«Легенда» Микола Вороний

Читати онлайн поезію Миколи Вороного «Легенда»

A

1 c.

    Дівчину вродливу юнак покохав:
    Дорожче від неї у світі не мав.
    І клявся, божився, що любить її
    Над сонце, над місяць, над зорі ясні.

    "Тебе я кохаю. За тебе умру…
    Віддам за кохання і неньку стару!"
    Та мила його не боялась гріха:
    Була, як гадюка, зрадлива, лиха.

    Всміхнулась лукаво і каже йому:
    "Не вірю, козаче, коханню твому".
    "Як справді кохаєш, як вірний єси,
    Мені серце неньки живе принеси".

    Юнак мов стерявся: не їв і не спав,
    Три дні і три ночі він десь пропадав.
    І стався опівночі лютий злочин:
    Мов кат, витяв серце у матері син…

    І знову до милої, з серцем в руках,
    Побіг, і саженний гонив його жах.
    Ось-ось добігає, не чуючи ніг…
    Та раптом спіткнувся і впав на поріг.

    І серденько неньчине кров’ю стекло,
    І ніжно від жалю воно прорекло…
    Востаннє озвалось до сина в ту мить:
    "Мій любий, ти впав… чи тебе не болить?"

    Інші твори автора