— Густі сходи, але є небезпека, що можуть випрісти,— зітхнув агроном.— Метеорологи передбачають гнилу зиму. То я оце вирішив у вас, людини з великим досвідом, запитати; яка, за вашими прогнозами, має бути нинішня зима?
Дідусь удоволено посміхнувся. Певно, приємно усвідомлювати, що сам агроном до нього за порадою прийшов.
— Мотре, йди-но швидше сюди! — погукав він бабусю.— Твоя порада потрібна...
Бабуся підійшли до нас, привіталися статечно.
— Що скоїлося?
— Ось Гнатович цікавиться, якою випаде зима — теплою чи суворою?
— Якщо на Покрову,— одразу й відповіли бабуся,— вітер дутиме зі сходу, то зима буде холодна, а як із півдня — тепла.
— Коли вже про Покрову мова,— докинув своє і дідусь,— то я знаю таке: якщо на неї не вкриє сніг землю, то не буде його і в листопаді.
— Про це й інша прикмета говорить,— додають бабуся.— Скажімо, до Покрови журавлі не одлетіли в ірій, то зима наставатиме поволі.
— Воно, Мотре, так, але як по Покрові, то й по теплові! Агроном сором’язливо усміхнувся.
— Пробачте за відвертість, але я, на жаль, навіть не знаю, коли має бути Покрова...
Дідусь похитав головою.
— Е, вам, Гнатовичу, пора б уже й знати народні святки. По них найчастіше завбачували погоду.
— Воно-то так, але ні в школі, ні, тим паче, у вузі цього не вчать,— виправдовувався агроном.— Навіть наша фахова література жодним словом не згадує про це!
— Правду кажете,— посерйознішав дідусь.— Ми краще знаємо про свята та обряди в японців чи китайців, ніж свої. А це вироблялося віковим досвідом і перевірялося на практиці. Тому й породили стількох безбатченків, які не знають свого роду-племені й чиї вони діти...
— Вже наче потроху повертаються до традицій,— пом’якшив тон розмови агроном.
— Із запізненням спохватилися, Гнатовичу. Багато чого втрачено,— журно зітхнув дідусь.— Так ось, про Покрову. Вона тримається одного числа — 1 жовтня, а по сучасному — 14. Кажуть: настали жнива — лежить баба нежива, а прийшла Покрова — стала баба здорова!
— Це ти про мене? — усміхнулися бабуся.— Якщо так, то скажу тобі: хто лежить до Покрови, то продасть усі корови.
— Про тебе, Мотре, цього не скажеш,— виправдався дідусь.— Але якщо до Покрови молоко давали корови, то після Покрови пішло молоко в роги корові.
— З коров’ячих ріг, Тарасе, молока не надоїш. Але хто сіє по Покрові, той змушений буде виводити взимі по корові!
Настрій в усіх покращав.
— Ну, гаразд, з Покровою розібралися,— завершив перепалки агроном.— До неї ще далеко. Хай уже думає про корів зоотехнік. Мене цікавить, якою буде зима по озимі.
Дідусеві з бабусею довелося пригадувати прикмети жовтня.
Якщо до середини жовтня з беріз не осипалося листя — сніг ляже пізно.
Якщо поросли високі бур’яни, то зима буде сніжна, з частими завірюхами.
Спориш довго восени не змінює свого кольору — на щедрий врожай зернових наступного року.
Грім у жовтні — на малосніжну, м’яку й коротку зиму.
Якщо польові мурахи повідтягали високі купини, то осінь і весна будуть дощові, з буйним водопіллям.
Польові миші переселяються восени до людських жител — на сувору зиму, а весною— на мокре літо; як болотяні миші влаштовують поверх купин гнізда — на мокру весну й часті повені.
Грак відлетів — чекай снігу.
Швидкий, дружній падолист — на сувору зиму.
Рано линяють голуби — на ранні приморозки і холодну зиму.
Якщо на галявинах з’явився в жовтні пізньоцвіт осінній, то буде рання зима, а як у листопаді — холод припізниться.
— Яка б не була зима,— покінчивши з прикметами, дідусь переходить на прислів’я,— але жовтень-болотник ні колеса, ні полоза не любить.
— Хоч і не любить,— додають бабуся,— проте як у жовтні виореш мілко, весною посієш рідко, то вродиться дідько.
— Ачте, Гнатовичу, це Мотря кидає камінець у ваш огородець!
— Я зрозумів,— усміхнувся агроном.— Поки що наче орали глибоко...
— Пізно вже про оранку говорити,— не вгавали бабуся,— бо в жовтні гріє і не плуг, і не піч, а ціп.
— Еге, у жовтні тільки руки мерзнуть, а в листопаді й ноги дубіють,— голосно засміявся дідусь.
Агроном, подякувавши за приємну розмову, пішов собі. Ми мовчки провели його очима.
— І все-таки, Мотре, я однієї думки: хіба можна ходити біля земельки, не знаючи жодної народної прикмети? Наші батьки не мали такої грамоти, як сучасні агрономи, а врожаї удвічі більші збирали. Тож не випадково мовиться: можна й без агронома, як у маю випаде три добрих дощі!
— Це ти, Тарасе, занадто взяв. Усе-таки, хоч і вчений чоловік, а за порадою прийшов до нас...
— Та я не про нього кажу,— виправдовується дідусь.— Спеціаліст він непоганий. Може, колись і твій онук піде його дорогою,— бач, як пильнує за прикметами! — Він хитрувато подивився на мене.— То що, про походження жовтня тобі розказати?
Я задоволено кивнув головою.
Жовтнем ще відносно недавно на Україні називали дев’ятий місяць. Про це говориться у календарях "Рідний край" за 1907 рік і "Просвіта" та "Промінь" за 1908, що зберігаються в дідуся. Натомість у вжиткові була інша назва — "паздерник". Походить вона від промислу, що пов’язаний з переробкою льону та конопель. Спільнослов’янське значення "паздерити" відповідає сучасному — м’яти і тіпати волокно. У жовтні якраз і починають цю роботу.
У народі десятий місяць року називали також "хмурень", "зазимник", "листопадень". Від того, що з жовтня починали справляти весілля, його охрестили і "весільником".
Для мене було великою дивиною, коли дідусь сповістив, що раніше навчання в школі починалося не з першого вересня, як нині, а з Покрови. Тобто на півтора місяця пізніше.
Учні в цей день приносили до школи горщик з вареним пшоном і розбивали привселюдно. Кожен бурсак — улюблене дідусеве слівце, яким він називає школярів,— мусив скуштувати обрядової каші. Це для того, щоб, як казали, "наука не йшла в ліс".
— А оскільки ти не смакував такої каші і березової також,— пожартував наостанок дідусь,— то біжи мерщій до хати і добре повчи уроки!
Дідусь таки мав рацію. Я ж геть забув, що завтра ми маємо писати переказ на вільну тему. Треба, отже, придумати цікавий сюжет. Може, варто взяти за основу сьогоднішню зустріч з дідусем, особливо про те, як садили дичку?
Цікавою може вийти оповідка. Еге ж?
ЖОВТНЮ СИН, А ЗИМІ РІДНИЙ БРАТ
Йдучи зі школи, я ще віддалік помітив біля нашої хати криту брезентом автомашину. Цікаво, хто ж це приїхав до нас?
Беру під пахву ранець і щосили біжу додому. На борту машини, що притулилася поруч з ворітьми, яскравіє напис: "Експедиційна". Дивно, чого це біля нас зупинилася експедиція...
У хаті за столом сиділо троє незнайомих людей. Двоє старших чоловіків тримали в руках записники. Молодша, певно, студентка, порпалася біля магнітофона. Неподалік сиділи дідусь з бабусею.
Я привітався, поклав на ліжко ранець.
— Нехай і він сідає з нами,— звертається дідусь до гостей.— Хлопець він тямущий. Вже чимало зробив записів. Може, подивитеся той зшиток?
— Гаразд,— згоджується найстарший.— Обов’язково подивимося. А поки що хочемо від вас дещо записати.
Дідусь знічено посміхається. Певно, переживає.
— Та ми, той,— знизує плечима,— невеликі мастаки до балачок.
— Еге, не прибіднюйтеся, — уточнив усе той же, повитий сивиною чоловік.— Нам про вас багато розказали ваші односельці!
— А звідки ви будете і хто такі? — насторожуються бабуся.
— Ми з Києва. Обоє працюємо в науковому інституті при Академії наук. А це наша практикантка — майбутній філолог. Навчається в університеті. До вас приїхали записувати поліський фольклор. Кого не запитували в селі, всі направляли до вас. Краще, кажуть, од діда Тараса і баби Мотрі ніхто не знає прислів’їв та приказок...
— Та чого,— змахує рукою дідусь,— у нас що не сільце, то своє слівце!
— О, прекрасно! — сплеснув долонями гість.— Оксано, запиши цю приказку. Такої у нас немає...
— А для чого це все вам? — підозріло запитали бабуся.
— Для науки,— відповів молодший чоловік.— Ми готуємо книжку з прислів’ями та приказками. До неї увійдуть і ваші. Навіть прізвища поставимо, від кого записали.
— Бач, Мотре,— усміхнувся дідусь,— ми з тобою, чого доброго, ще в історію увійдемо!
— Та ви, Тарасе Яковичу,— підхвалив дідуся сивий чоловік, — вважайте, що увійшли. Наскільки відомо, в наших фондах зберігаються записані від вас пісні...
— Було таке,— гордує дідусь.— Років зо п’ять тому вже одні вчені приїздили. Торік навіть книжку мені надіслали, де є пісні з мого голосу. А ви за чим приїхали?
(Продовження на наступній сторінці)