Увечері Катруся гуляла в саду. Над стежкою розцвіла червона квіточка,
— Добривечір! Як поживаєш? — вигукнула дівчинка і сплеснула в долоні.— Яка ж ти гарна! Неначе вмита. Дай я трохи біля тебе посиджу.
Маківочка не вміла розмовляти. А Катрусі здалося, що вона сказала:
— Присядь. Коли хочеш, я на тебе одну пелюсточку скину.
Війнув вітерець, і на дівчинку впала червона пелюсточка.
Катруся поклала її на долоню і погукала сусідського хлопчика Василька, з яким дружила:
— Васильку, а йди-но сюди, глянь, яка пелюсточка красива.
Василько підійшов, подивився й сказав:
— Таки справді гарнесенька...
Потім Катруся повечеряла і лягла спати. Вранці вийшла надвір, зайшла в сад і скрикнула від здивування:
— Ой, матусю! Глянь, куди за ніч квіточка перейшла. Увечері була он там, а тепер ось де...
Мама Катрусина поглянула і каже:
— Квіточки, доню, тільки в казці ходять. То вчорашня маківочка облетіла вночі, а вранці інша зацвіла. А тобі здалося, що вона сюди перейшла. Зрозуміла?
— Ні, я не хочу так,—відповіла Катруся.— Хочу, щоб квіточки ходили. Я ходжу — хай і вони ходять!