Нарешті й Жак досяг згоди на "приватне" зібрання деяких впливових членів Центрального Комітету. Правда, тільки чотирьох, та й то не головніших, та ще й з умовою, що прийдуть тільки на годину. Перед самим виїздом Жака на те зібрання Жан "заскочив" перед Асамблеєю до нього "на хвилинку". Жако і Тіль — молодці! — сприйняли поставлення соціялістів досить розумно, воно їх не захитало, — так, мовляв, і треба було ждати, — але все ж таки цікаво було подивитись, у якому стані вирушить Жак на свій бій.
Жак тримався твердо. Правда, покусював нижню губу, очі часом робилися сліпими, був мовчазніший, ніж звичайно, але ніякого вагання не було помітно. Одначе, щоб іще більше зміцнити ту твердість, Жан вважав за тактичне розгорнути деякі перспективи, намітити ресурси й можливості.
— Нам би тільки кілька місяців добре попрацювати над мобілізацією наших сил, матеріяльних і людських, тоді... Що таке, наприклад, оцей Стовер? Ми, соціялісти, ставимось до нього як до одного з лідерів Волл-Стріту, який виконує тут якусь його спеціальну місію. Я сам виступав проти нього й домагався, щоб він виклав карти на стіл, щоб сказав виразно, чого він хоче. Але його прихильники уперто кажуть за нього, що він хоче тільки знищення війни. Такий, мовляв, добродій людства. Це, розуміється, занадто наївні й простяцькі відповіді. Але я думаю собі: добре, хай це гра, але чи не можна його якось упіймати на слові і якось використати його щедроти. Що кажуть у вас про нього, Жаку?
Жак роздумливо поколупав у своїй люльці і своїм звичаєм одповів не зразу — значить, дещо знав і міркував, чи слід говорити.
— У нас ним теж цікавляться. Мені якраз пощастило через деяких людей просунути за шофера до нього нашого товариша. Хороший хлопець, мій, можу сказати, вихованець. Але він, на жаль, нічого не може вивідати в прислуги. Стовер, каже, має багато візитерів усякого роду, влаштовує прийняття, літературні й музичні вечірки. Але які саме розмови й справи провадить він з візитерами й гостями, цього він не міг розвідатись. Між іншим, я спробував з цим товаришем зачепити ідею роззброєння, федерації, колектократії. Мушу сказати, Жане, чоловік так загорівся, що я аж злякався: почне передчасно всіх агітувати й може викликати репресії з боку партії проти нас. Але, з другого боку, Тіль каже, що цього боятися не треба, що все одно, так чи інак, а коли ми вступимо на цей шлях, то...
— Розуміється! — підхопила Тіль. — Годі!
— А дійсно загорівся? — з великою цікавістю спитав Жан.
— Дуже. Видно, що це підсвідомо, стихійно жило вже в ньому. І в багатьох воно живе, я трохи вже зондував.
Жан схвильовано потер руки, потім стиснув кулак і потрусив ним перед собою.
— Справа піде, Жако! Правда, Матільдо?
— Не маю ніякого сумніву! Люди не можуть більше думати про барикади, гармати, бомби, кров, голодування. Ні, ні, годі! І ти, Жако, так їм і скажи. Треба, щоб знайшовся нарешті хто-небудь, хто б підняв це питання серед наших. Доки ми будемо тільки приймати накази Кремля і сліпо їх виконувати. Ми — не автомати!
— Правильно, Матільдо! Ви — чудесна комбатант-ка! Сміливо, Жако. За тобою стоїть така армія, як Тіль і я...
— І мільйони, які підуть за нами! — з рішучим завзяттям труснула головою Тіль. — І я не маю сумніву, що товариші вислухають тебе з найбільшою увагою і напевне твоя доповідь зробить свою дію. Та, Господи, як вона може не зробити, коли вони хоч трохи мають смальцю в голові. А вони — люди не дурні, а надто товариш Кольє. Він, розуміється, й ухо, й око Сталіна, але тим краще, нехай послухає й перекаже.
Одне слово, коли Жак вирушив "до бою", то він навіть губу не покусював. Жан, на жаль, не міг ждати на нього, щоб довідатись про результат його доповіді. Але як тільки вихопиться вільна хвилина, він зараз же потелефонує Жакові.
І вони, міцно потиснувши один одному руки, розійшлися на вулиці.
Засідання було призначено в кабінеті Кольє при редакції газети "Народня Демократія". Коли він ввійшов туди, там, у диму цигарок, серед куп газет і книжок уже сиділи сам Коле, Дік і Вашо. Не було тільки Тріпона. Кольє з привітною коректністю і мовчки потиснув руку Жакові, Вашо відірвав голову й руку від купи папірців, що ними був занятий, сидячи збоку при столі, за яким сидів Кольє, і неуважно бовкнув:
— Здоров!
А Дік потяг до себе Жака, посадив його поруч себе на канапі, хляснув його по коліні й зарипів своїм басом:
— Ну, філософе, як справи? Що ти такого мудрого наготував? Закурюй, американські, — і простягнув до нього червону пачку цигарок. Жак двома пучками витяг одну й закурив, нічого не відповівши на запитання й непомітно пильно глянувши на Кольє. Той, як і раз у раз, був бездоганно виголений, коректно, навіть елегантно вдягнений. Довге, витягнене наперед підборіддя, качиний ніс, вузькі щілини очей, гостра лисинка — все було точне, вирисуване, якесь певне в собі, хоч і негарне. Не те що Дік, у якого неголені щоки й губи трохи одвисали, вуха відтопірчувались, вуса стирчали неохайно; або Вашо: невиразний, руденький, вічно стомлений, добрий і покірно слухняний.
— По-моєму, Тріпонові вже слід було б тут бути... — хрипло сказав Дік. — Він обіцяв звільнитися з мітингу не пізніше восьмої години, а тепер уже по дев'ятій. Мабуть...
Але в цей мент до кімнати ввірвався й сам Тріпон, опецькуватий, широкоплечий, білявий, кучерявий, з широким соковитим ротом. Він похапцем, бурно скинув пальто, капелюх, кинув їх у куток на купу газет. Потім швидко підійшов до столу, привітався з Кольє, торкнувся пальцями замість привіту до голови Вашо, потиснув руку Дікові й тоді подав її Жакові.
— Професорові моє поважання!
Жак ледь обхопив пальцями його товсту, шорстку й тверду, як корінь дерева, руку. Від Тріпона згори на нього війнуло густим духом вина й цибулі — очевидно, була товариська перекуска після мітингу. І то не дуже легенька, бо очі Тріпонові, його сірі, великі, в жовтих віях, щось занадто блищали.
— Ну, товариші, — з тим самим виразом певности зараз же сказав Кольє, — давайте починати нашу розмову, бо вже не рано, а у нас у кожного є ще багато справ. Отже, товаришу Лену аре, просимо викласти ті питання, про які ти маєш нам сказати. І то по змозі коротше й стисліше.
Жак куснув губу, вийняв з бічної кишені бльокно-та й начепив на горбинку носа окуляри. Кинувши оком у бльокнот і прочитавши в списку: "1) Революція-вій-на", він скинув окуляри, взяв їх у ліву руку і, прокашлявшись, почав:
— Мої питання такі. Перше. Наскільки я міг спостерігати, у багатьох товаришів нашої партії виникає сумнів: чи правильна тактика нашої партії, чи краще сказати: тактика Москви?
— О-о? — високо підвівши догори рудяві брови, над якими рожево напнулася шкіра, здивовано майже проспівав Тріпон.
— Вони висловлюють цей сумнів у таких приблизно міркуваннях. Вигляди на світову революцію зменшуються. Поразки йдуть за поразками. В Греції, Італії, Франції, Німеччині та майже скрізь. Противник зміцнюється на всіх фронтах. Рахувати на захоплення влади в кожній окремій країні Заходу неможливо. А загальний наступ скрізь неодмінно викличе світову війну. Але вона тепер для нас страшенно ризикована, бо ми будемо майже напевно розбиті. Ми не маємо такої зброї, як її має американський імперіялізм.
— Ми маємо кращу й дужчу! — обурено скрикнув Тріпон.
— Тріпоне, дай докінчити, — спокійно, але твердо зупинив його Кольє й звернувся до Жака: — Просимо далі, Лену аре.
— Отже, товариші міркують: наша мета є знищити капіталізм. А яким способом це буде зроблено — це питання тактики і стратегії. Якщо виявляється, що способом збройної боротьби не можна досягти мети, або досягнення буде коштувати людству і нам занадто дорого, то виникає питання, чи не слід удатися до інших способів? Вони, може, будуть не такі раптові, але, можливо, в цих обставинах дійсніші, ніж збройна революція. Вони підкреслюють: у цих обставинах, у цій світовій кон'юнктурі, яка складається на планеті. І от одним із таких не збройних, але революційних способів серед товаришів починає виникати така ідея.
Жак начепив окуляри й нахилив голову до бльокнота, в якому стояло: "2) Кооперація, колектократія". І знов, скинувши окуляри, заговорив далі тим самим тихим тоном, немов одміреними фразами. Кольє робив нотатки. Вашо, накривши долонею папірці, щоб вони не нетерпеливилися, здивовано слухав, Дік скоса запитливо зиркав на Кольє. А Тріпон знизував то одним плечем, то другим і нетерпляче перекладав одну ногу на другу.
— Ти закінчив? — нарешті не витерпів він, коли Жак іще раз зазирнув до бльокноту.
— Ні, ще не зовсім, — спокійно сказав Жак.
— З цими питаннями соціяльно-політичного характеру нерозривно сплітаються питання, так би мовити, психологічного чи морального характеру. А психологія і мораль, як відомо, є невід'ємний і то досить важливий чинник у всякій, а надто в соціяльно-політичній війні. І тут я мушу, як щирий комуніст, сказати вам, товариші, що в цці галузі у нас так само, якщо не гірше, стоїть справа. В партії росте зневіра і недовір'я. Мені не одні ставлять такі запитання: чи можна насилою, страхом, кров'ю, смертю створити щастя на землі, яке є кінцевою метою соціялізму? Я в нашій партійній філософській літературі, та й у російській, не знайшов точної, виразної відповіді на це питання і тому не можу давати її запитувачам.
(Продовження на наступній сторінці)