«Трістан на Хрещатику» Остап Вишня

Читати онлайн гумореску Остапа Вишні «Трістан на Хрещатику»

A

1 c.

    (Несподівана зустріч з німецьким легендарним лицарем)

    Як казали в старовину українці: "Дело было вечером, делать было нечего", — пішов я на Хрещатик…

    Там, як знаєте, вища арійська раса землю копає, цеглу носить і взагалі робить усе те, що й належить вищій расі, що була "покликана дати світові новий клас панів", знищивши, при цій нагоді, "насамперед усі слов'янські народи: росіян, поляків, чехів, словаків, болгар, українців, білорусів"…

    Ну, копають, носять…

    Правду казавши, копають і носять вони, як і належить вищій арійській расі, погано, кволо копають і носять… Як мокре горить.

    Нищили вони слов'янські народи і на Майданеку, і в Баб'ячому яру, і в Мінську, і в Харкові, і в нечисленних інших містах значно енергійніше й спритніше…

    Ну, прийшов…

    Дивлюсь — серед арійської аристократії щось таке ніби знайома постать.

    Придивляюсь пильніше.

    Постать теж на мені погляд зупинила.

    Підходить до мене ближче:

    — Пізнаєте? — питає.

    — Та щось, — кажу, — справді ви мені когось нагадуєте.

    — Я — Трістан, німецький лицар легендарний!

    — Це, — кажу, — не з тих Трістанів, що ото "Трістан та Ізольда", музика Ріхарда Вагнера?

    — Я-я! Не з тих Трістанів, а я той самісінький Трістан і є, читали, значить?

    — Та читав, — кажу, — читав! І музику Вагнерову слухав! Пізнати, — кажу, — тяжкувато!

    — Я-я! Ви бачили мене в латах?

    — Бачив у латах, тепер бачу в латках! Змінилися, — кажу, — кріпко! А де ж Ізольда?

    — О, майн гот![4] Я вдарився на Схід латифундії воювати, нових рабів добувати, а Ізольда, як і кожна справжня німецька патріотка, у похідну офіцерську віллу — "Смотрите здесь, смотрите там!" — пішла… У віллі рейхсфельдмаршал Герінг підморгнув, вона в нього за сьому штатну дружину править і тепер із золотими чамайданами до Мадріда вилетіла, щоб потім в Аргентіну!.. О, майн гот!

    — Сильна, — говорю, — драма! Така драма, що й Вагнер навряд чи музику б підібрав…

    — О, майн гот!

    — Кріпіться! — кажу. — Ви ж старовинний, — кажу, — лицар тевтонський! Лицарський, — кажу, — дух…

    — Іх габе кайнен[5] дух!

    — І духу нема?

    — Іст ніхт! Першу порцію духу на Дніпрі вибили, а потім Ковпак упіймав та такого духу дав, що його духом вирвало з мене всенький лицарський дух і тепер у мене духу ані духа!

    — Той, — кажу, — може!

    — О, майн гот! Що далі буде, скажіть мені, читачу мій колишній!

    — Що ж далі, — кажу, — буде? Будете, — кажу, — і далі "втикать"! Хотіли латифундій, хотіли рабів, — тепер "втикайте"!

    — Вас іст дас "фтикать"?

    — Дас іст "фтикать" — це коли берете лопату й у землю її застромляєте! А як із землі вистромляєте, — це буде "фитикать"…

    — "Фтикать"! "Фитикать"! Сумно!

    — А щоб веселіше було, ви читайте "Майн кампф" Гітлера… Там здорово сказано: "Всі інші нації будуть рабами, що працюють за наказом тевтонських воїнів". Прочитайте, воно й здаватиметься, що "фтикаєте" не ви, а раби ваші! Афтикерзейн!

    Інші твори автора