Калина відхилив квіти і побачив дівчинку, років п'яти, великооку, тугеньку, зі смішними кісками того ж буйно-золотого кольору, що й у мами. Кіски були пов'язані ніжноблакитними стрічками, що дуже їй пасували.
— І до тебе теж, — пригорнув до себе миле дівча Калина. — Як тебе звати?
— Тамара…
— А по батькові?
— Сергіївна…
— Отакої!
— Всі дивуються, як і ви… Але ж мого тата звали Сергієм, як і маминого тата. Навіщо ж дивуватися?
— А й справді… А де ж тато?
— Він був прикордонником, — ухилилася від прямої відповіді мала, але з її обличчя, що враз ніби затьмарилося, капітан безпомилково прочитав лиху й сумну вістину. Батько був прикордонником, людиною, в яку першу поціляють ворожі кулі, вартовим Вітчизни, який і мертвим залишається на своєму посту. Скільки їх полягло, мужніх вартових, першого ж дня війни? Люди дізнаються про це хіба що опісля Перемоги…
— О, наш втікач із госпіталю власною персоною! — Тамара Сергіївна ніби змінилася, бо одягнута була не в білий, звичний халат, а у форму військового лікаря, і ця форма лише підкреслювала її зграбну, молоду статуру.
— Але завважте, Тамаро Сергіївно, — з удаваним переляком попередив Калина, — я про всяк випадок прибув з особистою охороною. Дозвольте відрекомендувати — старший сержант Іван Петрович Сорокін.
— Здравія бажаю, товаришу військлікар! — гаркнув Сорокін за уставом.
— Вас що, Іване Петровичу, бентежать мої "шпали"? — привітно посміхнулася господарка, в петлицях якої справді рубіновими вогниками виблискували шпали. — Але ж ви зараз не на вулиці, а в жіночому товаристві.
— Гублюся, бо не знаю, як звертатися до однойменного жіноцтва, — бадьоро виправдовувався Сорокін. — Спокутую провину тільки за вашим наказом, товаришу військлікар!
— Мій чоловік називав нас Тамарою-один і Тамарою-два.
— Мудро! — ухвалив Іван.
— Та чого ж ми стоїмо на порозі? Проходьте…
— А квіти? — похопився Калина.
— Дуже зворушена, — мовила Тамара Сергіївна і витягла конвертик. — Можна?
— Писано ж для вас…
— "Пам'ятаю! Анзор", — прочитала вона і весело засміялася: — Якщо не помиляюся, це квіти вашого хвацького майора?
— Так точно! Його…
— А де ж він сам?
— Усе у турботах і клопотах.
— Шкода, — ледь помітно зітхнула вона.
— Але ж ми тут! — втрутився Сорокін. — Та ще з речовим мішком товариша майора.
— Усе того ж?
— Так точно! Того ж…
— Вперше зустрічаю чоловіка, щоб був відсутній і щоб водночас його було так багато. Просто-таки невидимець за роботою!
— Він з таких…
Цей безневинний, жартівливий гомін викликав у капітана Калини надто специфічну асоціацію. Наказ "відпочивати" виявився марним — мозок не вимикався. Думки його нараз повернули на інше, і перед змученим від безсонних ночей зором одразу і ясно спливли рядки з секретного, ще передвоєнного року розпорядження гітлерівської контррозвідки, з яким його ознайомили: "Для виконання одержаних від 1-го оперативного відділу військово-польового штабу вказівок про те, щоб для використання нафтових районів забезпечити розклад, робочому штабові "Румунія" доручається створити організацію "Тамара", на яку покладаються такі завдання:
1. Підготувати силами грузинів організацію повстання на території Грузії.
2. Керівництво організацією покласти на обер-лейтенанта Крамера (відділ 2 контррозвідки). Заступником призначається фельдфебель доктор Хауфе (контррозвідка II).
3. Організація поділяється на дві оперативні групи: а) "Тамара-айн" — вона складається з 16 грузинів, вишколених для саботажу (С) і об'єднаних в осередки (К).
Нею керує унтер-офіцер Герман… б) "Тамара-цвай" являє собою оперативну групу, що складається з 80 грузинів, об'єднаних в осередки. Керівником цієї групи призначається обер-лейтенант доктор Крамер…"
Несподівана вечірка проходила весело й невимушено: майор Тамбуліді подбав не лише про "другий фронт", але й про "тилові резерви" — виноград і помаранчі, булки-хачапурі з солодким сиром і терпку гірську бринзу, а найсуттєвіше — забезпечив товариство двома чималими пляшками з відомими по всьому світу винами "Хванчкара" і "Сапєраві". А посеред усього цього достатку по-хатньому затишно посвистував бувалий у бувальцях посріблений красень — тульський самовар.
Капітан Калина впіймав себе на тому, що сидить за столом скуто, мов палицю ковтнув. Так само, як сидить за столом німак Шеєр. Що він не кладе лікті на стіл, а тримає їх розсунутими на боки. Так само, як тримає руки за їжею Шеєр. Що він жує, не розтуляючи рота, а тільки ритмічно й повільно соваючи щелепою з боку в бік. Так само, як їсть Шеєр. І так само мовчить за вечерею, як його двійник.
Двійник? Безумовно, зовнішня схожість є. Але цього замало. Щоб стати справжнім двійником, потрібно органічно засвоїти притаманні певній людині звички, манеру рухатися, поводитись, вести розмову, коротше кажучи, засвоїти безліч малопримітних, але характерних рис. Як Шеєр поводиться з серветкою? Спочатку неквапом прикладає до лівого куга рота, потім — до правого, лише тоді торкається губів. По вечері обов'язково дякує.
— Гречно дякую, Тамаро Сергіївно, за вашу гостинність і чудовий вечір.
— Мабуть, усім нам слід дякувати турботливому майорові, — озвалася вона. — Може, ще склянку чаю?
— Ні-ні, вже задосить.
— А ви дивна людина, Костянтине Васильовичу…
— Чому?
— Скільки ви пролежали у нас в госпіталі, а я ніколи не бачила, щоб ви хоч комусь написали листа.
— Доля така, Тамаро Сергіївно, мої адресати — за лінією фронту. Та не я один… От Іван Петрович теж не дуже-то пише.
— Вибачте, я була не вельми тактовною…
— Ні, стривайте! Ми зараз з Іваном Петровичем таки напишемо свої листи. Вголос. А ви послухаєте. Хай ці наші листи будуть дякою за вашу добру думку. Як ви на це, Іване Петровичу?
— Я — за!
— Коли "за", то й починайте…
Сорокін узяв келишок, крутонув за тонку ніжку між пальцями.
— "Низький, земний уклін тобі, рідна мамо! — почав тихо і соромливо. — Привіт тобі фронтовий від сина. Я живий і здоровий — за мене не турбуйся. Дуже зрадів, коли одержав твого листа.
(Продовження на наступній сторінці)