— О-ох! — зойкнув Гудзонович. — Боже мій — невже це правда?
— Євмене?! Генріху Левковичу?!! — у нестямі закричав і я, поспішаючи до них.
Засмаглі, в натільних пов'язках, у легких, сплетених з трави капелюхах, Генріх Левкович Уткін та Євмен здавалися справжніми тубільцями. Та суть не в цьому. Від радості ми не знаходили що сказати. Вже потім Толстиков зізнався: у його житті це було чи не найщасливіше потрясіння, навіть більше за те, коли йому на одній із макаронних фабрик після лекції "Що таке кохання? Аспект статі", вдячна слухачка подарувала букет троянд.
— Дорогі… Друзі… Товариші…— від хвилювання навперебій говорили ми.
— Живі, здорові? — обнімаючи нас, воскреслих із мертвих, запитував Уткін.
— Та, як бачите, живі,— відповідав Гудзонович.
— А ми… ми вже не знали, що й подумати, — сказав я.
— Гадали, нас немає на світі? — посміхнувся Генріх Левкович.
— Так.
— Що ж, безодня нас не поглинула, хоч і були на краю загибелі. Жбуронув тоді дев'ятий вал, — випустивши Толстикова з обіймів, розповів Генріх Левкович. — Врятувало те, що ми з Євменом не встигли відв'язати паски — інакше б хвиля неодмінно змила в океан. А потім берег… берег невідомого острова, куди прибій викинув шлюпку. Ну, а як ви? Знаєте, Савелію Гудзоновичу, — ніби виправдуючись, мовив Уткін, — ми були впевнені, що ви потонули. Адже вас накрило хвилею. Та що там хвилею — горою води!
— Океан виявився милостивим, хоч і довелося пройти крізь жорстоке водохреще, — відповів Толстиков.
— А решта човнів… Чи врятувалися наші товариші, ми не знаємо, — розвів руками Генріх Левкович.
— Очевидно, загинули…
— До речі, ви знаєте, як звуться ці острови? — втрутився в розмову Євмен.
— Тубільці, які кілька днів тому припливали сюди, називали: Бікіні, Кілі, Маджуро, Ронгерік. І ще — Айрік, Арно, Малоелап, — сказав я.
— Все вірно, — погодився Генріх Левкович. — Ми з вами потрапили на східну групу Маршаллового архіпелагу — на острови Радак, атол Малоелап. А ті, хто вам про них сказав, то блукачі, переселенці з Бікіні. Від атомної смерті рятуються.
— Про що я тобі говорив, Васько? — докинув Толстиков.
— Від тубільців ми й довідалися, що на сусідньому острові живуть двоє білих — лап-лап і його підлеглий, каюр. Так хто з вас лап-лап, а хто каюр? — засміявся Уткін.
— Він верховода, — показав я на Гудзоновича.
— Дякую за увагу…
Генріха Левковича, Євмена та тих, хто з ними прибув, — чотирьох тубільців — ми запросили до своєї домівки.
— Непогано влаштувалися! — вигукнув Євмен, уздрівши хижку на дереві.
— На острові безліч щурів, довелося рятуватися.
— І полчища щурів, й ніби спекою обпалене, з іржаво-коричневим відтінком листя, і буйні хащі, а поряд — стовбури вчахлих дерев. Усе точнісінько так, як на острові, з якого ми припливли, — жахливі наслідки радіоактивного забруднення. Пентагонівські варвари занапастили землю, на дочасну смерть прирекли людей! — з гнівом закінчив Уткін.
Друзі привезли кілька кокосових горіхів, навіть гроно бананів. Я сходив на наш город, приніс кілька кореневищ таро. Всі заходилися обідати. По обіді Толстиков запропонував:
— Ви кажете, Генріху Левковичу, що заберете нас із цього острова і, може, незабаром всі ми виїдемо на Батьківщину. Я вважаю: перш ніж залишити цей суходіл, цей гумор, — показав він на рятівне дерево, — необхідно провести загальні збори. Заперечень немає?
— Які збори, Гудзоновичу, навіщо вони здалися? У нас же гості,— озвався я.
— Помовч! — перебив мене лап-лап.
За кілька хвилин під гумором вже лежала величезна дерев'яна колода, яку ми з Євменом прикотили на вимогу Толстикова.
Колода правила за стіл. Сучкувату поверхню, замість скатертини, Гудзонович прикрив лапатими лопухами.
До президії він запросив Генріха Левковича Уткіна і вмостився сам. Євмен і я сіли навпроти, поряд з тубільцями.
Нас, простих смертних — каюрів — з лап-лапами, що всілися в президію, роз'єднувала лише колода.
— Товариші,— хвилюючись, мовив Толстиков. — Згідно з домовленістю та на побажання присутніх збори вважаю відкритими. Форум є,— окинув він поглядом мене, Євмена й принишклих поряд тубільців. — Отже, на порядку денному два питання. Перше: як нам востаннє наловити пальмових крабів; друге: прощання з островом. Поточні справи.
Гудзоновича хлібом не годуй, а дай йому побалакати з трибуни! І він почав. Розповів передісторію того, як ми ловили крабів, згадав навіть своє падіння. Потім перейшов до городництва — ділянки, де росло таро.
— Жили ми тут, товариші, у незвичних умовах, — звітував і доповідав він. — Жили й боролися героїчно. Думаю, після повернення додому не зайве порушити клопотання про нагороду. У мене вже є, правда, кілька медалей.
— Що, за труд? — запитав я.
— Ні, за лекції. Ой, пробачте, за труд, за працю! — зрозумівши, що сказав не те, раптом спохватився. Ошелешені тубільці дивилися на нас з побожністю й подивом — такого вони ще не бачили.
В горлі у нього пересохло. Ніби викинута на берег риба, він пожадливо хапав ротом повітря.
— Може б, того… поставити графин? — підійшовши до Савелія Гудзоновича, пошепки запитав я.
— О горе моє! Де ти на мою голову взявся! — обурився Толстиков, якому я не дав докінчити фразу. — Ну, став, став мерщій! — великодушно дозволив. — Я маю звичку під час промови промочувати горло, — ніби виправдовуючись перед присутніми, додав.
Я поставив перед виступаючим наповнений водою кокосовий черепок.
• •
Прощавай, невідомий острове! Твій берег, твердь твоя врятувала нас від загибелі, втамували спрагу, не дали померти від голоду.
Ми вдячні землі, бо соки її дарують снагу. Соки землі… Їх ніхто й ніколи не має права псувати отрутою. Беручкі, роботящі, веселі, трагічні, вседолаючі, нестримні — ми, люди, вбережемо Землю — колиску Життя.
Так думав я, сидячи в човні під вітрилами. Я думав про моїх товаришів з "Гідролога", кого через нелюдів-лиходіїв поглинула океанська безодня; про боцмана Кузьмича, який ніколи вже не побачить своє карооке сонечко — Юлю. Думав про нещасного Менеуа, Того, Кому Не Таланить, і його вродливу внучку Корділію; про лап-лапа Тереті та інших тубільців з Бікіні й Ронгеріка, що в пошуках притулку змушені скитатися по островах Океанії.
Гнів закипав у серці! Бо тут, куди мої далекі попередники, вітчизняні мореплавці-першопрохідці несли добро і згоду, біснуваті палії війни сьогодні посіяли смерть.
Смерть війнула й над нами, учасниками експедиції, що так трагічно скінчилася…
Ми пливли в човні, а над головою у височині з тривожним криком кружляли й кружляли, як сніг, білокрилі чайки.
На цьому уриваються морські нотатки матроса Василя Петровича Гайового, які випадково потрапили мені до рук.
Примітки
1
Адельберт Шаміссо за кілька років перед плаванням на "Рюрике" випустив повість "Петер Шлеміль" — про людину, яка втратила свою тінь.
2
По 180° меридіана проходить лінія зміни дати. Коли судно йде з заходу на схід, одна й та ж доба рахується двічі.
3
Так матроси називають між собою боцмана.
4
Відома італійська кіноактриса.
5
Славетний італійський співак.
6
Так жартома звуть матросів.
7
Чавунний, схожий на тумбу, пристрій на палубі, який служить для кріплення швартових тросів.
8
Пошитий із цупкої, водонепроникної тканини крислатий капелюх.
9
Див 11.
10
Острови Елліс стали державою в складі так званої Співдружності і звуться тепер Тувалу, а острови Гілберта й Фенікс — незалежною республікою Кірібаті. (Приміт. ред.)
11
Короткий трос, на якому сплетені вузли — мусінги, що служить для лазіння, коли відсутній трап.
12
Група островів у південно-західній частині Тихого океану.
13
Так ще звуть архіпелаг Самоа.
14
Рука рибалки Менеуа… (самоан., фунафут.)
15
Англійський мореплавець Джеймс Кук (1728–1779), якого тубільці Сандвічевих (Гавайських) островів вважали богом, жорстоко з ними повівся і в сутичці був убитий.
16
Тут у значенні: "Привіт тобі, друже!" (самоан., фунафут.)
17
Коли прийде Стьопа? (самоан., фунафут.)
18
Той, хто вивчає риби.
19
Так іще зветься Англія, Британські острови.
20
Раз, два, три! (самоан., фунафут.)
21
Пряна жуйка, приготовлена з листя перцевої рослини, в яке кладуть шматочки плодів арекової пальми і трохи вапна.
22
Ти руський, радянський? (полінез.)
23
А я — фунафутієць (фунафут.).
24
Юнеско — науково-культурна організація, орган ООН.
25
Отвір у борту для пропускання швартових ланцюгів.
26
Військове відомство США.
27
В березні 1954 року під час випробування американцями водневої бомби на атолі Бікіні японське риболовецьке судно "Фукурю-мару-5" ("Щасливий дракон") потрапило під радіоактивний "сніг" — попіл смерті. Всі двадцять три чоловіки, члени екіпажу "Щасливого дракона", стали жертвою променевої хвороби.
28
Раптова спадкова зміна організму та окремих його частин, ознак, властивостей.
29
Захворювання, яке характеризується тривалими кровотечами внаслідок порушення властивості крові зсідатися.
30
Тобто стати бортом до борту.
31
Так зветься морська зірка, яка, поїдаючи коралові поліпи, оголює й спустошує рифи.
32
Мальдівський архіпелаг у північно-західній частині Індійського океану, до якого входить майже дві тисячі островів.
33
Тобто перебували на уявній лінії, спрямованій на банку, на лінії, яка утворює з діаметральною площиною судна прямий кут.
34
Найбільшу глибину Світового океану — 11022 метри — в Маріанській западині виявило радянське науково-дослідне судно "Витязь".
35
На судні "Каліпсо" Жак-Ів Кусто проводить свої океанологічні дослідження.
36
В лівий борт (морський жарг.).
37
Металевий стояк, на який опираються палубні надбудови.
38
Виводити шлюпку на шлюпбалках за борт.
39
Сидіння для гребців на шлюпці.
40
Невелике дерев'яне барило для прісної води місткістю на два-три відра.
41
Елеутерокок, інакше — чортове дерево, яке росте в уссурійській тайзі.
42
Так у тубільців Океанії звуться духи померлих і взагалі надприродні істоти, незримий дух, який нібито здатний втілюватися в людей, тварин, птахів.
43
Мовою тубільців Маршаллових островів значить: "Ласкаво просимо!"
44
Дослівно: обличчя володаря, всесильного верховоди (полінез.).
45
Геть! (полінез.)
46
Тут у значенні: розбитий катамаран, човен (полінез.).
47
Середній риболовецький траулер.
48
У грудні 1816 року російський експедиційний бриг "Рюрик" під командуванням О. Є. Коцебу, прямуючи від Гавайїв до Маршаллових островів, таки шукав згадані вище суходоли. Але ніхто не стверджував, як це зазначено в "Щоденнику боцмана Кузьмича", що ті острови "блукаючі". Ось що з приводу тих пошуків писав сам Коцебу: "21 грудня, о шостій годині ми перебували на північній широті 16° 55 і 169° 16 західної довготи; отже, на самій паралелі островів Корнвалліса, за п'ять миль од них. На салінгу постійно сидів матрос, але не міг відкрити землі, хоч про близькість її свідчило безліч морських птахів, які літали довкруг нас… Вочевидь, що на фрегаті "Корнвалліс" помилилися у визначенні місцеположення… якби широта островів Корнвалліс була вірно визначена, то ми повинні б пропливти повз них на такій близькій відстані, що не можна було не побачити їх, якими б вони низькими не були". І далі: "З 26-го по 28-ме ми попливли по паралелі о. Св. Педро 2° від О до W, але його не відкрили; слід гадати, що він або зовсім не існує, або ж знаходиться в іншому місці". (Прим. ред.)
49
Невідома земля (латин.).
50
Спосіб дослідження, при якому окремі положення логічно виводяться із загальних.
51
Тропічні їстівні рослини.
52
Так моряки між собою звуть капітана.
53
Отже (латин.).
54
Атомна бомба (яп.).