Вийняла дзеркальце й подала Зимі. Та зирнула — тихий зойк вирвався їй з грудей.
— Сестро моя, сестро! — закричала вона, — Що це за стара відьмуга на мене дивиться? Я не впізнаю себе!
— Зійди з трону, втомилася ти, — м'яко наказала Зимі сестра, — Піди в палац, збуди Зеленокосу, впади їй до ніг і попроси вибачення…
Зима ледве звелася з трону, стара була і немічна.
— Пособи мені, сестро, — попросила вона, — Дай руку!
Золотокоса подала їй руку і вивела стареньку на стежку. І тільки рушили вони до Блакитного палацу, як раптом почули чарівну пісню. Хтось виспівував у супроводі найчарівнішої музики, й дивне диво на землі учинилося. Потемнів сніг, обм'як і заструміли довкола дзюрчисті потоки. Повіяло теплим вітром, і все повітря радісно затремтіло. Звели очі, шукаючи чарівної співачки, Білокоса із Золотокосою, і раптом завмерли від несподіванки.
Стежкою назустріч їм ішла прегарна дівчина. Зелені шати маяли в неї за плечима, зелене волосся гралось із теплим вітерцем, зелений з голубими квітами вінок лежав над її рівним, погідним чолом, довкола її осяйної постаті літали птахи, а вона розсипала навкруг насіння квітів. Воно одразу ж проростало, пробиваючи сніг, і цвіло білим та синім квітом. Саме від того й виникала чарівна музика, а співала Зеленокоса, співала Весна.