«Бова Королевич» Федір Устенко-Гармаш

Читати онлайн казку Федора Устенко-Гармаша «Бова Королевич»

A- A+ A A1 A2 A3

Чує Бова Королевич, що на нього не біжить, а летить щось страшне, якесь опудало. Поклав він знов свою Настусю у лісника в хаті спати, а сам сів на коня, взяв свій меч-кладенець і вискочив на Полкана-богатиря. Зав’язалась у них битва страшенна, невиданна: земля стогнала, звір’я від них повтікало, пташки за море порозліталися, ліс до землі нагинався. Реве Полкан-богатир, на Бову Королевича наступаючи, дуби з корінням рве та влуча в нього, а Бова махне мечем-кладенцем, так за милю і одскочить від нього Полкан-богатир. Три дні і три ночі бились вони, а потім Бова Королевич влучив Полкана ратищем в саме черево. Заревів Полкан і впав на землю. Бова хотів йому голову стяти, та Полкан йому й каже:

– Не вбивай мене, славний лицарю Бово Королевичу, я тобі буду за меншого брата, а двох нас ніхто в світі не подужає.

Бова Королевич побратався з Полканом-богатирем, привів його до своєї Настусі, а потім вони посідали на коней, нагородили подарунками лісника й поїхали в царство Зарайське.

Скоро казка кажеться, та не скоро діло робиться, їхали вони та й їхали та зупинилися біля царства забутого, покидящого: споконвіку воно чортополохом поросло, що було путнє, то й те погнило, а двірець в тому царстві без покрівлі, без верха – стоїть, як у полі віха, а горниці з Богом не споряться. Царював у тому царстві Радько Гузир, дуже втішний на обзир, бо сорочка в нього з коміра зроблена, а штани – з плахти.

Побачив Бова Королевич таке втішне царство – дивується і царя Гузиря питає, невже-таки й шеляга при душі не має.

– Нема, – каже Гузир, – що було, то все заклятий ворог мій турчин Белербек забрав і дочку з жінкою в гаремі держить. Та й ви скоріш тікайте, бо він і вас у полон візьме. Я чую, що земля гуде. Це, певно, військо Белербека йде за вами.

Шкрябнув своїм копитом Полкан-богатир, приклав вухо до землі.

– Еге, – каже, – Белербек з військом на нас наступає.

Сів на коня славний царевич Бова Королевич та й каже своєму побратимові Полкану-богатирю.

– Ну, побратиме, ось коли мені потрібна твоя сила богатирська.

І вдвох виступили вони проти війська Белербекового.

Засурмили сурми, забили в тулумбаси, і пішла колотнеча… Полкан раз махне – п’ятдесят душ покладе; Бова раз махне – сто душ покладе. Бачить Белербек, що нічого з Бовою не зробить його військо, попустив коню свому вуздечку і кинувся на Бову, ударив його на відліг та влучив у шапку мідяну – шапка з Бови злетіла. Тоді загорілось у Бови серце лицарське, змахнув він мечем-кладенцем і врізав по череву Белербека. Як муха, вилетів Белербек із сідла, і упав на землю, й почав просить Бову не вбивать його. Та на цей раз Бова Королевич не змилувався: одрубав голову Белербекові, потім спалив його на вогні. І попіл розвіяв. Бова Королевич одібрав від Белербека жінку і дочку царя Радька Гузиря, нагородив його грішми і поїхав з Полканом-богатирем і з своєю Настусею в царство Зарайське, до царя Зализача.

Не знав цар Зализач, як і радуватись, побачивши свою доню Настусю і славного царевича Бову Королевича. Зараз же повінчав їх і віддав Бові Королевичу своє царство, бо сам уже старий був і не здужав ним править, а Полкан-богатир зостався до смерті коло Бови. Він ходив на полювання на левів, та тигрів, та ведмедів або чим іншим забавлявся.

Я там був, мед-вино пив, по вусах текло, а в рот не попало.