Насамперед вони мусили застрелити сторожових тюленів. Більшість звірів спала, гріючись на сонці. Під тим березневим сонцем могли грітися лише ці звірі з величезним запасом сала під шкірою, бо в цей самий час у мисливців німіли від морозу ноги.
Сторожові тюлені не спали. Вони час від часу підводили морди і втягали в себе повітря, наче принюхувались чи не наближається небезпека.
Стрільці підповзали до стада проти вітру. Аж ось над крижиною тріснули перші постріли. Вони не сполохали тюленів, бо нагадували легке тріскання криги в морозяні дні. Сторожові тюлені залишились нерухомими на своїх місцях. Тільки морди їх припали до криги, а з голови тоненьким струмком витікала кров.
Саме в цей час над обрієм показався дим, і незабаром серед плавучих крижин з'явився пароплав. То наближався "Малигін".
За годину він підійшов на милю чи півтори до "Білухи". Але що то за пароплав іде майже у кільватері за "Малигіним"? Кривцов розглядав його в бінокль, та криголам заступав від нього той пароплав.
— Хто це може бути? — питає Кривцов і показує своєму помічникові Зеленіну на той пароплав.
— Щось невелике в усякому разі, — відповідає Зеленін, пильно розглядаючи пароплав у бінокль.
"Малигін" наближається, і Кривцов наказує радистові взяти сигнальні прапорці і піднятись на бочку, що на фок-щоглі [Передня щогла.]. Радист мусить сигналізувати "Малигіну": "Все гаразд. Велика заліжка тюленів. Полюємо. Запрошуємо вас. Підходьте обережно".
На фок-щоглі "Малигіна", очевидно, їхній радист. Він теж двома прапорцями відповідає абеткою Морзе: "Зрозуміли. Дякуємо. Підійдемо борт до борту".
"Хто з вами?" — питає радист з "Білухи".
"Старий чорт ув'язався", — відповідь з "Малигіна" натяк на пароплав, що йде за ними в кільватері.
— Пізнав, — каже Зеленін Кривцову, — Іван Федорович завітав.
Справді, то була шхуна "Ломоносов".
— От старий хитрун! — сміється Кривцов. — Ніхто його не просив, — нюхом почув, що "Малигін" на заліжку йде. Ну, нічого, — продовжує він, — вистачить і для нього
— Присунув, — невдоволено прискає Зеленін, — ніби без нього не впоралися б.
Тепер, коли прибули ще півтораста мисливців, почалася запальна стрілянина.
Лише на п'ятий день скінчилось полювання й білування тюленячих туш. Моряки-мисливці були перевтомлені, але не відпочивали, поспішаючи тягати здобуті сало й шкури у трюми своїх пароплавів; вони на кризі залишали для чайок лише гори тюленячого м'яса.
В останній вечір троє капітанів зібралися пити чай у кают-компанії "Білухи". З ними були їхні ревізори [Ревізором на пароплаві називається штурман — другим помічник капітана; його обов'язки — вести нескладну пароплавну канцелярію.]. Трюми "Малигіна", "Білухи", "Ломоносова" заповнились салом і шкурами. "Малигін" узяв двадцять тисяч, "Білуха" — сім тисяч і "Ломоносов" — п'ять тисяч тюленів. Судна ладнались іти на Мурманськ, щоб там здати здобич на салотопний та шкіряний заводи.
Підрахувавши свої трофеї, капітани заговорили про Мурманськ та про готування до наступного рейсу на звіробійний промисел. Потім згадували різні пригоди своєї багатолітньої звіробійної практики. Хтось сказав:
— Ех, були б тут капітан Гагін і штурман Кар — ті розповіли б. От у кого пригод траплялось.
Де то вони? — сумно промовив капітан "Малигіна". — Не знайшла їх "Білуха". Мабуть, влітку тебе, Кривцов, знов пошлють шукати.
Нічого шукати, — пробасив Іван Федорович. — Загинули. От тільки як загинули? Безперечно, віт вибуху котлів, хоч що б там не казав Федір Іванович.
— Хтозна, чи загинули. Поки ще не доведено, важко від розшуків одмовитись, — задумливо відповів Кривцов.
Загинули, — стояв на своєму старий капітан. До кают-компанії увійшов радист Валя. Сівши на своє місце коло столу, він звернувся до Кривцова:
— Дмитре Прокоповичу, тільки-но слухав передачу радіограм з мису Желанія в Архангельськ. Є цікава новина.
— А саме?
— Там до берега разом із кригою принесло шлюпку, догори дном перекинуту. На шлюпці зберігся напис: "Лахтак".
Капітани мовчки подивилися на Валю і потім усі разом, шморгнувши носами, глянули на стелю:
— Очевидно, ви не помилились, Іване Федоровичу, — сумно сказав Кривцов, — треба вважати: капітан Гагін, штурман Кар і з ними двадцять п'ять моряків загинули!
РОЗДІЛ II
...Дзз-із...дз...дз...дз — дзижчанням і свистом ішов північно-східний вітер, розсипаючи сніг над торосами, змітаючи його з рівного льодового простору і знову намітаючи в кучугури. Вітер мчав, наче чукча на нартах із запряжкою в десять тисяч собак. На крижаній рівнині на сотні, а може, и тисячі кілометрів він не зустрічав жодної перепони. В темряві полярної ночі мільярди кубометрів повітря при 50° нижче нуля перемішавшись із мільйонами кубометрів затверділих, як шріт, сніжинок, мчалися й вили в концерті велетенського урагану.
Над морем Лаптєвих другу ніч ревла шалена полярна буря. В таку бурю навіть білі ведмеді, одвічні бродяги полярних крижин, не одважувалися вирушати в мандри. Де їх захопив ураган, там і закопувались вони в сніг під якимсь невеличким торосом, щоб перечекати непогоду.
Цієї ночі особливо дико й зловісно на кригах пустинного моря Лаптєвих. Та є різниця між цією ніччю і багатьма подібними до неї над цим самим морем. За сотні кілометрів від суходолу, серед моря, цієї ночі здригається від вітру пароплав, обмерзлий кригою, обсипаний снігом. Полярна ніч над морем тягнеться місяцями. Саме тепер середина цієї довгомісячної ночі. Вже кілька тижнів по палу бах пароплава чи по крижинах біля нього протягом 24 годин на добу можна ходити лише з ліхтарем. Коли б поодкидати сніг і кригу від бортів пароплава, то на носі можна було б прочитати — "Лахтак", а на кормі — "Порт Архангельськ".
У темряві блимає світло електричного ліхтарика. На даху капітанського містка вовтузяться двоє якихось людей. Обоє в незграбному хутряному одязі. Той одяг — наче великі мішки. Люди оглядають метеорологічну будку.
— ...О-о-о! — чути голос крізь вітер. — Барометр іде вгору. Запиши температуру повітря — 51,6, напрям вітру — ост-норд-ост, вітер — 6 балів.
— Вщухає! — кричить другий, але за вітром його не чути. Він стає до вітру спиною і навпомацки щось занотовує в зошиті. Люди закінчують свої виміри, спускаються трапом униз, провалюються під щоглою по коліна в сніг, простують до люка, який веде у верхній трюм. Одчиняють двері і скочуються під світло електричної лампи
— Ура! — кричить один з них. — Барометр іде вгору, вітер вщухає. — Він скидає з голови хутряний капюшон, і з'являється голова Стьопи Черлака.
Поруч нього — Запара.
У великій трюмній кімнаті довгий стіл, стільці й дві маленькі пічки.
Круг столу вся команда "Лахтака". Вона, очевидно, обідає. В одних тарілках парує якась м'ясна юшка, а в других — смажене м'ясо. Біля кожного лежить лише два маленькі сухарики.
— Роздягайтесь, сідайте до юшки і розповідайте, що надворі, — запрошує Торба.
Сьогодні механік виконує почесні обов'язки куховара. Обличчя людей за кілька місяців перебування серед криги значно змінилися. Усі трохи зблідли. Повідростали бороди й вуса. Не ростуть вони лише у Стьопи. Взагалі серед моряків вирізняються двоє. Це — безвусий юнга із жвавими рухами та радісним огнем у карих очах і Кар з гранітним обличчям, — він щодня голиться, — з сталевим блиском очей, що свідчить про залізну волю і невтомну роботу мозку.
Четвертий місяць, затиснутий кригою, дрейфував "Лахтак" морем Лаптєвих. Незнані течії несли його то на північ, то на схід, то повертали назад на південь, а часом зносили потроху на захід. 10 жовтня пароплав знаходився під 79°46' півн. широти та 113°11' східн. довготи, 12 листопада — під 80°55' півн. широти, 139°17' східн. довготи, 8 грудня — 80°32' півн. широти, 129°58' східн. довготи. У січні його знову понесло на північ.
Від вересня до початку жовтня мисливській бригаді пощастило вбити трьох моржів, двох морських зайців, двох нерп і дев'ятьох ведмедів. З цих мисливських трофеїв половина була здобута завдяки кмітливості та досвіду Вершомета. Моряки заощаджували хліб і, особливо, картоплю, бо цих продуктів в них було дуже мало, — вони більше наполягали на ведмеже сало, тримаючи в запасі моржеве та заяче. Сподівались, що не доведеться переходити на моржатину, але поки що шансів на таке закінчення зимівлі майже не було. У листопаді ведмедів не бачили, а в грудні Вершомет застрелив лише одне худе ведмежа.
(Продовження на наступній сторінці)