«Побратимові» Маркіян Шашкевич

Читати онлайн думу Маркіяна Шашкевича «Побратимові»

A- A+ A A1 A2 A3

посилаючи йому пісні українські

Отак, Николаю, вкраїнські вірлята
І веселять душу й серце загрівають;
Отак, Николаю, руські соколята
То вголос, то стиха матері співають.

Аж мило згадати, як то серце б'ється,
Коли з України руськая пісенька
Так мило-солодко вколо серця в'ється,
Як коло милого дівка русявенька.

Так го обнімає, так до себе тисне,
Пригортає, і любує,
І голубить, і цілує,
І плеще, і тішить,

І медочком дишеть,
Що трохи не скажеш: пусти мене, пісне!
Аж тут і небавком буйний вітер повине,
Гостинець вже інший, от вже думку несе.

Несе й каже: "Сю ніч степами гуляв я,
Нагулявшись доволі, по могилах лягав я,
Буцімто спочити, а то підслухати,
Як то стара бувальщина буде розмовляти,

Про давні літа,
Про давні часи,
Як слава гула
Світом вокруги

Про руських батьків,
Боярів, князів,
Про гетьманів, козаків.
І стане повідати зразу так мило,

Стихаї і величаво, мов над морем цвіла
Цвіт-доля любенько; потім голоснійше
Застогне, заплаче, щораз то сумнійше,
Сумнійше, страшнійше гукне, засковиче,
З-під могил, казав би-сь, старих людей кличе,

Щоби поспитати
Про спис, про шаблюку,
Щоби розвідати
Про орду-канюку:

Як руським тілом згодувалася,
Як руськов крівлев напувалася,
Як руська шаблюка все її вітала,
Як кривим зубом серце добувала,

В пущі вигідненько на нічліг стелила,
В воду під могилу спати кладовила".
І знов згомонить ти нишком, мило-немно,
Як в сумерк вечерній, півсонно, півтемно,

І луну розпустить ген-ген долинами,
І гомоном шибне ген-ген дубровами,
Ні то комусь-то десь там повідає,
Як-то колись-то красою засяє,

Як при Чорнім морі
Себе заквітчає,
В степах на просторі
Весело заграє,

Як в водах-Дніпрі
Змиєсь, прибереся,
Легеньким крильцем
На Дністр занесеся,

В тихенькім Дністрі
Собі прилягнеся,
Крилоньками сплесне,
Стрясе, злопотить,

Під небо, до сонця
Ген-ген полетить,
Під небом, край сонця
Сонічком повисне:

І буде літати,
І буде співати,
І о руській славі
Скрізь світу казати!