— Ваше зауваження має рацію, та не зовсім. Коли б марксизм був наукою нейтральною, як, скажімо, фізика чи математика, тоді інша справа, але тут мова йде про суспільство, що підпорядковується марксівській системі, бо ж не секрет, що система, виникаючи з практики, в якийсь момент починає корегувати практику. От саме в цьому пункті й починається те, що я зву релігією. Система, може, й хороша для даного періоду для європейських, скажімо, країн, але вона може зовсім бути не придатна через якийсь час або для іншого народу, і тоді вона стає чистісінькою релігією, бо в неї починають вірити, як в авторитарну, самовизначальну річ. Бо хто ручиться, що й релігії не були створені, як універсальні системи для певного суспільства, для певної епохи, як безсумнівні "таблиці множення" за вашим порівнянням, а згодом тупі наслідувачі силою почали нав’язувати ті системи, од яких би, можливо, в інших умовах одмовилися б і їхні творці. Ви кажете, що марксизм наука,— добре. Я, скажімо, погоджуюся з вами, але чи не застаріє ця ваша наука, коли класова боротьба, через якийсь технічний винахід, стане минула історія, а на історичну арену висунуться цілком нові, не передбачені вашою системою, суспільні відносини? Отож марксизм може зробитися чистісінькою релігією, і, може, в деяких народів він вже й править за релігію, я не знаю...
Карлюга говорив уривчастими фразами, немов добираючи принагідні слова. Гайдученко уважно слухав його і Думав про те, що ці слова не є випадкові чи жартома сказані, а, видимо, виходять із самого коріння світогляду Карлюжиного.
— Чи ви, наприклад, не думали про те, чому комунізм за наших часів має особливий вплив у країнах убогої матеріальної культури?.. У цьому є щось знаменне... Так, немов культурні люди втратили віру в чудо і оминають комунізм, і тільки напівдикуни ще вірять в якесь царство боже на землі і саме через запровадження комунізму...
Гайдученко терпляче слухав Карлюгу, а коли той зупинився, мовив:
— Тому, що в культурно відсталих країнах більше брутальності у гнобителів, бо ж і гнобитель сам малокультурний, а тому класові суперечності постають прикріше й швидше зрушують маси до революції, а значить, і створюють дужчий потяг до комунізму. До того ж гнобитель через свою некультурність не може захистити себе. Що ж дивного в цьому? Не віра в чудо та в якесь царство боже на землі, а шлях наукового доведення, що іншого способу розбити кайдани нема. Тільки комунізм з корінням винищує суперечності, що їх тисячоліттями фабрикувало класове суспільство...
Гайдученко зробив паузу і вів далі:
— У культурних країнах і визискувач культурний: він вигадав тисячі засобів розкласти класову єдність супротивника, деморалізувати його лави... Досить взяти Америку — країну розвиненого капіталізму, щоб переконатись цього... Отож не віра в чудо, а майже математичний розрахунок...
— Математичний розрахунок? — перепитав Карлюга.— А на чому той розрахунок ґрунтується? Пошпортайтесь, і ви знайдете якусь догму. Так само й релігії ґрунтувалися на розумових доказах, виходячи з догми. Маючи догму, можна створити не то що комунізм, а десять комунізмів: інша річ, яка та догма, що на ній ваш комунізм виріс. А догма та дуже нескладна і дуже... наївна... Коротко кажучи, догма та міститься на такому ось силогізмі: історія є класова боротьба, а за класової боротьби не може не бути гнобительства й визиску; пролетарський клас на арену з’явився пізно і тому потрапив у приневолений стан; пролетаріат, перемігши всі інші класи, поведе людство до безкласового суспільства, а коли так, то перемога пролетаріату і, як вислідне з цього, комуністичний рай є в інтересах усіх гноблених. Найголовніше ж — що пролетаріат поведе людство до безкласового суспільства. А з чого це видно? Чому, скажімо, буржуазія, перемігши феодалізм, не повела людство до безкласового суспільства, і чому це пролетарський клас саме поведе? Подумаєш, які альтруїсти! З’явився пролетаріат — і повів!
Карлюга побідно подивився на Гайдученка, але той не виявив особливого замішання від Карлюжиного наскоку.
Артем спокійно підвів голову і мовив, лагідно посміхаючись:
— У тім-то й річ, що пролетаріат мусить вести до безкласового суспільства, бо ніхто так не пригнічений і нікого так не визискують, як пролетаріат. Саме в його інтересах і вести людство до безкласового суспільства, і не тому, що він великий альтруїст, а тому, що це лежить у площині його життєвих інтересів... Це саме ви й випустили з ока, а цього забувати не слід... Виходить, що це не догма, яка постала з чиєїсь примхи, а вислідне класових інтересів пролетаріату...
Карлюга засміявся сухим сміхом, немов пісок на дюнах заворушився від подуву вітру.
— Вислідне, кажете, класових інтересів? А влада в державі — це теж вислідне класових інтересів? А знаєте, що влада така річ, од якої рідко хто відмовляється добровільно? Та й то окремі особи відмовляються, а не класи. І невже ви думаєте, що пролетаріат, дійшовши влади, не захоче в своїх людських слабостях використати її? Чи пролетаріатові не захочеться жити в розкошах? Невже він такий святий, ваш пролетаріат, що всупереч своїм, як ви кажете, "класовим інтересам" стане по-братерському ділити всі добра, що дісталися йому внаслідок захоплення влади? З чого це видно? Хто це довів? Хіба робітник не з такої ж глини зліплений, як і буржуа? І через які такі таємничі причини зникнуть особисті егоїзми у представників робітничого класу?
Гайдученко підвів голову і усміхнувся своєю прозорою посмішкою.
— У тім-то й річ, що пролетаріат не дозволить своїй владі, своєму державному апаратові виродитися в бюрократичну машину, і коли той державний апарат, що його пролетаріат створює для успішнішого переведення суспільства на рейки соціалізму, почне перероджуватися, він зімне його, як поношену рукавичку, і викине на смітник, щоб створити новий апарат пролетарської диктатури. Ви забуваєте найголовніше, що пролетаріат вважає державну владу не як самоціль, а як засіб здійснити завдання пролетарського класу. А особисті егоїзми — то пусте, їх пролетаріат, кінець кінцем, може використати для будівництва, бо кожну силу використати можна. Ми не ідеалісти, що вішають носа побачивши, що окремий член пролетарського класу починає жити інтересами ворожого класу — бур’ян скрізь є, і з ним звичайно, треба боротися, а не лякатись до нестями, у тім-то й перевага марксизму над усіма вашими, наскрізь ідеалістичними побудованнями, що він знає, відкіля походять добрі наміри, і розмовами про альтруїзм нікого не дурить. Пролетаріат іде в світ із своєю правдою, а не правдою різних ліберальних буржуа, що раніш, ніж робити революцію, дивляться в кодекс законів буржуазної держави, чи дозволено це, чи ні? Пролетаріат несе свої закони, і ті закони всі діходять одного — безкласового суспільства, що єдине може створити умови нормального розвитку людства...
Гайдученкові від довгої мови аж кров ударила в скроні. Він витер спітніле чоло й, очікуючи, дивився на опонента.
— Може, це й так, але я не вірю в перемогу комунізму,— казав Карлюга по довгій мовчанці,— як не вірю ні в яку релігію. Я не вірю, бо втратив свою наївність з того часу, як на самоті забстрагував свою думку від шкурних інтересів і піднісся над життям та подивився, що в ньому робиться. А щодо пролетарської держави, то доля її така сама, як і всякої держави.
Гайдученко заперечливо похитав головою, а Карлюга пристрасно запитав:
— Які підстави гадати, що саме не така? Де запорука? Історичні аналогії такої запоруки не дають...
— Ні, не така, а запорука цьому є здоровий глузд робітника, якому немає охоти робити щось на шкоду собі й своєму класу. Він не альтруїст, а значить, і не ідеаліст, доведе діло до позакласового суспільства не добродійством, а захистом своїх, зауважте — своїх, а не чиїхось інших, інтересів, бо позакласове суспільство є гарантія проти визиску й пригноблення насамперед робітника, бо пролетаріат найбільше зазнає і визиску, і пригноблення. Розумієте ви мене? Єдиною, як ви хочете, догмою марксизму й комунізму є визволення працівників із неволі капіталу, а це може статися тільки через знищення класів.
— Заждіть... Це хороші й переконливі слова для людини вірящої... Мені вони нічого не говорять. Християнство-бо було не гірше за комунізм, звичайно, для свого часу, хоч і спиралося на віру в царство небесне, ну... а комунізм спирається на віру... в безкласове суспільство... То однаково! І ось ідеологія, що прагла рівності, братерства й свободи, боролася з багатствами в одних руках, згодом стала прислуговуватись владі, стала льокаєм багатих, хоч і проповідувала жебрацтво, стала благословляти війни, хоч і говорила "не убий", і, врешті, стала за зброю тих, проти кого в основі була побудована. Яка гарантія, що і в комунізм хтось не додасть пояснень на зразок тих, які маємо у катехізисах: "убивати не можна, але на війні, захищаючи батьківщину, не тільки можна убивати, а й треба..."
Здавалося, що Карлюга містифікує Гайдученка, бо в очах його, під чорними густими бровами, грали іскорки сміху, немов він розповідав веселий анекдот і сам стримувався, щоб не сміятись.
— Ви кажете, що марксизм удосконалена наукова система? Вірю — вона досконаліша за Христову віру, вона сучасніша поза всім. Це й хороше, й погано. Погано саме тим, що комунізм, ставши, сказати б, удержавленою ідеологією, стане разом із тим ідеологією реакційною...
І, помітивши, що Гайдученко ще енергійніше закрутив головою, додав:
(Продовження на наступній сторінці)