Але заява лишається заявою і робить своє діло, даючи підставу думати про позіції цих соціялістів так, як, може, вони того не мали на увазі, дають змогу одній групі використовувати її на шкоду загально-національній справі.
Заява явно необдумана, явно безпідставна, нелогічна і шкідлива. І тим соціялістичним елементам, що з самого початку не загубили голови, треба всіма способами помогти товаришам заняти гідні соціялістів і патріотів всього національно-визвольного руху позіції.
Як можна розуміти зміст цієї заяви?
Заявляти, що якийсь собі один зденервований індивид виступає з певним учинком супроти всього українського народу, безглуздо і смішно. І я думаю, що ті групи, які зробили таку заяву, не Шварцбарта мали на увазі, не на його адресу направляли цю заяву, не проти його викликали увагу всього українського народу.
Тоді на чию ж адресу і проти кого?
На жаль, у заяві нема ніякого пояснення і треба, очевидно, думати, що на адресу всього жидівського народу?
Але чи вдумувались соціялісти в те, що саме вони хотіли сказати цими неясними словами? Чи подумали вони над тим, до яких страшних консеквенцій провадить така неправдива, безпідставна заява? До оповіщення війни всій жидівській нації?
І цілком же безпідставна, нелогічна, абсурдна. Через що тут весь український народ? Через те, що вони вважають С. Петлюру за представника всього українського народу? Себто, підтвержують немов би ту неправду, яку навмисне ширять наші вороги нам же на шкоду?
Та насамперед С. Петлюра не був ніяким представником не тільки всього українського народу, але й якогось виборного народнього органу. Так, короткий час він був обранцем Трудового Конгресу. Але з того моменту, як ним і його групою були відкинені, потоптані й навіть висміяні ті підстави й умови, на яких і його було включено в склад вищого органу революційної влади, Директорії, обраної Трудовим Конгресом, — він загубив право зватися представником, повторяю не тільки народа, але й його виборного органу Трудового Конгресу.
Ніколи Трудовий Конгрес не міг би дати представництва себе такій групі, якою стала потім так звана "державна влада УНР". І коли б на Трудовому Конгресі С. Петлюра чи та його група, що йшла з ним, спробувала виступити з тою соціяльно — політичною програмою, яку вона провадила потім, вона була б з ганьбою викинена з Трудового Конгресу і, може, ще й гірше що сталося б.
Отже, ніякого уповноваження від того останнього народнього виборного органу С. Петлюра вже не мав. І звязувати його особу якимбудь чином з тим органом ніхто не має ніякого права і розумних підстав. А надто ті соціялісти, що немов не відреклися й досі засад Трудового Конгресу.
А тим паче вже не мав С. Петлюра і тіні права зватися головою Директорії. Пост голови Директорії був виборним. Сам Трудовий Конгрес вибірав як членів Директорії, так і голову його, зокрема. На голову Директорії Конгрес вибрав инчу особу, а не С. Петлюру. І ніхто не смів узурпувати права Трудового Конгресу і призначати когось инчого на цей пост. Отже іменування себе головою Директорії з боку С. Петлюри було просто самозванством, незаконним і злочинним супроти Трудового Конгресу. Так само іменування його тепер головою Директорії, зв’язування з Трудовим Конгресом є акт такого самого характера. І взагалі С. Петлюра ніколи не був головою ні одного революційного українського Уряду.
Але коли б С. Петлюра і не позбавив сам себе права зватися представником виборного народнього органу, то й тоді все одно, убийство його не конче повинно означати виступ проти всього українського народу. Шварцбарт виступив проти особи С. Петлюри, вважаючи його головним винуватцем за жидівські погроми. При чому ж тут український народ, його соціальні чи національні інтереси?
Отже в якому сенсі ті соціялісти розуміють той "виступ проти всього українського народу" в звязку з убийством особи С. Петлюри?
Перше, ніж робити такі заяви, соціялістам принаймні треба було пильно розважити, чи не розписуються вони в цій заяві іменем українського народу за всі особисті вчинки С. Петлюри. Чи не накидають вони цим українському народові, українській революції, всьому визвольному рухові українства вчинки й дії С. Петлюри?
А коли буде, дійсно, фактами й документами доведено і встановлено коли не вину, то ту чи инчу причетність С. Петлюри до цих крівавих, ганебних фактів з нашої історії, то це значить, що весь український народ, уся українська революція, всі наші страждання, боротьба й жертви за відродження нашого народу, все буде заплямоване печаттю цієї причетности?! І всі соціяльно— політичні течії українства, всі шари його, причетні й непричетні, повинні нести відповідальність за одну особу?! І імя Українця в Європі й сама ідея української державности повинні сінонімуватися з іменем "петлюрівця", причетного до цих ганебних фактів?!
Цього домагаються соціялісти своєю заявою?
Та нашим ворогам тільки цього ж і треба.
Група прихильників С. Петлюри зо своїх групових інтересів, нехтуючи інтересами всієї української нації, охоче підтримує брехню наших противників про начальну ролю С. Петлюри в українському русі, роблячи з його втілення української державности і навіть трохи не всієї історії. Нехай ця смішна неправда ляже на їхнє сумління за всю ту шкоду, яку вони цим вчиняють усій національно-визвольній справі.
Але соціялістам, людям, які знають, що С. Петлюра і його група займала в історії визвольного руху незначне місце і що "петлюрівщина" стала в українській революції сінонімом реакції, не годилось би, з яких-будь мотивів, забувати це.
Отаман С. Петлюра займав ув історії української революції майже те саме місце, що руські генерали Колчак, Денікін чи Врангель в історії руської революції. І коли б було вбито Колчака чи Денікіна, невже руські соціялісти вважали б убийство за виступ проти всього руського народу? А Колчак чи Денікін теж казали, що боролись за визволення всього руського народу з-під окупації "жидівського ІІІ Інтернаціоналу". І вони називали себе і, може, щиро вважали себе за "революціонерів" і патріотів. І вони посилалися на преємственність своєї влади від революції й "тримали прапор своєї державносте. В кожної нації є й мусить бути складовість соціяльних течій. Діставши тим чи инчим способом державну владу в руки, а надто безправним, самозванним, кожна буржуазна і реакційна течія старається оголосити себе загальнонаціональною (не класовою, а всього народу) владою.
Розуміється, руські соціялісти зразу знайшли б правильну орієнтацію в такому випадкові і ніяке "тримання прапора" Колчака чи Денікіна їх не спантеличило б. А наших, оттаких соціялістів, знову національний момент у цій події збив з соціалістичних позіцій на шкоду самим національним інтересам.
Так, несправедливо і навіть злочинно було б сказати, що отаман С. Петлюра в жидівському питання був однакових переконань з руськими генералами Денікіним чи Врангелем. Ці генерали були й є переконаними, так би мовити, програмовими антисемітами, з усією дикою й безглуздою ненавистю до всього жидівства. І з цього погляду злочинство Шварцбарта ще більше кричуще.
Але, будучи цільком об'єктивним, по совісті не можна не сказати, що загальний обмежений, дрібно-міщанський світогляд С. Петлюри, його антидемократична політика, брак ширшого розуміння величи народнього соціального руху, запобігання перед військовими групами, брак волі й власного авторітету, все це з об'єктивною неминучостю, часом проти волі самого С. Петлюри, призводило до аналогичних з Денікіним чи Колчаком учинків у багатьох питаннях.
В цій оцінці С. Петлюри дехто готов буде побачити отой вияв особистої до його неприхильности. А надто ті люди, що С. Петлюра представляв їхні клясові й політичні погляди. І коли такі люди писатимуть історію української революції та національного відродження, то вони, звичайно, дадуть історичній постаті С. Петлюри инчу характеристику й инчу оцінку. Коли писатиме історик-соціяліст, він так само ріжнитиметься в оцінці з істориком буржуазного світогляду. Це — зрозуміле. Але хто б не писав, коли він хотітиме писати об'єктивно він не зможе, не посміє обминути фактів і документів, що промовлятимуть з невблаганною жорстокістю.
Розуміється, в суто-національному відношенні аналогія з Колчаком і Денікіним не може бути проведена в повному розмірі. Бо становище руської нації в порівнянні з українською є цілком ріжне. Там боротьба за імперіялізм, тут за визволення. Колчак, нехтуючи Уфимськими Установчими Зборами й топчучи всі засади демократії, виправдуючи це інтересами руської нації й держави, — лицемірив. С. Петлюра, топчучи всі засади Трудового Конгресу й трудової демократії, вживаючи метод антидемократичної військової диктатури, виправдуючи це інтересами української нації й держави, не лицемірив і справді так думав. Він дійсно гадав, що бореться за національне визволення і українську державність. Тільки ту українську національну державність він заповнював своїм соціяльно-політичним змістом, що мав уже велику аналогію зо змістом Колчака. І методи її здобування з необхідністю мусіли бути теж аналогічними з методами Колчака. А з цього мусіли випливати й усякі инчі аналогічні наслідки та явища.
І соціялістам і не-соціялістам українським це добре відомо і ховати це з погано зрозумілого патріотизму, зо страху, що якийсь темний "патріот" закричить на них "зрадник, запроданець жидівський!" не тільки соромно, але й шкідливо для загальної національно-визвольної справи.
Нехай друзі й однодумці С. Петлюри обороняють його честь, це — їхній обовязок. І коли вони це зроблять без шкоди для чести української революції й державности, тим краще для них і для пам’яти С. Петлюри.
(Продовження на наступній сторінці)