Не міг квіти залишити під дверима, бо його дівчина займала кімнату разом з подругою і з цього пізніше могло виникнути непорозуміння. Забрати ж букетик, призначений для неї, назад з собою вважав мало не святотатством. І, крім того, носитися дебелому парубкові з букетом фіалок у руках в наш час якось… не зовсім серйозно.
А все ж таки, як бути з букетом фіалок?
В душевній розгубленості закоханий прив'язав фіалки до клямки дверей своєї тітки.
Чомусь здавалось йому, що його "маленька", яка нерідко відгадувала його думки, і в цьому відчує його намір.
Бо й справді, що було робити мужчині з букетиком фіалок?
Сталося так, що заглянути до своєї дівчини зміг лише через тиждень. Річ ясна, фіалок у флакончику не застав бо й зрозуміло: він купив їх уже не дуже свіжими), але сердечність і та голубина ласка, з якими кохана зустріла його, утвердили в ньому переконання, що в "маленької" справді дуже тонко розвинута інтуїція.
Коли після відвідин коханої він з чемності заглянув до старої тітки, та з порога затріпала на нього руками:
— Не заперечуй, прошу тебе, не заперечуй! Я знаю, що це ти… Тільки ти один з нашої родини пам'ятаєш день мого народження. І ще фіалки до того ж! Ні! Це просто як у казці.
Коли вже виходив, у коридорі заступила йому дорогу з пальцем на губах тітчина онука.
— Тс… Ой, я душилася від сміху, як вам теревенила там стара. Ви подумайте, чого їй може схотітися — фіалок! Ой, смішна старушенція! Я вам признаюся: тільки, дядечку, п'ять, що нікому анічичирк… Ні мамі, ні бабі. Ті фіалки приніс мені "він". Чого ж ви так дивитесь, дядечку? Не вірите? А скажіть, дядечку, так, "між нами хлопцями", ви, як були ще зовсім-зовсім молоді, ви ніколи не прив'язували своїм симпатіям фіалок до клямок?
— Прив'язував, донцю, але повинен тобі сказати… — почав, та не докінчив. Не мав серця сказати дівчині правду. Їй не було ще й п'ятнадцяти. І це були, мабуть, перші фіалки в її житті.
Збігаючи сходами вниз, спробував поглузувати з себе самого: "Старієш, братику, коли чутливість бере в тебе верх над обов'язком правдомовності". Може, воно так, а може, й ні.
А що ж мав робити, коли та була застара, а ця — замолода для чистої правди?
Поганий переклад може зіпсувати добрий твір, але добрий переклад не справить поганого твору.
Надмірна скромність і фарисейство — близнюки, зовні не подібні до себе.
ЩЕ АКТУАЛЬНЕ, АЛЕ — БЕЗПЕРСПЕКТИВНЕ
Я знаю чоловіка, що зробив кар'єру на самому димі! Курив фіміам начальству.
ЗЕЛЕНУ ВУЛИЦЮ ЛЮБОВІ!
Коли одній художниці докоряли, що вона пожертвувала творчістю задля любові, та відповіла:
— Що ж, творити можна й на старості літ, любити, на жаль, тільки в молодості.
БОДАЙ ДОБРА ВОЛЯ
Коли вже нічим не можу перемогти в собі антипатії до даної людини, намагаюсь уявити собі, як її маленькою піднімала мати собі на голову й цілувала у рожеві п'ятки.
НА ЖАЛЬ
Довіра, як і нервова клітина, не регенерується.
ТА БА!
Така розумна природа, а не додумалася дати людині два життя. Одне людина розтрачувала б не шкодуючи, а друге — берегла б ощаджуючи.
РИСКОВАНО
Одружуватися без почуттів у надії, що вони прийдуть пізніше, подібне до того, що вибиратися у магазин без грошей в надії, що знайдемо їх на тротуарі.
І ВСЕ Ж ТАКИ Я ЗА ОПЕРАЦІЮ
У деяких впливових осіб потреба у підлабузниках розрослася до злоякісної пухлини, операція якої загрожує вже життю хворого.
ПАМ'ЯТКА
Коли при зустрічі із знайомими вам уже вирвалося "як ви змінилися", то скоренько додайте "на краще".
ЕКСПОРТ-ІМПОРТ
Товариство кохане, залишимо дипломатію для… експорту. Для внутрішнього ринку досить нам самої щирості.
Обман часто буває правдою, перефарбованою на ясніший чи темніший колір.
СЕСТРИЧКИ
Муза ревнива, як жінка, з тією різницею, що жінці, бодай коли-не-коли, можна замилити очі.
СПЕЦІАЛІСТИ
Є люди, які мають спеціально витончений слух на… рип дверей у сусіда.
ОПОРА І ПІДПОРА
Слід пам'ятати, що колектив — не тільки наша опора, але й ми — його підпора.
НЕ ДЛЯ СТЕНОГРАМИ
Розумна жінка у житті чоловіка — це хліб насущний. Воно-то так, але ж не хлібом єдиним…
Про ерудицію людини свідчать не тільки ті книги, що вона їх прочитала, але й ті, яких вона не прочитала.
З ВЛАСНОГО ДОСВІДУ
Простіше розійтися з людиною, ніж з думками про неї.
НЕ МОЖУ ПРОСТИТИ СОБІ
Я бачив, як розцвіла черешенька плакала під навалою снігу. Я бачив, як мати, скрадаючись, цілувала руку сплячого сина. Я бачив, як два метелики в леті обмінялися поцілунками. Я бачив, як червоними сльозами осипалися пелюстки троянд на скатертину. Я бачив, як ридала дівчина, бо її маленьке серце розсаджував надмір щастя. Я бачив, як мисливець відвів рушницю, зачарований вродою оленя. Я бачив пошлюбну ніч ластівок. Як же це могло статись, що я недобачив, як вмирала твоя любов до мене?
Гул літака над океаном — це теж "агов!" живої людини.
СПРОБУЙ
В історію можна пролізти і без квитка. Наприклад, написати пасквіль на кандидата у безсмертні.
В ТОМУ І ВСЯ БІДА
— Ма, коли люди розлучаються, вони повертають один одному подаровані речі, правда?
— Здебільшого так!
— А як з почуттям? Теж повертають один одному?
А може, їх спалюють в печі разом з непотрібними паперами? Ма, а може, дарують двірникові на пам'ятку? Слухай, а може, залишають на старій квартирі десь у куточку разом з надбитими пляшками? Справді, мамо, що роблять люди із своїми почуттями, коли вони розлучаються? Не викидають же їх на смітник разом з побитим склом та консервними банками?
— Ні, почуттів не викидають на смітник. Для них викопують у серці могилку і туди хоронять їх. Хто парадно, а хто — от так, аби запорпати.
— І пізніше людина ходить з могилкою у серці?
— І то не з однією…
— І в моїм серці теж буде могилка?
— Напевно, доню.
— Ма, мені страшно. А що робити, щоб не було в серці могилки?
— Ніколи нікого не любити.
— Що ти сказала, мамо? Ніколи… нікого… не любити? Це ж неможлива річ!
— В тому і вся біда, моя дитино!
ВЕСНЯНЕ
— Тук-тук-тук, — травинки вистукують під снігом телеграми від ластівок.
Танець — єдина форма людської безпосередності, що ще вціліла перед навалою цивілізації.
І ЩО З ТОГО?
І що з того, що я мужньо не відчиняю дверей на твій стук, що гордо відішлю нечитаного твого листа, що з байдужим виглядом "не помічу" тебе у вуличному натовпі, коли туга моя однаково побіжить за тобою, як собака за хазяїном.
Майже відкриття: час можна не тільки вимірювати, але й важити. Воно ж бо й слушно: одна вага часові в дитинстві, друга — в юності, своя — у зрілому віці, а зовсім інша — у старості. Ця остання, до речі, найвагоміша… Либонь, тому і ціна на нього — найвища.
АХ, ТІ ДИПЛОМАТИ!
Не поважаю жінок і дипломатів, які обіцяють більше, ніж можуть дати.
МАЛА ХИТРІСТЬ
Люди, не нарікайте на старість та пов'язані з нею хвороби! Її хитро придумала природа для того, щоб людині було менш боляче розлучатися з білим світом.
ВИЧЕРПАВСЯ ЗАПАС
Витративши усю щедрість слова на просьбу, мимоволі стаємо скупими в подяці.
ЗАСТАРІЛІ МОТИВИ В НАРОДНИХ ПІСНЯХ
Чорні брови в наш час — не проблема.
ТАК!
І все ж таки найщиріші — анонімні подарунки.
Патріотизм — теж одна з рис порядної людини.
Треба бути до краю втомленим, щоб не відчути різниці між чужим і своїм ліжком. (Варіації на цю тему пребагаті!)
Вдячність з любові і любов з вдячності — зовсім інші речі.
БЕРЕЖЕНОГО І НАЧАЛЬСТВО БЕРЕЖЕ
Був такий обережний, такий уже обережний, що, викреслюючи прізвище начальника при таємному голосуванні, надівав про всяк випадок рукавички.
КРАЩЕ ПІЗНО, АНІЖ НІКОЛИ
Літературно-меморіальний музей — це часто ті "творчі умови", яких бракувало письменникові за життя.
ЗРАЗОК АЛЬТРУЇЗМУ
Сміливість думки — чеснота, яку ми воліємо подивляти в інших.
Ностальгія — це теж одна з тих недуг, проти якої ще не винайдено ліків.
НЕ ЗАВИДУЙ НІКОМУ
(з Шевченка)
Доки людство не винайшло середника проти раку, немає людини, якій можна б завидувати.
— Ювілей з нагоди вісімдесятиріччя — репетиція похоронів, — сказав один злостивий чоловік.
ГРІХ НА СОВІСТІ
Маю гріх на совісті: по жорстокій битві з своїм минулим залишила в живих самі ласкаві спогади.
А НЕ КОЛЬОРОВІ?
Слова — наче кольорові камінці. Мало назбирати їх в купу. Треба ще й вміти викладати узори з них.
ДАВАЙТЕ МЕНШЕ ДРІЖДЖІВ
Почуття часто нагадують дріжджове тісто: чим скоріше росте, тим більша небезпека, що може "сісти".
ЯКА КРАСА!
(Продовження на наступній сторінці)