Перед цим у мене трапилася не так любов, як катавасія. Саме тоді модні стали дискотеки. На одну із них я потрапив разом із гуртом своїх однокурсників. Одбувалося те дійство в підвальчику, де стояли столики з коктейлями, тістечками та бутербродами. Грала світлова музика, тобто мелодія супроводжувалася різнобарвною мигачкою. Нам показували щось на зразок дійства, яке мало бути смішне, натомість виявилося дурне й примітивне, верхом якого стало те, що якийсь прищавий молодик ударяв другого ножем і з нього лилася кров — якось вони те штучно чинили. Ясна річ, були і танцюльки, бо для них дискотеки і влаштовувалися, також із мигалкою. Ми стрибали як чорти, а найбільше викаблучувалася одна дівчина. Саме її надзвичайна рухливість та невтомність мене й привабила: я до неї почав підбивати клинці, зрештою, ми вискочили в ніч і запоєм, безтямно цілувалися. Дівчина спрагло горнулася до мене і готова була, здається, віддатися тут-таки, на брудному дворі, на вечірній, кажучи поетично, росі, але я з такими речами був обережний, щоб не влипнути, як говорила моя мати, "в історію". Відтоді дівчина не давала мені спокою, підстерігала мене біля інституту, писала жагливі листи, і я вже не знав, як від неї відпекатися. Зрештою вчинила мені на вулиці прилюдний скандал, і я тікав од неї, як пес, котрий нашкодив. У підсумку вона мене зненавиділа, і коли ми випадково здибалися (вчилась ж бо в нашому інституті), то обличчя її спотворювалося, і вона плювала мені вслід чи в мій бік. Ні, дівчина аж із таким темпераментом мені не підходила, ба більше, ще переказувала через дівчат: коли я до неї не повернуся, то вона мене отруїть або ж розіб'є мені голову — о, воістину, мене вабили сильні особистості, але не до такої міри. Врятувало мене те, що відшукався інший любитель сильних вражень, і дівчина перенесла весь шал на нього, цілком про мене забувши, — міг полегшено зітхнути.
І ось тепер, коли ми говорили про горбунку Зою, щось мені застережно зойкнуло в душі: увіч здалося, що вона має щось спільного із тією Клавою, так звали моє дискотекове тимчасове захоплення. "Будь обережний!" — сказав я сам собі.
Куди простіше з Оксаною, з моїм "лінивим коханням" до неї. Вона була чудова тим, що сама говорила небагато, а вміла, як я казав, вислухати іншого, ба більше, навідними запитаннями, часто, признаюся, вельми наївними, бо розвитку була навзагал невисокого, не лише вміла підтримувати розмову, а ніби її спонукала. Отже, в Оксані я знайшов об'єкт, перед яким міг виговоритися. Через це ми блукали годинами по околичних завулках, по приріччю, острові, ходили до скель: Чотирьох братів чи Голови Чацького; коли ми зупинялися, я пробував її цілувати, але вміла якось вправно мене розхолоджувати, бо коли запалювався, вона з обіймів не виривалася, але обличчя відвертала і казала прозаїчно:
— Цілуються і обнімаються, коли люблять! — річ у тім, що я їй цього жодного разу не казав.
Миттю приходив до тями, випускав її з обіймів, і ми знову мирно гуляли, а язик мій молов, а вона мовчазно йшла обіч, і тільки вряди-годи ставила запитання чи з чогось наївно чудувалася — одне слово, позитивно і підбадьорливо реагувала на мої теревені. Інколи, правда, ставала поступливіша — тоді ми без особливої пристрасті цілувалися, — дозволяла мені мнути собі груди, але нижче рішуче не допускала. А коли ми після того прощалися, проказувала ніби байдужне:
— Ти сьогодні був трохи сміливіший!
І мене трохи чорти не брали за оцю її спокійну розсудливість. Із появою ж горбунки Зої на нашій вулиці зі мною почали творитися досить дивні речі. Ми у своєму хлоп'ячому товаристві дійшли цілком одностайної думки, яку примітивно висловив Геннадій: "Коли б не отой горб...", і так далі, і це зрозуміло: нам, цілком нормальним фізіологічне хлопцям, була неприпустима думка мати до тієї калічки сексуальний потяг, яка 6 не була вона красуня. На цьому можна було би заспокоїтися, але справа, як виявилося, була складніша: горбунка Зоя почала чомусь приходити в мої сни, правда, у зміненому вигляді, тобто без отієї прикрої фізіологічної вади, струнка і прегарна, і це почало повторюватися з дивною методичністю. Інколи вона входила в двері моєї кімнати (звісно, у сні), де я сидів чи лежав, інколи проникала через стіну чи влазила у вікно, і її обличчя, коли дивилася на мене, дивно осявалося: я дивився на нього і не міг надивитися, при цьому тіло моє сковувала нерухомість, особливо, коли починався сеанс стриптизу, що також відбувалося неодмінно. Скидала спершу піджака і ґраційно прокручувалася, ніби була на сцені, тоді розстібала блузку, повільно звільнялася від неї, так само чинила і зі спідничкою, знову прокручувалася, а тоді ритмічно звільнялася і від решти одежі, аж доки не поставала переді мною, напівзавмерлим, у всій красі розкішного, бездоганно збудованого тіла. Я відчував, що на мене починає накочуватися хвиля пітьми, хоч тіло її сяяло мов срібне чи золотисте, воно наближалося разом із отією пітьмою, і я аж починав хапати ротом повітря, якого мені катастрофічне бракувало. Тоді чув її сміх, якийсь гострий, рипучий і неприємний, і її рука простягалася до мене, дивно видовжуючись, і починала обмацувати мені тіло, і я прокидався злякано, чуючи, як голосно тахкоче в мене серце. Інколи наближалося саме її обличчя, прекрасне, як у богині, зі сліпучими магнетичними очима, і її вуста починали жагливо мене цілувати, а часом те обличчя починало здвоюватися: одне її власне, а друге — Клавине, і знову страх мене проймав, водночас і якась неземна осолода.
Ці сни, вочевидь, були результатом того, що в мене — канікули, я сиджу без діла, а Зоя, здається, також була без діла, а ще й узяла звичку регулярно дефілювати попри моє вікно, і я неодмінно до того вікна підскакував, а вона ніби те знала і неодмінно повертала в мій бік прегарне, таємниче, ояснене обличчя, і, ніби окропом, обдавала поглядом темних чудових очей, а тоді спокійнісінько ішла далі, поблискуючи витонченими у своїй бездоганній формі ногами і зовсім не нітячись зі своєї вади. І я потрапляв у якесь незбагненне очарування, забуваючи цілком про її ущербність, а потім те обличчя пливло переді мною, до речі, зовсім не було воно схоже на Клавине, бо Клаву гарною не назвеш, скоріше навпаки, Клавою я ніколи не зачаровувався, а тільки звабився її енергійною наступальністю, що хлопцеві може бути приємно тільки короткочасно, а згодом і спротив викликає. Тут же все було інакше, але й тут я не міг позбутися дисгармонійного розламу: красиве й потворне побіч, як сказав Юрко, вабило мене і відштовхувало, при тому очаровувавсь я тільки гарним, відчуття ж потворного відганяло мене від вікна вглиб кімнати, де стояв на ослінці програвач і де крутилася платівка з чудовою моцартівською музикою, легкою і ясною, як найпрек-расніший ранок, у якому є тільки краса і нічого потворного.
Кілька слів про Юрка. Коли розповів я йому про свої сни, він раптом почервонів. Це була виняткова річ, щоб Юрко почервонів, і я відразу зметикував, чому.
— Що, Юрчику, — спитав лагідно, а трохи і єхидно, — і до тебе приходить?
— Іди к чорту! — мовив Юрко.
— Та це просто цікаво, — проказав, а власне вигукнув я, мов півник. — Розкажи!
Розповів не відразу. Посидів набурмосений, а тоді признався. Але приходить вона в його сни інакше, сказав. Приходить у його сни, сказав, гріховно. І простіше. Тобто кидається до нього в ліжко, і вони починають таке вичворяти — не розкажеш. Але він ніколи з нею не кінчає, бо в певний момент вона розчиняється в руках, як димова, і зникає.
— Це так дивно, — завершив Юрко, і вже не був червоний, а радше блідий.
Тоді я відчув у себе інтерес слідчого.
— Але реальну ти її вдень бачиш?
— Звичайно, — сказав Юрко. — Лазить без кінця перед моїми вікнами.
— І дивиться у твій бік?
— Ну да, — мовив Юрко. — Ще й як!
— А в Геннадія і Олега так само? — спитав я.
— Це мені невідомо.
— Нічого не казали? Юрко смикнув плечима.
— Я їм теж нічого не казав.
Я вже говорив, що в нас прийнято оповідати один одному любасні історії і сни, саме такі розмови нас найбільше і єднали. За цей час, відколи все почалося, ми разом не сходилися, але поодинці здибувалися, входили в балачки, але про горбунку Зою і в мене з ними розмови не виникало.
— Це все дуже цікаво! — наголосив я. — Нам треба зустрітися...
І ми зустрілися. Геннадій висловився, як завжди, просто й лапідарно:
— Да, вона відьма! Ма'ать, і хвостяра є. І вопще вона вночі літа.
— Як так літа? — спитали ми з Юрком в один голос.
— Ну, так, як усі відьми. Через комина, на вінику.
— Може, на мітлі? — поправив я.
— Не, на вінику, — сказав Геннадій і заіржав по-конячому. Ми розсміялися також, за винятком Олега, той залишався серйозний і відсторонений.
— А до тебе в сни вона приходить? — спитав я Геннадія.
— Конєшно, — мовив Геннадій. — І я її трахаю.
— Ну, а в тебе? — спитав я Олега.
Той спокійно витяг пачку сигарет, взяв одну, всунув до рота і чиркнув сірником. Випустив хмарку диму і забажав, щоб його обличчя стало холодне й непроникне.
— Я не такой ізвращенєц, как ви, — сказав зарозуміло. — Ущербность міня не восхіщаєт.
Отже, Олег брехав. Даю голову на відсіч, що й до нього приходила уві сні горбунка Зоя — це було написано на його роблено холодному й непроникному лиці.
— А під твоїми вікнами вона ходить? — спитав я тоном слідчого.
(Продовження на наступній сторінці)