Сергій. Певно. Будеш сердитим. Йому ж холодно. Без штанців.
Оля. Яких штанців?
Сергій. Звичайних штанців, ну. Без брючок.
Оля (сміється). От ізнов дурненький. Дурненький-дурненький. Ні, ти дуже розумний. Я часом дивлюсь на тебе і думаю: "Господи, який він розумний!" А я тобі — розумна?
Сергій. Звичайно. Ти дуже розумна. І вродлива.
Оля. Справді?
Сергій. Справді.
Оля. Дуже-дуже?
Сергій. Дуже-дуже. (Хоче її поцілувати.)
Оля. Ні, стривай. Якщо я така гарна, нехай я буду... Синичкою. Справді. Вони теж дуже гарні. І веселі. Навіть узимку. Вони скачуть по балкону і клюють сало. Тато завжди чіпляє їм на мотузці сало. Несолоне. Солоного їм не можна. І я дивлюсь на них і радію. І думаю: "Привіт, синичко! Ось і ти". І навіть якщо мені сумно, коли я бачу синичок, я радію. І вони теж не летять у вирій. Певно, навмисне, щоб ми раділи.
Сергій. Синичка...
Оля. Так. От і ти. Якщо тобі раптом стане сумно чи навіть важко... Адже може таке буть? Ти скажи: "Привіт, Синичко!" — й одразу згадаєш мене. Навіть якщо ми коли-небудь розлучимося. Навіть за багато-багато років, бо я хочу, щоб тобі ніколи не було важко, бо я завжди буду тебе пам'ятати. От так: "Привіт, Синичко!"
Сергій. Привіт, Синичко!
Оля. Так, правильно.
Сергій. Привіт, привіт, Синичко!
Оля. "Привіт, Серьоженько! Фіть-фіть! Усе буде добре!" Це не я. Це вона так тобі відповідатиме. Сергій. Гаразд, Синичко.
О л я. А ми з тобою щасливі?
Сергій. Так. Напевне.
О л я. Я теж так думаю. Ми живемо, радісмо. Бачимося одне з одним. І коли я сама, навіть коли не сама, я за тобою скучаю. Навіть якщо ми з тобою щойно розсталися, я іду додому і вже починаю скучати. А знаєш, коли я вперше тебе помітила? Минулого року, ми з дівчатами йшли через зал, а ви з Віть-кою стояли біля рояля. Хтось грав... А ти свистів. Ти, мабуть, тоді мене і не помічав, а я глянула на тебе і враз, от знаєш, ніби щось нахлинуло — так дивно... І я ще подумала... Ні, не скажу. Не скажу, не скажу. І потім теж, коли тебе зустрічала, у мене ніби дихання зупинялось. А потім був день народження у Свєти, і ти раптом прийшов. Тебе Вітька з собою привів. Я вже тоді знала, що ви дружите. І ти сів коло мене. Ти випадково коло мене сів?
Сергій. Так, тоді випадково.
О л я. І ти запитав: "Ви хочете шампанського?" І я відповіла: "Так, хочу", хоча зовсім не хотіла. Я чомусь зовсім не люблю шампанського. А потім виявилось, що шампанського взагалі не було, а була яблучна шипучка, і ти налив повний фужер, і вона пролилася мені на плаття, тому що хлопці вже загасили світло, і всі танцювали, і нічого не було видно...
Гасне світло, зостається одна лише світла пляма, у ній сидять Сергій з Олею. Чути музику, вигуки, тупіт, мерехтять тіні. Довкола — звичайні веселощі, коли збирається молодь, коли батьків немає вдома і нема кому бурчати, коли за плечима в присутніх не більш ніж по шістнадцять років.
Сергій (Олі). Ви хочете шампанського?
О л я (ледь повагавшись). Так.
С е р г і й. Я зараз принесу. (Виходить із освітленого кола й повертається з пляшкою і двома фужерами.) А шампанського якраз і немає. Це, виявляється, шипучка. (Виправдовуючись.) Пляшки однакові... (Наповнює Олин фужер і проливає вино їй на сукню.) Ой! (Хоче витерти, але збентежено відсмикує руку.) Вибачте.
О л я. Пусте. (Витирає носовичком.) Зараз висохне.
Сергій (охоче). Так. І навіть плями не лишиться.
Голос. Гей, парочко! Це що за інтими? Ану, танцювати!
Другий голос. Не заважай. Вони кайф ловлять.
Дівчачий голос. Ви що, позакохувалися? Знайшли час!
Сергій (до Олі). А ви любите танцювати?
О л я. Так.
С е р г і й. А я — ні. (Мовчання.) Може, підемо потанцюємо?
О л я. Я ж уся в шипучці.
С е р г і й. А, так. (Простягає руку до пляшки.) Вам іще налити?
О л я (ледь одсувається од столика. Жартома лякається). Ні, більше не треба. А вас Света запросила?
С е р г і й. Ні, я її майже не знаю. Адже ви з нею вчитеся в паралельному... Мене Вітька затягнув.
О л я. Це добре.
Сергій. Добре?
О л я. Ну, що ви дружите, ходите разом...
Сергій. А-а. Так! У нас хлопці в основному з дівчатами. А ми от разом.
Музика вмовкає. В освітлене коло підсідає Вітька.
Вітька (обмахується руками). Ху-ух! А ви чому не танцюєте? Випиваєте, так? Ну, правильно. Це що, шипучка? Зійде. (Наливає собі.) Усі нормальні люди на днях народження... (П'є.) П'ють. А багато нормальних людей п'ють і не тільки на днях народження. От у мене батя, наприклад... То він майже щодня... (Вирішує, що навряд чи варто так скрупульозно висвітлювати цей аспект життєдіяльності свого батька.) Щотижня закладає. Пляшка для нього — норма. Засмокче — і хоч би що. Не п'яніє.
О л я. Навіщо ж він тоді п'є?
Вітька. Так він же на одній пляшці не зупиняється. Він іще додасть, а потім починає до мене з уроками чіплятися. "Зробив — не зробив". Ніби він без моїх уроків жити не може. А-а! А то пісні починає співати серед ночі. Шаляпін. Хоч із дому тікай. Ну, битися не лізе — і то добре. Спробував, правда, раз, так я йому по дихалу вклеїв, він і заспокоївся. Усе скиглить: "Мені,— каже,— чесність жити заважає. Якби не чесність моя, усе було б по-іншому". Щось йому колись начальник пропонував, а батя не захотів, так той у батю в'ївся. Відтоді все старого мого обходять. Мати казала йому: "Піди ти з роботи цієї", а він — ніяк. "Вони,— каже,— тільки цього й ждуть, а так хоч мене бояться". Та дурниці то все. Он у Серьоги батя — нормальна людина, і нічого йому жити не заважає. Га, Серього?
Сергій. Ну, ти ж мого старого знаєш.
Вітька. Знаю, тому й кажу. Сам своїми руками все добув. А-а, хай йому!.. Навіщо ми про це? (Кричить у темряву.)
Е-е! Чого це ми сидимо? Ану, Манюню, давай музику. Дамський вальс!
Вмикається музика. Природно, із вальсом вона не має нічого спільного.
(До Олі з Сергієм.) Ви пити не будете? (Не чекаючи відповіді.)
Ну й правильно. (Хапає пляшку і зникає з нею у темені.)
О л я. Дивний він якийсь.
Сергій. Він хороший. Ми з ним із п'ятого класу разом. Вчителі його, правда, не дуже люблять. І, по-моєму, навіть побоюються. Він усе що завгодно утнути може. А біологічка, так та йому просто трійки ставить, не опитуючи.
О л я. Серьожо, дамський танець.
Сергій. Так.
О л я. Потанцюємо?
Сергій. Так ви вся в шипучці.
О л я. А, пусте. Вже висохла. (Усміхається.) І сліду не лишилося.
Обоє підводяться. Оля кладе руки Сергію на плечі, і, дивлячись одне на одного, вони поволі, не в ритм музиці, виходять із кола. Темрява. Тиша. Збоку, коло стіни, виникає світла пляма. У неї входять Оля з Сергієм. Якщо є змога, можна двома-трьома штрихами намітити сходову клітку в домі, де живе Оля.
Оля. Ну, от я і прийшла.
С е р г і й. Ви тут живете?
Оля. Так.
С е р г і й. Ну що ж, до побачення.
О л я. До побачення.
Мовчання.
С е р г і й. А на якому поверсі?
О л я. На шостому.
Сергій (зраділо). Я теж на шостому. Легко буде запам'ятати.
О л я. А ви збираєтесь запам'ятати?
Сергій. М-м... А квартира яка?
Оля. Двадцять третя.
Сергій (трохи розчаровано). А в мене п'ятдесят восьма.
О л я. Ой! У мене подруга в п'ятдесят восьмій живе.
Сергій. Справді?
Оля. Ага. Тут недалеко. А Вітя не образився, що ви не з ним пішли?
Сергій. Ні... Мабуть, ні.
Оля. Вже пізно.
Сергій. Так. Вам не перепаде?
Оля. Ні, я ж сказала, що йду на день народження. Але все одно... Я пішла?
Сергій. Так...
Мовчання.
Ми ще побачимося?
Оля. Звичайно. Завтра у школі.
Сергій. А-а... Так-так. Це добре.
Оля. Що?
Сергій. Ну, що ми... ходимо в одну школу. Шкода, що не в один клас. Я з вашого класу майже нікого не знаю. Так тільки, наочно в основному. А то ми з вами були б уже давно знайомі. Дев'ять років.
Оля. Один рік. Я ж тільки цього року до вас у школу прийшла.
С е р г і й. А-а, ну тоді...
Оля. Але це навіть добре. Бо якщо людину давно знаєш, уже не помічаєш, хороша вона чи погана. Звикаєш. А так поглянеш — і видно...
Сергій. Що?
Оля. Хороша... (Спохвачується.) Чи погана.
Сергій. А-а... Ну, так... (Хвилюючись.) Олю!
Оля запитально дивиться на нього.
А... Ви уроки на завтра зробили?
Оля. Так. Я завжди роблю того ж дня, коли задають. Зостається багато вільного часу.
С е р г і й. А я — ні. Не всі... То у вас багато вільного часу! Може, підемо завтра в кіно? Чи ще куди-небудь?
Оля. Добре. Після шостої.
С е р г і й. А до шостої?
О л я. Я роблю уроки.
С е р г і й. Олю!
Оля. Що?
Сергій. А... У вас хімія завтра є?
Оля. Ні. Післязавтра.
С е р г і й. То завтра ми йдемо, так?
Оля. Так. До побачення. (Відступає.)
Сергій (неголосно). Олю! Ви знаєте, мені чомусь не хочеться йти од вас.
Оля (секунду мовчить. Іще тихіше). І мені теж... (Знову ступає до нього.)
Сергій. Олю... (Бере її за руку, цілує.)
О л я. Все, Сергію. Мені треба йти. Сваритись будуть.
Сергій. Так. Іди. (Цілуються.)
О л я. Я вже іду.
С е р г і й. То ми завтра побачимось?
(Продовження на наступній сторінці)