Вукул (дуже здивовано). Розумієте: Родіон Тимофі-йович! Уявіть собі! Га! Щось, розумієте, надзвичайне, сьогодні виробляє чудеса. їй-богу.
Прокопенкова (дивиться дуже привітно, широко на Вукула, шукаючи його поглядів). Хіба? А ви?
В у к у л. А я, як кінь, сьогодні граю. Ні до чого. Страшенно досадно. Ну, я біжу, там ждуть. Приходьте туди швидше... Ну, та й гарні ж ви сьогодні! (Крутить головою, потім швидко піднімає опуку й біжить).
Гордий. Надзвичайно галантний комплімент одгилив.
Прокопенкова. Ну, до побачення, Олексій Захарович. Ви туди не хочете? (Лице їй розсіяне).
Гордий. Я не хочу, але от ви, здається, не від того.
Прокопенкова. Ну, бувайте!
Гордий (бере її руку, не пускає). Чого ви так зблідли? Прокопенкова. Зблідла? Хіба?.. Ну, пустіть, я піду.
Гордий. Чого ви так зблідли? Чого захапались? Цінності Вукула побачили?
Прокопенкова. Так, побачила. І хочу до нього. Ну, й що?
Гордий (ошелешено). До нього?
Прокопенкова. Так, до нього. Пустіть руку.
Гордий (пускаючи). Ідіть.
Прокопенкова. Бувайте! (Іде за Вукулом).
Гордий непорушно стоїть і дивиться їй услід. Прокопенкова раптом повертає назад, підходить, сідає на лаву, деякий час сидить, хмарно і непорозуміло дивлячись перед себе. Гордий стоїть так само.
Прокопенкова (стріпуючись, злісно). Нічого не розумію! От єрунда яка!.. Що ж це таке?! Гордий. Чого не розумієте?
Прокопенкова (встає, тре лице руками). Чого не розумію? Голова крутиться! Розумієте? Ноги, руки слабнуть, в голові туман, серце пада кудись. І це щоразу, як він підходить до мене. Оцей нерозумний, добродушний, незначний чоловік! Розумієте ви що-небудь? (Рішуче). Ні, це чортзна-що таке! Ні-ні, це ми ще побачимо. Прощайте. Я піду туди.
Гордий. Підождіть, я хочу...
Прокопенкова. Ні-ні, я не можу! Я хочу з цим покінчити! Не сердьтесь, приходьте завтра. (Швидко йде наліво).
Гордий довго дивиться їй услід. На терасу виходить Лобкович. Підходить до столу, випиває й непорушно дивиться в одну точку.
Гордий (бачить його, щось думає і раптом рішуче прямує до тераси. Виходить і говорить одривисто, понуро). Доброго здоров'я, Тимофій Наумович! Мені треба побалакати з вами.
Лобкович (байдуже). Драстуйте. Балакайте.
Гордий. Вибачте, що... що... А втім, нема за що вибачати. Річ в тім, що ваш син Родіон Тимофійович має намір женитися з мадемуазель Прокопенковою. Оскільки мені відомо, він матеріально залежить від вас. Це так?
Лобкович. Ну?
Гордий. Так чи ні? Коли залежить, я буду далі казати. Коли не залежить, мені нема про що говорить. Лобкович. Залежить.
Гордий. В такому разі... В такому разі я мушу вас попередити, що Прокопенкова вашого сина не любить і хоче вийти за нього для грошей. Вона сама мені це сказала. Сказала через те, що вона... що ми в близьких відносинах. Я до вас звертаюсь тому, що люблю її й що в моїх інтересах, щоб вона не вийшла за вашого сина. Але і в його інтересах, бо вона обманює його. Коли ви зичите добра своєму синові, то... ви повинні знати, як бути в такім випадку.
Лобкович. А як це все неправда?
Гордий. Перевірте. Не давайте синові грошей, і, побачите, поки він не матиме грошей, вона не буде його жінкою, перевірте.
Лобкович. Перевірить, кажете? Вона в близьких відносинах з вами? Гордий. Так.
Лобкович. Он як? (Живіше). Перевірити? Так, так... Гм! Так, так... Добре, добре. Для грошей, значить? Йому сказати можна?
Гордий. Можна, але він не повірить. Я не раджу. Він скаже їй, і вона муситиме хитрувати до кінця. Краще не казати. Просто перевірте.
Лобкович. Ага. Так?.. Гм... Все одно. Це добре. Це, знаєте, дуже добре! Дякую вам, дякую. Добре, добре. Це можна, це можна. Неодмінно перевірю!
Гордий (з деяким непорозумінням поглядає на нього. Потім рішуче, понуро). Ну, бувайте здорові. Я поспішаю.
Лобкович. Поспішайте, поспішайте, це добре. Бувайте здорові. Так, так, це добре. Антипович, Антипович! (Заклопотано іде в хату).
Гордий сходить з тераси, дивиться в сад і, нарешті, рішуче й швидко виходить на вулицю.
Лобкович з'являється знов, швидко наливає й випиває дві чарки, одна за одною. Потім швидше, ніж звичайно, ходить по терасі, заклавши
руки за спину й мугикаючи. З саду виходять Родіон і Прокопенкова. Ідуть швидко. Прокопенкова оживлена, озирається назад, неуважна.
Прокопенкова. Але ж ви не сердитесь? Не сердитесь? Ні? Я поїду з вами завтра, ні, завтра не можу, а... а...
Родіон (в помітному піднесенню). Не треба, не треба призначати! Коли-небудь. Коли захочеться! Так? Ну, от. Боюсь, що сідло для Вукула буде занадто низьке. Він трошки вищий за мене. Чи то пак, не занадто, а трохи... (Кричить): Вукул, швидше! Сідло спробуйте!
Прокопенкова. Вукул, швидше! Годі вам... Родіоне Тимофійовичу, у вас насос є? Мій попсований....
Родіон (біля велосипеда). Є, є! І добре функціонує. Чудесно. А шини надуті у вас?
Прокопенкова. Надуті, надуті! Але ви не сердитесь?
Р о д і о н. Та ні ж бо, ні! Господи! Та я... Ех, ви! Ех, ви! Та з ким хочете, як хочете! Бо коли хочеться, Кілю... то... що ж тут? Ну, ви можете не поїхати. Можете, але...
Прокопенкова (озираючись, не слухаючи). Та швидше ви, незграбо! Я палаю від нетерплячки перегнати вас!
З'являється Вукул, в піджаку, поправляючи краватку.
Родіон. Вукуле, сідло спробуйте. Чуєте? Чи не високо? Чи, той, не низько? (Подає велосипед).
Вукул. А ось зараз. (Пробує). Чудово! Як улишю. (Добродушно сміється). Ну, їдемо, Калеріє Семенівно. Бувайте поки що. Родіон Тимофійович, ми, мабуть, пізненько вернемось, то я велосипедик вам завтра заведу. Добре?
Родіон. Коли хочете, коли хочете.
Прокопенкова. Через що пізно?
Вукул. А що ж ви собі гадаєте? Заїдемо куди-небудь, закусимо, поки те та се, то й вечір. Я вас хутко не одпустю, не бійтеся. Ну? Гайда!
Прокопенкова деякий мент стоїть непорушно, поклавши руку на велосипед.
Вукул. Ну ж бо, Калерія Семенівна. Що ж ви?
Прокопенкова (дивиться на Родіона з блідим усміхом). Нічого не розумію. Єрунда якась. Не їхати хіба? Га? Вже не хочеться чогось.
" Родіон. Чому? Ну, от ще! Чому не хочеться? Дайте спокій. їдьте.
В у к у л. Як?! Не хочеться? (Іде до Прокопенкової, бере за руку вище ліктя). Ні, це вже вибачайте. (Ніжно й грубувато). Прошу, прошу! Нема чого. (Веде). Ну, от. Ато "не хочеться".
Прокопенкова (покірно йде, зупиняється). Чекайте. Пустіть руку. Фу, душно стало! (Шукає хустку, спирається на велосипеда). Стомилась я ніби.
В у к у л. Уже стомились? Е, вибачайте! (Знов підхоплює під руку й веде).
Прокопенкова. Ну, їдьмо! (Швидко йде вперед).
Родіон стоїть і дивиться їм услід. Потім сідає на лаву, весь час чудно посміхається.
З саду, задихавшись, швидко виходить О л ь г а, за нею Шелудько.
Ольга. Куди вони пішли? Родіон. Поїхали кататись.
О л ь г а. І ти йому свій велосипед дав? Сам підвів? Сам? Родіон: Сам.
Ольга (регоче). З тебе чудовий муж вийде! Чудовий! Ух, ти! Ганчірка, бовдур!
Родіон. Ольга, не будь смішною. Ольга. Я смішна?! Я?!
Шелудько. Розуміється, ти смішна! Як же ти допустила, що вони поїхали? Як? Дожени, верни, зупини. Олесю, швидше! От велосипед. Прошу. Швидше. Ах ти, господи!
Ольга. І візьму! І візьму! Подай сюди велосипед! Ти! Подай!
Шелудько. Слухаю, слухаю! (Біжить до велосипеда).
Ольга. Ух, ви! Ви тільки на те й здатні, щоб велосипеди подавать. Ганчірка! (Повертається і в гніві йде назад у сад).
Шелудько. Олесю, куди ж ти? А доганяти? (З велосипедом поспішає за нею). Олесю, я ж подав, їдь, дитинко. Дожени їх,, поганих! Олесю! (Зникає наліво).
Родіон сидить, посміхається.
Лобкович (що весь час слідкував за сценами в саду). Родіоне!.. Іди сюди.
Родіон (легко, жваво підводиться й весело йде до батька). Що скажеш, тату?
Лобкович. Сідай, побалакати треба.
Родіон. Невже серйозно? Я сьогодні в такому настрої, що, мабуть, на серйозність не здатний. Занадто вже хороший день! П'яний якийсь... Ну, все одно. Спробую. Тільки не довго? Га? Щось мені не сидиться. А ходити можна? Хочу рухатись.
Лобкович. Посидь. Очі чого червоні? Не спав? Родіон. Не спав. Ну, в чому річ? Викладай. (Любовно обіймає батька).
Лобкович. Ти хочеш женитися на цій... дівчині? Родіон. Хочу, батьку. Лобкович. А вона?
Р о д і о н. А вона... Вона ще не хоче. Так і чув, що про це розмова буде! (Сміється).
Лобкович. Не хоче? Гм? Через що?
Родіон. Через що? Значить, не любить так, як треба. Але, до речі, ти гроші мені даси завтра? Я квартиру все ж таки на двох лаштую. А раптом полюбить? Га? (Сміється). Раптом візьме та й полюбить!
Лобкович. Ти чого такий радісний?
Родіон. Силу велику чую! Колосальну силу! Все ніпочому, батьку! Ти що: бачив, що вона з цим поїхала кататись? Так? Та він же щеня проти мене! Що гарний? Так є ж сила більша за красу. Хай їде, хай! Побачимо! Комік!
Лобкович. Так. А грошей я тобі не дам.
Родіон. Через що?
Лобкович. Не можна тобі на цій дівчині женитись. Родіон. Чому так? Лобкович. Не любить тебе. Родіон. Як не любить, не женюсь. Лобкович. Непідходяща.
Родіон. А це ми побачимо. Поживемо, придивимося. Підійдемо — добре. Не підійдемо — що ж робити.
Лобкович. Знов свою дурницю? Не вінчаючись хочеш жити?
Родіон. Поки вияснимо, батьку. Навіщо зв'язувати себе без потреби?
Лобкович. Дурниця! На такий шлюб згоди не дам.
Родіон. Та що тобі сьогодні, тату? Вчора ще ти не так ставився до цього питання.
(Продовження на наступній сторінці)