«Кассандра» Леся Українка

Читати онлайн драму Лесі Українки «Кассандра»

A- A+ A A1 A2 A3

Не ти найнещасливіша у світі,
тож не суди нещасних. Вдів багато,
а межи братом вибирати й милим
не часто мусить жінка.
Андромаха
Що ти кажеш?
Ти, наче п'яна, помішала в купу
і правду, й вигадку...
Кассандра
Вино з водою
помішані стають одним напитком.
Левке
(увіходить і мовчки спиняється).
Андромаха
Ну що, Левке?
Левке
Не посилай мене
на браму, владарко...
Андромаха
Кажи, що сталось?
Левке
Нічого ще не сталось... я не можу...
Ох, сам Арес пустився б утікати,
не то що смертний...
Андромаха
Що ти жебониш?
Хто ж утікає?
Левке
Владар наш... твій муж...
Андромаха
(замахується на неї човником ткацьким)
Неправда! як ти смієш?..
Кассандра
(спиняє її руку)
Не поможе
твоя рука проти правиці Мойри.
Андромаха
Геть, геть, зловіснице! Се ти, ти винна,
коли то правда, що говорить сяя!
Ти одібрала Гектору відвагу,
зламала дух зловісними речами,
убила віру й певність. Бо ніколи
мій Гектор не втікав від бойовиська,—
надію ніс, приносив перемогу
і славу. Але ти надію вбила
проклятими словами: "Помста й смерть!"
Бери ж на себе сором і неславу,
що брат нещасний з бою принесе!
Кассандра
Якби приніс хоч їх, я прийняла б.
(Тремтить і, не маючи сили встояти, сідає на перший порожній стілець).
Ох, Андромахо, як я палко прагну,
щоб не були мої слова правдиві!
Андромаха
Якби ти тільки їх не вимовляла
і не труїла нас, то й не було б
лихої правди. Не вгасав би дух.
Кассандра
Зрікаюсь, Андромахо, я зрікаюсь
тих слів зловісних.
Андромаха
Пізно вже, Кассандро,
вже дух погас.
Кассандра
(мимохіть)
Ох! і життя погасло!
Ой горе! Що робити? Я те бачу!
Я бачу: Ахіллес прудкий женеться,
а Гектор упадає... страх і сором
його підбили, а не меч Пелідів.
Андромаха
Ні, ти сама була б зо всього винна,
не страх, не сором і не меч, а ти,
отруйнице, коли ти правду кажеш!..
Ох, що ж вони не йдуть? Я більш не можу
звісток тих ждати... Я піду сама...
Кассандра
(затримує її)
Я не кажу, нічого не кажу,
нічого не віщую... Тільки бачу!!.
Осліпніть ви, зловісні очі!..
Xрізе
(вбігає)
Горе!
Поліг наш владар від меча Пеліда!
А н д р о м а х а мліє, рабині заходжуються коло неї, голосячи.
Кассандра
(несамовита від туги, промовляє, мов непритомна)
Не страх, не сором і не меч, а я
своєю правдою згубила брата...
(Закриває лице покривалом).

IV

Частина майдану коло Скейської брами оточена муром. Праворуч, трохи в глибині,— храм, ліворуч — брама. Смеркає. Довгі тіні простягаються через майдан. Невеличкий гурток троянців посередині, межи брамою, й храмом, радиться пошепки про щось. В середині гуртка Д о л о н, колишній наречений Кассандри,— до нього найбільше звертаються ті, що радяться. К а с с а н д р а з П о л і к с е н о ю ідуть через майдан від храму, обидві в чорних жалобних шатах, тільки в Поліксени обрізані коси і непокрита голова, а Кассандра загорнена з головою в довге чорне покривало.

Кассандра
(спиняє Поліксену й стає нерухомо)
Дивись, дивись, які непевні люди
зібрались там...
Поліксена
Чого вони непевні?
То ж Агенор, Гелен і Деїфоб,
а серед їх Долон.
Кассандра
Ох, і Долоні
Поліксена
Чого ти так зітхнула й застогнала?
Кассандра
Нічого, так.
Поліксена
Не можеш ти забути,
що він тобі...
Кассандра
Ох, Поліксене люба,
я не про себе думаю тепер.
Поліксена
Про що ж?
Кассандра
(складає з благанням до неї руки)
Сестричко, рідна, найдорожча,
молю тебе, благаю, не питай
і не примушуй говорити! Може,
се правда, що слова мої отрутні,
що й очі забивають людську силу!
Осліпнути я хтіла б, заніміти...
Ох, се було б таке велике щастя!
Поліксена
Кассандрої схаменись! Де ж та людина,
щоб тішилась каліцтвом чи бажала?
Кассандра
Ось тут вона, з тобою поруч.
Поліксена
Рідна,
ходімо звідси!
Кассандра
Ні, я не піду,
я мушу надивитись на Долона,
бо... ні, нічого... тільки надивитись.
Я не піду... не можу... ти ж іди,
коли ти хочеш.
Поліксена
Я з тобою буду,
самій же так тобі не випадає.
Кассандра
Кассандрі байдуже, що випадає,
що ні,— вона лиш те чинити мусить,
що їй на долю випало.

Тим часом гурток скінчив нараду і розійшовся. Долон, зоставшись без товаришів, наближається до обох царівен.

Долон
Царівни,
вітаю вас.
(Хоче йти далі).
Кассандра
Долоне, стій!
Долон
Що скаже
мені царівна?

(збентежена, шукає, що б спитати. Вона увесь час, поки говорить з Долоном, має покривало низько спущене на очі, так що обличчя її сливе не видко)

Я... хотіла, власне...
тебе спитати... чи тобі до мислі
були дари на поминках у нас
по Гекторові?..
Долон
(трохи здивовано)
Так, я дуже вдячен
за ласку та за шану.
Кассандра
Чом же ти...
не взяв тепер того щита з собою?
Долон
А нащо був би щит?.. Чи ти на здогад,
пророчице?
Кассандра
(злякано)
Ні, ні, Долоне, ні!
Долон
(замислений)
Се правда, я піду в непевну путь...
та тільки щит розвідачу завада...
Я ж мушу крадькома зайти у табор
ахейський, поночі усе розвідать,
підслухати наради й повернутись
теж крадькома.
Поліксена
Прости, воно не личить
до справ громадських дівчині втручатись
але спитаю, нащо молодого
тебе старіші на таке обрали?
Долон
Бо молодий ходу звиннішу має,
(сміється)
і втікає швидше!
Кассандра
(впівголоса, до себе)
Як можна ще втекти!
Долон
Що ти сказала?
Кассандра мовчить.
Я знаю, я на те не заслужив,
щоб ти слова на мене витрачала...
а тільки я хотів... Ні, я не вартий...
Вітаю вас, царівни...
(Похиливши голову, налагоджується йти).
Кассандра
Постривай!
Що ти хотів?
Долон
Спитати...
Кассандра
А, спитати!
Ні, не питай, я не люблю питання.
Долон
То я таки піду...
Кассандра
Питай, питай,
я відповім.
Долон
Пророчице, скажи,
чи я верну живий з моєї справи?
Кассандра
Чого ти, власне, в мене се питаєш?
Питай в Гелена, та чи мало ж є
у нас у Трої віщунів?
Долон
Вже пізно
шукати їх тепер.
Кассандра
Та що ж тобі
з мого пророкування. Про Кассандру
лихая слава в Трої. Хто їй вірить?
Ніхто з людей.
Долон
Не знаю сам чому,
але мені бажалось би почути
на се відповідь, власне, від Кассандри.
Кассандра
Ти б їй повірив?
Долон
Може б, і повірив.
Кассандра
(гірко)
Та тільки "може"?
Долон
Я вразив тебе?
Кассандра
О ні, я звикла, що мені не вірять!
Долон
А все ж пророкування вислухають.
Кассандра
На жаль!
Долон
Я прагну вислухать його!
Кассандра
А якби часом я тобі сказала —
я не скажу, се тільки так, наприклад,—
щоб ти не йшов тепер на ті розвідки?
Чи ти б послухав?
Долон
Ні, скажу по правді,
не міг би я послухати тебе,
хоч би смерть видиму віщувала,
бо нечестю було б зректися потай
того, що сам же я піддав прилюдно,
на що пристав незмушений, по волі.
Кассандра
Та нащо знати, що тебе спіткає?
Долон
Так, я люблю дивитись долі в вічі.
Кассандра
О ні, Долоне, ти того не любиш,
ніколи не любив, даремне кажеш!
Ти ще дитина для таких очей!
Долон
Дитина? Я, царівно, повнолітній,
до ради вхожий і до війська здатний,
я не хлоп'я давно!
Кассандра
Але для того,
щоб знести долі погляд, повноліття
твого ще мало.
Долон
Бачу я, царівно,
що ти мені не хочеш відповісти,
і я даремне тільки гаю час,
а я його не маю вже багато.
Кассандра
(здригається при сих словах)
Хто се тобі сказав?
Долон
Ми призначили,
щоб я вернувся, поки зійде місяць.
Кассандра
Але ж тепера місяць рано сходить!
Долон
То ж, власне, я тому не маю часу,
здається, й так його не мало згаяв!
Поліксена
Пождав би ти безмісячної ночі.
Долон
Війна не жде, царівно, поки б ми
безмісячних ночей тих дожидали,
то, може б, місяць освітив руїну
святої Трої. Я піду, царівни.
Щасливі будьте!

(Іде до брами, не оглядаючись, і зникає в ній).

Кассандра мовчки махає йому вслід рукою, а як він виходить поза браму, вона припадає до плеча Поліксени і гірко ридає.

Поліксена
Та чого ж ти плачеш?
Кассандра
Се ж я востаннє говорила з ним!
Що ж я йому казала? Все холодні,
непривітні слова, як ті мечі
ворожії, що мають заколоти
єдиного, коханого Долона!..
Чом я не кинулась йому до ніг?
Чом не благала на богів Олімпських,
щоб він не йшов у ту лихую путь?
Чом не сказала: "Ох, не йди, загинеш!"
Чом я хоч поглядом не задержала?
Злякався б він очей тих зловорожих
і, може б... може б, він мені повірив,—
він сам казав,— та, може б, і послухав.

(Продовження на наступній сторінці)