Питався так, ніби це справді цікаве для нього.
Мовчанка.
Чоловік переживає кілька хвилин, щоб хмари розійшлися, потім знову пробує заговорити:
– Щось твоє волосся має сьогодні особливий полиск. Ти, може, мила голову?
Мовчанка.
Чоловік не заходить вже "з приємного" боку, але починає наступ від офіційних справ:
– Чи бляхар приходив сьогодні направити рури?
Мовчанка.
Тепер чоловік з грюкотом відсуває тарілку від себе так, що аж вилки падають (масним кінцем) на долівку, на хідник.
Мовчанка.
– Ти чуєш, що я тебе питаюся, чи ні? – вже кричить чоловік. Тоді замість мовчанки жінка чванькувато забирається від стола й "з носом догори" виходить з кімнати.
Чоловік, розлючений, покидає лакоминку на жир мухам і осам, хапається за капелюх і передчасно йде до бюра, щоб... безцільно блукати вулицями, заки виб’є його бюрова година. Жінка з перев’язаною головою кладеться на отоману "любо" відпочивати по обіді.
За вечерею вже обидвоє не відзиваються, хоч він уже й не читає газети. Кожне з них поза тарілкою світа не бачить. Тільки дитини не береться їда. Воно водить сумненькими оченятами від батька до мами й питається ними: "Що сталося з вами? Властиво, що вам?"
Остаточно, колись це "надуття" мусить скінчитись, – тож чи не краще, не розумніше було загалом не починати його?!
1935