7 серпня… І сьома річниця вийняткового дня мого життя 1941 року, коли то, в товаристві кінооператора Шеккера, я виїхав з Рівного до Кремянця, щоб після чотирнадцяти років відсутности, відвідати в селі Тилявці братів і сестер. Бог дарував мені той день, як особливий дарунок серед безлічі інших днів скитання, боротьби і туги. З Кремянця до Тилявки їхалось бричкою – спокійно, радісно знаною, старою дорогою, де проходило юнацтво шкільних років. Світлий момент в не дуже світлому житті.
І ще одна сьома річниця… Першої зустрічі з Танею в Рівному… Це було вчора. Я приїхав "Зізкою" отамана Бульби зі Львова, а Таня з групою кіно-режисера Кавалерідзе, прибула з Дубна по дорозі до Києва. І ось та зустріч простягнулася на сім років нашого спільного життя і обіцяє простягнутися далі в далеке невідоме за океан…
До табору завітав зі своєю театральною школою Йосип Гірняк. Учора ми дивилися "Пошились в дурні" в стилізованій постановці, яка з побутової малоросійщини, обернулася в гротеск сучасного "модерн". Цікавий експеримент… І, можливо, з майбутнім.
16 серпня. Бував у нас Гірняк, ходили з ним на прохідку, фотографувалися і багато говорили… П’ятдесят три роки життя, але багатюща біографія діяння театру,від аматорських вистав Українських січових стрільців 1914 року починаючи… Львів, Харків, Київ… Заслання в Чіб’ю на Печорі… Актор і режисер, виконавець і учитель… І приємна, цікава, товариська людина.
Знов чутка, що десь біля 21-го цього місяця маємо рушити в дорогу. Але це лиш чутка. Нічого офіційного. А тут все ще нема "Ост"-а… І не певен, чи появиться він до нашого виїзду.
Ходили з Тодиком до міста на каруселю. Скільки захоплення… А крутіжу, а реготу… Минулої суботи побував знов у Ремме. Читаю Йогана Фалькбердена "Під знаком молота" і "Певпа Катрі" фінської авторки Анні Ноольварра. Прочитав також пару збірок оповідань Джека Лондона і спомини Д. Дорошенка… І лист від Григорія Скегара з Каліфорнії.
18 серпня. Фальшивий сполох. Один зі земляків приніс вістку, що сьогодні в Людвіґсбургу підписують наші пашпорти до Канади. Юрбою, сторч головою, женемось до Людвіґсбургу і великий конфуз. Ніякі пашпорти, ніяке підписування. Нема чого квапитись. Вернулися діставши облизня, але це зрушило нашу статику і хандру.
У Москві розмови про долю Німеччини. Війна чи мир? Ми за війну. На думці 1941 рік.
20 серпня. Міжнародня політична ситуація скомплікована вийнятково, в газетах повно про війну, радіо мобілізує опінію, у Москві відчаяні спроби альянтів добитися компромісів, у Америці багато гамору з приводу Косенкіної, яка вискочила "на волю" з вікна совєтського консуляту в Ню Йорку.
Учора повідомлення від Борецького, що друк "Ост"-а має закінчитись 25 ц.м., в німецькій газеті Mittelbayerische Zeitung ч. 67 вже появилось про це повідомлення. Наш виїзд до Канади не заповідається скорше, як на вересень, пашпорти вже готові і маємо чимало часу.
Мої клопоти з МУРом відходять поволі на задній плян і боюся, що з виїздом за океан, вони зникнуть зовсім. Тим часом на моєму столі 56 листів – відповіді на нашу літературну анкету, яку ми проголосили в пресі у квітні цього року. Нам цікаво, як наш загал ставиться до своєї літератури. Клясичної, сучасної, рід творчости…
Пункт 3. "Чи любите українську літературу взагалі? Які по вашому її додатні властивості і які хиби. Назвіть п’ять українських авторів взагалі – клясиків і сучасних, з усіх просторів і часів України, що вам найбільше імпонують. Назвіть одного з них, що вам особливо подобається і чому. Назвіть трьох авторів сучасних, що діють на еміграції, які вам найбільше подобаються. Назвіть одного з них, до якого маєте особливе зацікавлення і чому. Назвіть книгу, яку ви прочитали і яка вам найбільше подобалась". І т.д., і т.д. Просили подати стать, вік, освіту, фах, місце перебування, старий чи новий емігрант, політичні погляди… І їх відношення до нашої організації МУР.
І виявилось: на 56 відповідей, з клясиків і взагалі авторів, найбільш почитним, розуміється, Шевченко. 37 голосів. Франко 34. Леся Українка 27. Коцюбинський 15. Хвильовий 12. Стефаник 11. Винниченко 9. Багряний 7. Рильський 6. Взагалі названо 56 авторів, що дістали по одному чи два голоси.
Зі сучасних емігрантських авторів названо 26 імен. З них дістали голосів: Багряний 25. Самчук 25. Осьмачка 16. Косач 12. Домонтович 8. Дудко 7. Решта – 3, 2 і по одному… З найцікавіших авторів – Багряний 9, Самчук 5, Осьмачка 3, решта по одному чи два.
Відповіді звучать приблизно так (беремо з пачки листів першого ліпшого):
"1) Так. Маю. Читання дає насолоду і забуття. Також я свідомий того, що воно сприяє удосконаленню та збагачує лексикон.
2) Читаю усе, що дістається до рук, з найбільшим бажанням – поезію та прозу. Політичною літературою цікавлюся, але укр. міжпарт. дискусійні статті псують кров. Жанрів теж усіх. Перевагу даю побутовому, історичному і пригодницькому. На останньому місці ставлю кримінальні, фантастичні, психологічні. Криміналів маємо по уші, фантазія вдруге загнала за дроти (нам треба творів, що учать тверезими очима дивитися на життя), а психологічні людині, яку тверда дійсність трохи не заставила грати ролю героїв Достоєвського, негативно діють на нерви й мозок. Люблю поважні речі і легкі. Стилі – реалізм та романтизм.
3) Так. Люблю, (укр. літературу. У. С.) її додатні сторони: вона близька до серця, своя. Хиби: не маємо епохальних прозових творів типу Л. Толстого, Бальзака, Гюго.
Найбільше імпонують такі п’ять авторів: Т. Шевченко, М. Коцюбинський, Ів. Франко, ранній П. Тичина та М. Хвильовий. Особливо подобається Шевченко, (чому – відомо всім).
З емігрантських сучасних письменників мені найбільше подобаються твори У. Самчука, Ів. Багряного. З поезій Б. Олександрів. Особливе зацікавлення маю до творів У. Самчука, бо вони напоєні пахощами рідної землі… "Юність Василя Шеремети"… Статі чоловічої, вік 30, освіта незакінчена вища, учитель, наддніпрянець, новий емігрант. Большовизм так остогид, що волів би стояти найправіще. Прихильник гетьманців ще й тому, що вбачаю в Я. В. Панові Гетьманичеві єдину особу, навколо якої зміг би об’єднатися розсварений наш загал. (Ставлення до МУРу?) Позитивне. У невідрадних умовах вигнання, МУР багато цінного зробив.
А.Т.В. – полонений український вояк. В. Британія, 17.4.48".
Взагалі ж нашими анкетниками – 46 чоловіків і тільки 5 жінок, за віком 22 до 64 роки, вища освіта 23, середня 22, нижчої решта. За областями – 29 східняків, 15 західніх, інші походження не подали… Старих емігрантів 7, нових 35, політичні переконання переважно демократичні, кількох тоталітаристів і кількох монархістів, позитивне ставлення до МУРу – 45, негативне 3. Найбільше читають прозу – 30, поезію – 15, політичну літературу – 19, наукову – 18, публіцистичну 14, поважних читачів – 31, легких – 6, українську літературу люблять – 48, не люблять – 0, решта утрималось…
З цього бачимо, що наше діло організації літератури знайшло відгук, байдуже, що не всі автори могли побачити себе в дзеркалі опінії на весь ріст, бо наші опініоністи в більшості люди зі східніх областей, до яких творчість західніх авторів була недоступною… Сам я також, на цьому форумі, був заступлений лишень "Юністю Шеремети" та газетними статтями, бо ніяких інших моїх видань, з передвоєнного часу, на книжковому ринку не існувало… Але все таки горі серця! Нас помічено і наші читачі, як це видно з тих листів, могли в цьому літературному процесі зорієнтуватися.
І, здається, що той процес мав всі ознаки його повноти. Це мініятюра нашої літератури в цілому виявлена з дуже невигідних позицій, але в дуже свобідних умовах. В ній заступлені всі складники літературного явища, як такого і чимало з них увійдуть до складу нашої літератури в цілому зі заслуженим стажем, щоб хоч частинно заповнити прогалину свобідного вислову в дуже несвобідній літературі printed in the USSR.
Вражає відданість, жадоба вислову, пристрасне наставлення до свого діла. Хотілося сказати все за одним віддихом… На ходу, на бігу, в задишці, в лихоманці. В перегонах з часом, у змаганню з драконами доби.
Розуміється, при тому ми мали певну дозу побутових невигод і особистих непорозумінь, але все це на такому драматично-зобов’язуючому тлі, в перспективі часу, не матиме суттєвого значення. Ми люди і ніщо людське для нас неоминальне і в тому, досить часто, людина людині намагається бути вовком, особливо в наш час, коли свідомість і розум перебувають в інфляції і приходиться жити "на нервах".
А що є з ославленою нашою "великою літературою", яку ми так вперто проголошували на початку нашої дії? Смійтеся, кпітеся, а я буду твердити, що ми цю літературу не лишень проголосили, а й почали її реалізувати. Передусім, ми зломали диспропорцію наставлення, ми перемогли почуття маленькости, бідности, неспроможности – прикмети, якими сильно грішимо в літературі. Малі речі можуть бути великими, але ставка тільки на малі – облуда. Бідність, явище гідне співчуття і уваги, але робити з цього культ добра в противагу багатства-зла, свідчить, що нам в голові не хватає якоїсь клепки.
Неспроможність. Страх не тільки робити "велику літературу", але навіть про таку думати. Бо ми не Толстой. Не Бальзак. Не Гюґо. Диспропорція. Коли б Толстой писав свою "Війну і мир" не в Ясній Поляні, а Ґренадір-Казерне Цуффенгавзену, тоді лиш ми могли б говорити про диспропорцію. Знаємо, що таланти міряють досягненнями, але чи міг би океанський корабель виказати такі самі досягнення, скажемо, в склянці води? Бальзак колоніяльної Франції з всесвітнім центром Парижа не те саме, що Бальзак в Ґренадір-Казерне. Явища можна бачити, але й можна не бачити. Один добродій в байці Крилова "Кунсткамера" міг бачити "козявки, мушки, таракаші" не "менее булавочной ґаловкі", а слона, який тут же стояв збоку, не помітив. Ся сліпота прикметна людям зі сильними окулярами, але слабим інтелектом.
(Продовження на наступній сторінці)