— Що таке? — спитав Оротук. Він стояв у човні випроставшись, очі його блищали почуттям перемоги.
— Ще моржі?
— Ні, — засміявся Темар, — ти, здається, готовий всіх моржів Полярного моря перебити. Але нам треба твою здобич використати. Бензину у нас залишилось мало. Треба моржевого сала з собою взяти.
Більшість моржів, що їх застрелив Оротук, потонули. Якут не мав досвіду полювання на моржів. Він не знав, що для того, щоб убитий морж не потонув, треба цілити йому в серце. В такому разі він не встигає випустити повітря з грудей і тому плаває. Інакше ж, наприклад, коли влучити в голову, то треба зразу ж брати звіра гарпуном, бо він випускає повітря і тоне.
На воді біля човна плавало лише дві моржеві туші.
Хлопці з допомогою човна підтягли ці туші одну до одної і під керівництвом Темара взялись до роботи. Маленькою сокирою Темар рубав шкуру моржа. Його товариші вирізували шматки сала і кидали їх у човен. Закінчили свою роботу, коли вже був день. На той час цілком прояснилось. Над обрієм піднялося сонце, і хлопці побачили вдалині крижане поле. Очевидно, там була кромка, тобто межа так званого полярного паку, інакше кажучи — майже суцільних крижаних полів, що простягались аж до полюса.
А тим часом на мандрівників чатувала нова небезпека.
В пробоїну, що зробив морж, кожна хвиля потрошку заливала води. Спочатку хлопці, захоплені змаганням з моржами, цього не помітили. Потім всю увагу забрало добування сала. І тільки коли покінчили з цим, побачили, що човен глибоко сидить у воді і що чимало води у самому човні. Темар дав повний хід моторові, і одночасно всі троє взялись вичерпувати воду.
Човен, навантажений салом і залитий водою, ішов повільно. Води в ньому прибувало, і він усе більше занурювався в море. Гумові матраци, що були надуті, випустили повітря, бо їх попробивали моржі.
Але крижане поле, хоч і помалу, все наближалось до мандрівників. І опівдні Темар перший вискочив на крижину, підтягаючи за собою човен. Та човен був такий навантажений, що довелось його спочатку розвантажити. Тільки після того утрьох вони витягли човен на кригу. Подорож човном була закінчена. Тепер човен мав стати саньми.
МУЗИКА В КРИЖАНІЙ ПУСТИНІ
Скільки сягає око — все навколо вкрите кригою. Часом ця крижана пустиня нагадує розбурхане море, хвилі якого раптом скам'яніли, замерзли. Це порівняння викликають мільйони торосів — крижин, що стирчать поламаними скелями в кілька метрів заввишки. Іноді серед цих торосистих полів попадаються чималі прогалини абсолютно рівної криги. Здається, що це аеродроми, які виготувала сама природа. Над крижаними просторами в небі, наче човен по синьому морю, плив місяць. Лише місяць і зорі та північне сяйво в цей час освітлювали арктичну пустиню. Стояла пора полярної ночі.
На одному з крижаних аеродромів, у самому серці цієї пустині, підносилась невеличка хатина, побудована людською рукою. Стіни й покрівля хатини блискотіли під місячним сяйвом. Хатина була збудована з криги. Під однією стіною вітер намів кучугуру снігу. Поруч стояв намет, а біля нього — якась коробка і тичка з флюгером.
Таке було житло штурмана Бойчука і його товаришів. Звалось воно: станція "Північний полюс".
Коли трьох одважних дослідників висадили на цю крижину, то вона була ще на значній віддалі від полюса. Але в цих місцях крига майже завжди рухається. і от поволі їхню крижину віднесло до самого полюса.
Коли місяць піднявся до найвищої точки, яку він може зайняти на небі, абсолютна тиша панувала навколо крижаної хатини.
Але ось у наметі щось заворушилось, і відтіля виліз закутаний у хутра мисливець Крига. Він випростався і, мукнувши під ніс, підвів голову, дивлячись на флюгер.
— Штиль, — сказав сам собі мисливець. — Ану, гляньмо на мороз. — І підійшов до термометра, що висів на коробці біля намету.
Термометр показував мінус тридцять три. Мисливець подивився на місяць, обійшов навколо хатини і знов промовив сам до себе:
— Ну і нудьга…
Крига нудився. За весь час перебування на кризі він бачив тільки одного ведмедя. Це було місяців два тому, коли вони були ще далеко від полюса. Той ведмідь, помітивши людину, швидко зник між торосів.
— Ну й пустиня… — знов промовив сам до себе мисливець. — Жодної живої істоти. А Офіура запевняв, що під кригою, — і мисливець глянув на коробку, — є якісь черв'яки і навіть рибки.
Під коробкою було прорубано ополонку. Щоб вона не замерзла, її захищали сніговою шапкою та оленячим хутром. Проте двічі на добу мисливцеві доводилось вирубувати відтіля новий лід, і вже після того зоолог Офіура брався до різних спостережень там.
Крига сів на коробку і замислився.
Він пригадував, як колись плавав боцманом, як потім зайнявся виключно мисливством. Багато різних пригод поставало в його пам'яті.
Було холодно, але йому не хотілось іти до намету і лізти в свій хутряний мішок.
В крижаній хатині спали Бойчук і Офіура.
Взагалі вони чергувались, кому де спати. Побоювались, щоб саме під ними не тріснула крига. Тоді той, хто залишиться на кризі, зможе подати допомогу тим, що опиняться у воді.
Крига пригадував різні спільні пригоди із штурманом Бойчуком. Коли враз його думки було перервано. Йому почувся якийсь звук. Він підвів голову і нашорошився.
Десь далеко начебто щось гуркотіло.
Він напружено прислухався. Але за хвилину цей звук стих. І замість того здалеку донеслась якась музика. Безперечно, то була музика. Тільки дуже далеко. Але ось музику заглушило якесь торохкотіння. Та за хвилину замовкли всі шуми й звуки.
Мисливець схопився на ноги. Він одійшов метрів сто од своєї хатини і виліз на одинокий торос, що високо здіймався над крижаним полем.
Він оглянув місцевість навколо, скільки дозволяла місячна ніч, але нічого, крім крижаних просторів, обсипаних снігом, не побачив.
Довго вдивлявся мисливець у далечінь, але ніде нічого не помітив.
Нарешті, він зліз з тороса і, поволі крокуючи, повернув додому.
Але, пройшовши лише половину відстані між торосом і хатиною, знов почув музику.
— Фу-у! — фукнув мисливець і спитав сам себе: — Збожеволів, чи що? Невже це мені здається?
Але музика не вщухла, поки її не змінило торохкотіння. Крига бігом кинувся до хатини.
— Андрію, Андрію! — затермосив він штурмана, просуваючись крізь двері.
І штурман, і зоолог підвелись разом.
— Що сталось?
— Товариші, — відповів їм Крига, — я, здається, божеволію.
— Раз ти такої думки, — промовив серйозним тоном Офіура — то це, мабуть, так. — І, наче стверджуючи, зоолог мотнув головою. Штурман весело розсміявся.
— Ну, друзі, жарти жартами, а ви вийдіть на спардек і послухайте. Може, й ви збожеволієте.
Спардеком старий боцман називав крижаний майданчик між хатиною й наметом.
— Чую музику. Розумієте що-небудь?
— Музику? — здивовано спитали штурман і зоолог ураз. Та Крига скоренько витяг обох з хатини. І справді, всі почули музику, а потім гуркотіння.
— Рушниці сюди! — закричав Бойчук. — Боцмане, сигнальну ракету.
Мисливець і зоолог побігли за рушницями. Крига витяг з якоїсь скриньки ракету.
— Це схоже на гуркіт мотора на літаку, — сказав Офіура.
— Я думаю, шо так воно і є, — відказав штурман. — Серед торосів спустився літак і не може піднятись. Це, мабуть, якийсь відважний льотчик, що насмілився поночі долетіти до полюса і перелетіти через всю Арктику.
Мисливець недовірливо похитав головою:
— І ви думаєте, що він узяв з собою фортепіано? — спитав Крига товаришів.
— Стріляйте! — відповів командою на це зауваження Бойчук.
Гримнули три постріли.
Після цього Крига пустив ракету. Вона знялась високо вгору, позначивши шлях вогняною ниткою, і розірвалась на півдюжини вогнів, що поволі спадали вниз.
Правда, місячне світло скрадало красу цих вогнів.
— Стріляйте! — знов скомандував Бойчук.
На цей раз вони дали залп.
Тоді замовкли і стали прислухатись. Здалеку долетів постріл, і одразу після цього загуркотіло.
Усі троє побігли на той гуркіт. А гуркіт все дужчав і дужчав, і не встигли вони перебігти свого рівного поля, як з-за торосів виповз дивний екіпаж.
— Це аеросани, — сказав Бойчук, зупиняючи товаришів. Рівною кригою сани пішли швидше і за кілька хвилин були перед хазяями Північного полюса. Саме в цей момент щось гучно тріснуло в моторі, і сани зупинились.
З саней вискочив маленький-маленький чоловічок, підійшов до Бойчука і, витягтись по-військовому, одрапортував:
— Товаришу штурман Бойчук, човен-аеросани "Переможець Арктики" прибув у ваше розпорядження. Командир і радист я — Володимир Велетень. Моторист — Темар. Рульовий — Оротук.
Штурман і його товариші остовпіли. Перед ними були троє "зайців", які літом намагались полетіти з ними з Москви на дирижаблі.
Штурман підійшов до саней. Відтіля вилізли Темар і Оротук. У санях залишилась ще одна людина.
Хто ж четвертий залишився лежати на споді аеросаней?
Частина третя
НЕВІДОМИЙ
— А мотор наш, здається, дуба дав, — сказав Темар Оротукові в той момент, коли увагу Бойчука притягла людина, що лежала в санях.
Офіура і Крига стискали хлопцям руки.
(Продовження на наступній сторінці)