Наталя Павлівна. Навіть занадто чудесно. (Тре виски пальцями). А голова болить?
Андрій Карпович. Трішки. їй-богу, не дуже. Я спокійний.
Наталя Павлівна. Ну от, щоб зовсім був спокійний, посидь тихо. (Тре).
Андрій Карпович (до Івана Стратоновича). От що значить деспотизм! Колись і вам така біда буде.
Наталя Павлівна. Біда? Ах, ти ж! Так я тобі біда? От же тобі, от же тобі. (Тре).
Андрій Карпович. Ой, мам... мамуню! Годі!
Наталя Павлівна (покидаючи терти, раптом співає).
Якби тобі горенько та печаль, Якби тобі горенько та печаль, То б ти вийшов на вулицю та кричав...
Андрій Карпович моментально підхоплює, пристукує ногою, підморгує всім, щоб підтягували.
Наталя Павлівна. Ех, жаль, вина немає! Хочу повної радості. З вином, з муками, з брудом, з брехнею! Ха-ха-ха! Правда, Іване Стратоновичу? Де ж взять чистої радості? Єрунда! Давайте співать, Адю!
Андрій Карпович. Єсть, ваше благородіє.
Наталя Павлівна. Тосю, Саню! Що ви, справді? Хіба вам не весело? Що, справді, як мокрі миші сидять. А ще молодь називається. Співать, грать. (Голосно, жагуче).
Пиймо, панове, пиймо, молодці, Пиймо, ще поки нам п'ється. Поки недоля нас не спіткала, Поки ще лихо сміється!
Всі заражаються її настроєм, кожний відповідно своїм переживанням. Рухи робляться нервові, одчаянні, веселі, навіть Іван Стратонович оживає й співає разом зі всіма, часом тільки з злісно-насмішкуватою посмішкою, поглядаючи на Андрія Карповича й Тося. Наталя Павлівна підбігає до піаніно, сідає й акомпанує. Входить Пульхера з пляшками.
Всі кричать "ура!", підбігають до неї, видирають пляшки, регочуть, кричать.
Тось. Давайте, Пульхеро, сюди. Давайте! Вони не вміють.
Саня. Тосеві! Тосеві!
Пульхера. Христос з вами! Та дайте дихнуть! А диви на них! А матінко! Та беріть, беріть!
Іван Стратонович. Сюди, сюди!
Наталя Павлівна (що теж підбігає). Адю! Штопор давай! Саню, шклянки, чарки. З буфета, швидко!
Тось. Ніяких штопорів. Шампанське з штопором? Ха! Пустіть! Не мішайте. Чарки давайте. Швидко! (Починає одтикати).
Іван Стратонович хапає другу пляшку.
Тось. Іване Стратоновичу, не чіпайте. Ви не вмієте. Іван Стратонович. Подумаєш! Глядіть, щоб ви вміли.
Наталя Павлівна. "Не сваріться, чортові сороки, начальство велить". Адю! Я хочу тебе поцілувать! Татуню! А татуня забули! Таточку, ідіть до гурту.
Карпо Федорович (з тихою щасливою посмішкою слідкує за всіма). Та куди вже мені старому. Я хоч подивлюсь на вас.
Наталя Павлівна. Ні-ні! (Підбігає, веде його до столу). Сьогодні треба всім укупі бути. Ах, Досі немає. Панове, як же без нашої тихої Досі?
Саня. Почекаємо!
Тось. Панове! Чекать уже пізно. Бережіться. Чарки підставляйте! (Затичка з тріском вилітає). Чарки, чарки!
Всі підставляють чарки.
Наталя Павлівна. Татуню, давайте свою чарку! Адю, ти маєш?
Тось. Не штовхайтесь! Помалу.
Іван Стратонович. Антон Михайлович на своєму місці.
Наталя Павлівна. Прошу без сварок, дотепів і тому подібного. Мир і радість мусить бути. Правда, тату?
Карпо Федорович. Правда, доню. Ох, правда... Та яке шипуче...
Наталя Павлівна. Стійте, тату, не пийте, я хочу наперед сказать слово. Прошу слова! Прошу слова! Андрій Карпович. Просимо, просимо. Тось (піднімаючи чарку). Слухаєм.
Наталя Павлівна. Ах, Досі немає! Ну, нічого. Панове, вип'ємо за те, що дає радість. Андрій Карпович. Ур-ра!
Наталя Павлівна. Чекайте! За все, що дає радість, що б воно не було! Що б воно не було: брехня, правда, любов, ненависть, хвороба, навіть... навіть смерть! Добре?
Всі нерішуче дивляться на неї.
Наталя Павлівна. Ну? За все, що дає радість! Не хочете?
Андрій Карпович. Мамуню! Радість — річ чудесна, але брехня, хвороба, смерть...
Наталя Павлівна. А коли вони дають радість? Радість, чуєш? Велику, довгу...
Тось. За радість — ура, а за брехню... геть!
Наталя Павлівна. Ха-ха-ха! Ах, ви ж... Страуси мої! Страуси!
Іван Стратонович. Ур-ра за все, що дає радість! Наталя Павлівна. Браво, Іване Стратоновичу! Я п'ю з вами!
Андрій Карпович. Е, чорт його бери, подумаєш! І я ур-ра! Ур-ра за все, що дає радість! Наталя Павлівна. Молодця, Адю! Тось. Саню! Тільки за радість і правду! Саня (нерішуче). Я не знаю.
Андрій Карпович. Пий за все! От подумаєш. Головне пий, а за що — потім розбереш. За радість пий, яка зараз є. От і все.
Наталя Павлівна. А ви, татуню, за що? Га?
Карпо Федорович. Щоб було добре.
Наталя Павлівна. Значить, з нами. Ур-ра!
Т о с ь. Ні, з нами.
Наталя Павлівна. Нічого подібного, вони занадто молоді, щоб пить з вами. Правда, тату?
Карпо Федорович. Правда, доню.
Наталя Павлівна (радісно). А що? Ага! Урра! Тосю, давай другу пляшку. Тепер вип'ємо за спочинок, ти хий, мирний спочинок. Правда, тату? Тихий, тихий, щоб... Ех! Ну, все одно. Лий, Тосю!
Карпо Федорович. А смачне, нехай йому...
Андрій Карпович. Смачне, тату? Та й гроші смачні. Десять рублів одна ця пляшечка!
Карпо Федорович (злякано).Та бійся бога!
Саня (смішливо). Ха-ха-ха!
Карпо Федорович. Та хай воно йому скисне... Десять рублів? (Дивиться на свою шклянку). Та за десять рублів я б ціле село упоїв так, що дороги б додому не знайшли... А нехай тобі... Шампанське зветься?
Андрій Карпович. Шампанське, тату.
Тось. Бережіться! Підставляйте чарки!
Наталя Павлівна застигло, задумано стоїть з чаркою в руці.
Тось. Наталю, що ж ти, чарку давай!
Наталя Павлівна (стріпнувшись). Ах, чарку? На!
Андрій Карлович. Задумалась?
Наталя Павлівна. А Досі все нема. Треба, щоб сьогодні всі були. Завжди скривджена. Навіть тут.
Саня (вибігає на балкон, дивиться). Нема.
Тось. Нічого, колись іншим разом і вона вип'є. (Дивиться на Івана Стратоновича).
Андрій Карпович. Ха-ха-ха! Іване Стратоновичу, чого ж Тось на вас дивиться?
Іван Стратонович (з насмішкою дивиться на То-ся). Треба ж і йому щось сказать.
Саня. Ой, як їм не докучить гризтись от так щодня!
Тось. Кого люблю, того й б'ю, Саню.
Іван Стратонович. От іменно.
Наталя Павлівна. Ви знов? Краще пийте. Тепер, панове, знаєте що? Давайте всі сядемо.
Андрій Карпович. Так. Та що буде?
Наталя Павлівна. Це значить, щоб у цій хаті все добре сідало.
Іван Стратонович. А як буде добре стоять, то не годиться?
Наталя Павлівна закриває очі рукою, мовчить.
Андрій Карпович (тривожно). Тасю! Тобі погано?
Наталя Павлівна (глибоко зітхаючи). Голова трішки закружилась.
Карпо Федорович. Вино в голову вдарило.
Наталя Павлівна. Еге ж... Ну, все одно, панове, будемо стоять. Тільки давайте заспіваємо щось поважне, урочисте, тихе... Мені хочеться чогось такого поважного.
Іван Стратонович. "Як умру..."
Наталя Павлівна (здригнувшись). Ой, ні! Не хочу!
Карпо Федорович. Ну, так "Ой сів пугач" 2.
Співають.
Наталя Павлівна (знов затуляє очі рукою. Раптом зриває її, блискає очима й голосно, дзвенячим голосом кричить). Ой, панове, я впилась! Я впилася. Ха-ха-ха! А Досі все немає... Панове! Я хочу вас всіх розцілувати. Всіх, всіх! Я впилася і хочу всіх розцілувати. Татуню, вас першого: ви — мій тато, і я вас першого розцілую, розцілую. (Жагуче цілує). Татуню мій, татуню. Прошу не сміятись з п'яної! П'яний, як малий. Правда, тату? (До Андрія Карповича). Тепер тебе, Адю... Ти не сердишся на свою жіночку, що вона впилася, ні?
Андрій Карпович. Ха-ха-ха! Я сам п'яний! (Здивовано), їй-богу, панове, п'яний! Це знаменито. Цілуй мене, жіночко, цілуй. Ми всі з радості п'яні. (Цілуються).
Наталя Павлівна. Саню! Тебе цілую за правду. Хай живе правда і Саня з нею! (Цілує. До Тося). І тебе, вогнику, за правду! Ти вогник... (До Івана Стратоновича). І хмару нашу, і хмару. (Цілує). Це ще не доказ. Доказ потім... Ха-ха-ха! Ой, п'яна... А Досі немає. Ще Пульхеру, піду Пуль-херу цілувать. (Кличе в двері). Пульхеро! Пульхеро... Ідіть сюди, я вас хочу поцілувать. (Сміються). Прошу не сміятись.
Входить Пульхера.
Наталя Павлівна. Пульхеро, ви також повинні випить за нашу радість. І я вас поцілую. Тосю, дай Пульхері шампанського.
Тось. З великою охотою. (Підносить).
Пульхера. А воно, може, таке кріпке, що уп'юся.
Тось. Ні, од нього тільки співають.
П у л ь х е р а. Е, як так, то хай же і я заспіваю. Ну, давайте... Хай же бог посила щастя, здоров'я і многії літа дому цьому.
Наталя Павлівна (серйозно). Хай, Пульхеро!
Пульхера (теж серйозно). Хай цвіте, як весна, а родить, як земля. Щоб наша доля била, як з криниці вода. Пошли, боже! (П'є).
Наталя Павлівна. Пошли, боже!
Пульхера. Ой, та й чудна ж яка... А добра, щоб її побільше. (Вертає чарку).
Наталя Павлівна. А тепер я вас поцілую, та й давайте обідать. (Цілує).
Пульхера. То давать обідать?
Наталя Павлівна. Ах, Досі ще немає. Ну що вона там так засиділась? Почекаймо ще трохи, Пульхеро. Ох, упилась я, панове, аж голова крутиться. (Сідає й схиляє голову на руку).
Андрій Карпович. Мамуню, може б, ти трошки полежала?
Наталя Павлівна мовчить.
Андрій Карпович. Чуєш, мамусю?.. Полеж трошки, це вино вдарило з непривички в голову. (До всіх). От мені й самому ніби закрутило... А вам, тату?
Карпо Федорович махає з посмішкою рукою. Саня й Тось одійшли до балкона.
(Продовження на наступній сторінці)