Вони підійшли до того місця, де заздалегідь заховали байдарку, і одразу полягали за піщаним валом відпочивати після втомлюючого дня, і слідкували відтіля за морем. Обидва поглядали на годинники. Годинник Ковальчука показував 22 години 41 хвилину, Анча — 22 години 40 хвилин. Інспектор пам'ятав, що час на його годиннику точно збігався з часом на годинникові пекельної машинки. Сказав про це Анчу. Той, нічого не відповідаючи, кивнув головою. Наближалась вирішальна хвилина. Ковальчук світив сірники й не одривав очей від секундної стрілки. Залишалося двадцять секунд, десять, п'ять, три… тік-гік-тік-тік… тік-тік-тік… дві секунди на сорок шосту хвилину. В морі панувала тиша. Ковальчук скам'янів, сірник випав з його пальців і згас. Він звів голову і невидющими очима дивився на зорі. Годинник Анча показував 22 години 45 хвилин… тік-тік-тік-тік… вистукувала секундна стрілка. Минали секунди, і так само панувала тиша. Десять, одинадцять, дванадцять… на дванадцятій секунді з моря долетів звук вибуху. Анч, що слідкував за своїм годинником, не повертаючись до Ковальчука, сказав:
— Вибух стався за чотири кілометри відціля. Ваш годинник поспішає на одну хвилину.
XXII. НА "БУРЕВІСНИКУ"
Семен Іванович Трофімов вийшов з каюти і піднявся на місток, де з кутка в куток походжав вахтовий начальник. Побачивши командира корабля, вахтовий зупинився і хотів доповісти, що під час вахти нічого не сталося, але капітан-лейтенант кивнув йому головою і підійшов до фальшборту. Він сперся руками на планшир і пильно вдивлявся в море, куди вийшли "Колумб" та дві шлюпки з "Буревісника" на нічну прогулянку.
На есмінці, як звичайно, в цей час панувала тиша. Більшість червонофлотців після весело проведеного дня щойно вклалися спати. Частина була в морі на шлюпках та шхуні. Вахтові стояли на своїх постах. Семен Іванович милувався ніччю і думав про завтрашній похід у свій порт та про післязавтрашню учбову стрільбу з торпедних апаратів. Розкішна місячна ніч не давала цілком зосередитись на буденних турботах, а викликала бажання поговорити з ким-небудь. Командир повернувся до вахтового, щоб спитати, як тому сподобалось рибальське свято, але побачив, що вахтовий вдивляється в прибережну смугу бухти, і сам почав дивитись туди. Скоро він угледів три чорних крапки, що наближались до есмінця, і почув хлюпотливі звуки ударів руками по воді. До корабля підпливали якісь плавці.
— Це що за мода ночами так далеко запливати, — вголос висловив свою думку командир. Вахтовий повернувся і сказав, що то, мабуть, купальники з висілка.
— По-моєму, пливуть вони зовсім не з висілка.
Троє плавців швидко наближалися до корабля.
Вахтовий і командир уважно слідкували за ними. Плавці переганяли один одного. Та от один з них вирвався далеко наперед і плив до корабля, не зменшуючи швидкості.
— Що це вони, змагання влаштували? — знову спитав командир і, помовчавши, додав. — Попередьте, згідно з статутом.
Вахтовий виструнчився, набрав у легені повітря й загукав:
— Ей, там! Не під-пли-ва-ать! Держи сто-ро-но-ою.
Плавці пливли, ніби не чули. Один з них щось кричав, але поки що не можна було розібрати, що саме. Вахтовий, прислухаючись, приклав руки до вух.
— Ану, пошліть шлюпку, — сказав Семен Іванович. — Нехай затримає тих молодців. Треба провчити… Знають же, що біля військового корабля плавати не можна.
Не встигли виконати розпорядження командира, як передній плавець виразно прокричав:
— Швидше підійміть на борт! Швидше!
Було ясно, що це не звичайні купальники.
Щось трапилося, інакше чого б вони поспішали до есмінця? Командир корабля різким голосом одрубав наказ:
— Останнє попередження, щоб ближче не підпливали. Негайно шліть шлюпку. Держіть напоготові тривогу.
За мить шлюпка одійшла назустріч плавцям. Через кілька хвилин перший з них схопився за борт і спритно вскочив у шлюпку. Це був Марко. Цього разу він випередив Люду.
— Товаришу командир, негайно на корабель. "Колумб" зараз злетить у повітря! Треба рятувати людей!
Молодий командир на шлюпці нічого не розумів. Він знав, що треба забрати плавців, і шлюпка йшла за іншими, що знаходились приблизно за сто метрів. Але відтіля доносився дівчачий крик:
— Пливіть на корабель! На корабель! Не затримуйтесь!
Марко так наполегливо вимагав, щоб негайно повернутися на корабель, а двоє інших плавців спинилися і, здавалося, кричали те саме, що командир шлюпки наказав повертатися. Червонофлотці хоч не розібрали ще, в чім справа, але відчули в Марковій поведінці щось тривожне і з усієї сили налягли на несла.
За хвилину Марко вибігав по трапу на палубу корабля, його повели на командирський місток. Але він не йшов за провожатим, а сам біг попереду, і провожатий змушений був поспішати за ним.
— Хто такий? — різко спитав командира.
— Юнга з шхуни "Колумб", Марко Завірюха.
— Що трапилось?
Поспішаючи, Марко розповів, у чім справа. Од хвилювання й поспіху виходило трохи плутано, але капітан-лейтенанту стало відразу зрозуміло, що "Колумбові" загрожує небезпека.
— Коротко, — сказав він, — що там?
— Пекельна машинка. Зараз станеться вибух.
— Коли?
— О 10 годині 45 хвилин…
Командир глянув на годинник. Стрілки показували 22 години 27 хвилин. Залишалося 18 хвилин.
О двадцять другій годині тридцять одній хвилині "Буревісник" знявся з якоря і рушив з бухти, розвиваючи найбільшу швидкість. Зливаючись з берегом, у бухті чорніло дві крапки. Двоє плавців повільно пливли паралельно берегові, слідкуючи очима за есмінцем. Здавалося, до берега вони повертались неохоче.
За кормою корабля залишався збурено-спінений слід. Від бортів його широко розходились хвилі. Машини працювали на повну силу, що дорівнювала силі потужної електростанції. Корабель рвав морський простір, місяць і електрика освітлювали схвильовано напружені обличчя моряків. На цілому кораблі, здавалось, спокійними залишалися тільки хронометри та обличчя капітан-лейтенанта Трофімова.
Біля командира стояв Марко і розповідав, про що довідався від Знайди та про свої спостереження за Ковальчуком. Розповідь його була уривчаста. Раз по раз він замовкав і, завмерши, дивився в простір, наче вимірював на око швидкість корабля. Потім згадував про свого слухача і знов поспішно вимовляв кілька слів.
"Буревісник" пройшов широку горловину бухти й опинився в морі. В далині виднілися вогники шхуни. Прислухавшись добре, можна було вловити звуки музики. Корабельні годинники показували тридцять шість хвилин на одинадцяту. Залишалося дев'ять хвилин до вибуху. Командир крикнув вахтовому:
— Повний бойовий!
За мить наказ було передано старшому механікові. Струмінь зустрічного повітря з подвоєною силою вдарив Маркові в обличчя. Есмінець мчав з тією швидкістю, з якою він підходить під час торпедної атаки до ворожих лінкорів або мчить на підводний човен, який на хвилину визирнув з-під води, щоб протаранити й потопити його. За секунду корабель пропливав десятки метрів, але Маркові здавалося, що й годинники ідуть страшенно швидко.
Залишилося вісім хвилин. Виразніше чулися звуки музики, але враз вони стихли, і у вухах шумів лише вітер. Очевидно, на шхуні та шлюпках помітили есмінець і, здивувавшись, затихли. В такій мовчанці минула ще хвилина. Залишалося сім хвилин. На віддалі понад кілометр виднілася шхуна. Оркестр знову заграв гучний марш, виявляючи радість рибалок і оркестрантів з нагоди з'явлення есмінця. Очевидно, там вважали, що командир "Буревісника" вирішив приєднатися до них.
З містка в машину прозвучала якась команда, і Марко відчув, що палуба перестає дрижати. Машини припинили роботу, міноносець ішов за інерцією.
Світло прожектора метнулося на "Колумб", і на його кормі Марко пізнав професора та Грицька.
На есмінці гриміла команда:
— Шторм-трапи за борт! З лівого борту спускати шлюпки!
Міноносець порівняно повільною ходою зрівнявся з шхуною. Там гриміли оркестр і крики "ура". Годинники показували двадцять дві години тридцять дев'ять хвилин. Командир есмінця пробував кричати на шхуну, але там у шумі не розбирали й не чули його. Марко глянув на шхуну, підплигнув, вигнувся ластівкою і плюснув у море між "Буревісником" і "Колумбом".
— Людина за бортом! — прозвучало на шхуні і кораблі.
Оркестр обірвав гру.
— Ей, на "Колумбі"! Негайно всім залишити шхуну. Даю три хвилини! — лунав наказ і командирського містка на "Буревіснику".
До шхуни підпливав Марко. Він теж кричав, щоб усі негайно залишили шхуну. Там у перший момент заціпеніли і мовчки слухали наказ. Та шлюпки вже відходили від есмінця і пливли до шхуни. Есмінець віддалявся від "Колумба". Весь освітлений електричними ліхтарями, він ніби кликав пасажирів і команду "Колумба" на свою палубу. Стах Очерет вискочив з запитанням, у чім справа, але коли почув голос капітан-лейтенанта, що гукав у рупор "дві хвилини", — наказав Андрієві й Левкові готувати посадку на шлюпки.
— Хто плаває, у воду! — закричав він.
Кілька чоловік стрибнули в воду і попливли до ближчої шлюпки.
Марко схопився за борт. Хтось подав йому руку і допоміг вилізти.
— Що таке? — питали його.
— За дві хвилини шхуна злетить у повітря! — відповів юнга і кинувся на корму.
(Продовження на наступній сторінці)