Лось, або лiсова корова, плодиться здебiльша по лiсових просторах пiвнiчної частини Батькiвщини нашої — Радянського Союзу.
Забрiдаі вiн iнодi i в центральну частину, доходить до Бiлорусiї й до українського Полiсся, але дуже й дуже рiдко.
Одного разу зчинився був ґвалт, що пiд Києвом, у Пущi-Водицi, бачили в лiсi лося.
Зiбралися мiсцевi охотники, позаряджали рушницi жаканiвськими кулями, наздогнали того лося, оточили, — до нього, а вiн не дуже й тiкаі, а просто йде на мисливцiв i мукає...
Виявилося, що звичайнiсiнька собi корова, та до того ще й ялiвка, в лiсi заблукалася.
У Києвi одного лося я сам бачив, але не цiлого лося, а саму тiльки голову, але про це трохи згодом.
Лось зветься ще "сохатим".
Чому вiн так зветься, я достеменно не знаю, але, очевидно, через те, щось колись, за давньої давнини, коли мамонтiв у чотирьохлемiшний плуг запрягали, то лосi тягали тiльки соху.
Лось-звiр дуже здоровий: дорослий самець важить iнодi бiльше як тонну. Отже, заполювати лося — не тiльки гордiсть, а пудiв з пiвсотнi доброї гов'ядини (чи лосятини), не кажучи вже про шкуру, ратицi, хвiст i роги.
А роги в лося величезнi та розложистi — гребiнцiв iз них можна наробити, ну, може, не вагон, а таки чималенько.
Полювати лося — рiч дуже прибуткова, через те ми й узялися розповiсти про спосiб цього полювання, хоч на Українi лосi й не плодяться.
А може, хто й зацiкавиться, кине таке невигiдне дiло, як, примiром, завiдувати продбазою чи продкрамницею, та й подасться у пiвнiчнi лiсовi простори:
— Подамся, — мовляв, — на лосiв! I сам прогодуюсь, та й жiнку з дiтками забезпечу.
Для таких оце й пишеться.
Що треба для охоти на лося?
Перш за все, ясно, рушницю. Можна гвинтiвку чи карабiн, можна штуцера, можна й просту собi дубельтiвку, але набої повиннi бути з жаканiвськими кулями. Шротом лося не звалиш.
Обов'язково — лижi, бо полюють лося взимку та ще тодi, коли снiг вiзьметься "настом", тобто вкриіться такою собi, нiби крижаною, скоринкою. Лижi тодi не провалюються в снiг, а легко пливуть поверх снiгу, — тiєю скоринкою-настом.
Харчiв так мiсяцiв на два, бо полювання, як ви потiм побачите, потребує чималого часу.
Величеньку дiжку, щоб у нiй можна було засолити пудiв з п'ятдесят лосятини.
— Пудiв з п'ять солi!
За наших часiв уже треба брати i короткохвильову радiостанцiю.
Та оце, мабуть, i все.
Зрозумiло, звичайно, що одягатись треба якнайтеплiше: кожух, капелюха, тепла бiлизна, теплий костюм, а на ноги унти чи пiми, простi повстяники навряд чв витримають такий похiд.
Так ото зiбрались i кажете дружинi й дiтям:
— До побачення! Вирушаю на лося!
З тим, значить, вантажитесь у вагон, i їдете на пiвнiч: можна в Архангельський край, можна й у Вологодську або Кiровську область.
До обласного центра ви не їдьте, бо в самiм обласнiм мiстi лосi не водяться, вони на периферiї.
Краще всього висiдати на якiйсь невеличкiй залiзничнiй станцiї, серед дрiмучого, безкрайого лiсу,
Висiли.
Невже треба вас iще вчити й того, як приладити всi отi причандали: дiжку, сiль, харчi i т. iн., щоб вони теж за вами їхали?
Зрозумiла рiч, що на пiдводу тут розраховувати нема чого, отже, треба вмiти змайструвати вузько-довгi саночки!
Сокиру, товаришi, сокиру не забудьте! I потрiбний метраж вiрьовок! I гвiздки!
Обладнавши все як слiд, надягайте лижi, запрягайтеся в саночки i на лижах весело i прудко вибiгайте в лiс...
I бiжiть собi на лижах: усе лiском, усе лiском.
Коли пощастить, то днiв за два-три наткнетесь на лосячi слiди...
Тут уже вас захопить мисливське хвилювання i пiднесення вашого мисливського духу, i ви покотите, покотите, покотите по лосячому слiду...
Чим далi будете бiгти, ви помiчатимете, що слiди все свiжiшають, свiжiшають, свiжiшають...
Пильно вдивляйтеся вперед!
I ось через галявину, провалюючись у снiг i поклавши на спину свої величезнi розложистi роги, важко мчить "сохатий".
Вiн почув вас, бо звiр вiн дуже сторожкий i обережний, i коли за вiтром, то вiн чує вашу присутнiсть за кiлька кiлометрiв.
Ви — за ним.
Лось бiжить, пробиваючи своїм важким тiлом наст i провалюючись у снiг аж по черево, а ви мчите легко й плавно, бо ви не такi важкi, як вiн, i ви ж на лижах, а вiн — босонiж, без лиж, бо на його чотири ратицi лиж iще не винайдено.
То нiчого, що лось залишаі вас позаду кiлометрiв на 15-20, ви з цього в розпуку не вдавайтеся, а весело й упевнено йдiть його слiдами, бо перемога все'дно буде ваша!
А яка насолода бiгти на лижах густим-прегустим лiсом, що простягся ген-ген аж на тисячi кiлометрiв!!
Перескакують з гiлки на гiлку бiлочки, зриваіться з густої ялинки глухар, пищить рябчик, притулюючись до стовбура, щоб його непомiтно було (мiмiкрiя!), шарахається набiк перелякана росомаха, щiльнiше пригортається з остраху до своєї лапи в барлозi ведмiдь.
А навкруги казковi шати — снiговим шаром уквiтчанi вiти дерев, а пеньки стоять з височенними на них слiпучо-бiлими шапками, мов зустрiчають вас старовиннi бояри у фантастичних володiннях царя Берендея.
Так i здається, що он з-поза того стовбура товстелезної смереки вийде нiжна Снiгуронька й тихо-тихо привiтає вас:
— Чолом тобi, охотничку-стрiлочку! Нi пуху тобi ще й нi пiр'ячка!
А ви мчите, а ви мчите, а за вами сани, а на санях дiжка, i сокира, i вiрьовка, i сiль...
Идет он густою тайгою,
Где пташки одни лишь поют.
Не всю путь до перемоги над лосем, певна рiч, буде так весело, бо людина — і людина, отже й ви, розумiється, вiдчуєте через два-три тижнi втому, але ж, я гадаю, що ви вже почуваєте, що й лось притомився, бо слiди його все глибшi, все важчi.
Пiдбадьорiться, — ось-ось перемога!
Ви вже бачите, як перевтомлений звiр хапає язиком снiг i все частiше, все частiше вiн його хапає. Тому доказ — довгуватi ямки обабiч лосьового слiду.
Щоправда, ви вже весь паруєте, як киплячий самовар, але то нiчого: бiльше руху, бiльше енергiї!
Вже недовго...
Днiв через п'ять-шiсть ви вже наближаєтесь до лося, бо вiн уже не бiжить, а тяжко йде, ступає.
За два-три днi вiн од вас не далi як на п'ятсот метрiв!
Натиснiть, голубе, натиснiть!
Аж ось ви бачите, що звiр упав. Потiм пiдвiвся, ступнув разiв iз десять i знову впав. Ще раз пiдвiвся, двiчi ступнув i впав.
Лежить!
Ви пiдбiгаєте на лижах до нього i падаєте на звiра.
Звiр тяжко дихає, i ви тяжко дихаєте.
Звiр висолопив язика, i ви висолопили язика.
Отак звiр i ви лежите днiв зо два!
Але яка радiсть розтинає вашi груди! Бо ви зверху!
Приблизно днiв через два звiр тяжко пiдносить голову, повертає до вас свою вкрай стомлену морду!
— Стрiлятимеш чи рiзатимеш? — питає.
— Почекай, дай трохи вiдсапну! Вiдсапуєтесь далi...
— Ну, що ж, — каже лось, — не хочеш убивати, почвалаю я далi: я звiр, а ти мисливець, менi вiд тебе тiкати треба!
— Та полеж, — кажете ви, — вiдпочину й застрелю!
— Нi, побiжу, — я гордий! Iзсунься з мене, бо я не встану!
Пiдвiвся лось i почвалав.
Але вiн далеко не пiде, — ноги вже йому не служать, i вiд смертельного гону в нього невроз серця.
Ви пiдводитесь i стрiляєте.
Лось — мертвий, а ви поки що живий.
Тодi вже бiлуйте, солiть м'ясо, напинайте шатро, встановлюйте радiостанцiю, визначайте орiєнтири й викликайте радiограмою дружину з дiтьми.
Приїздить родина, може, ще хтось i знайомий завiтає — ну, тут уже бал i все таке iнше.
Святкуєте, доки не з'їсте всiєї солонини з лося.
Голову ви зразу ж одрубали, як трофей, щоб потiм повiсити її в кабiнетi й увесь час задаватись, що ви вбили лося.
А як дружини не викликатимете, — грузiть солонину на санки й додому. Коли повернетесь додому, в Києвi буде вже двi лосячих голови: одна у вас, а друга в мого приятеля.
Я про неї вже згадував. Мiй приятель хотiв був подарувати менi ту голову з страшними рогами:
— Забери, — каже, — будь ласка! Трофей же який!
— А чого, — питаю, — ти сам не пишаішся з такого трофею?
— Та куди ж я його приткну? У передпокої — в хату не ввiйдеш, в кабiнетi — теж нема де повернутися! Сама тобi голова! Забери, будь ласка, я доплачу!
1946