Osvita.ua Середня освіта Українська література С О земле втрачена, явися...

О земле втрачена, явися...

Читати онлайн вірш Василя Стуса "О земле втрачена, явися..."

A- A+ A A1 A2 A3

О земле втрачена, явися

бодай у зболеному сні

і лазурове простелися,

пролийся мертвому мені!

І поверни у дні забуті,

росою згадок окропи,

віддай усеблагій покуті

і тихо вимов: лихо, спи!..

Сонця клопочуться в озерах,

спадають гуси до води,

в далеких пожиттєвих ерах

мої розтанули сліди.

Де сині ниви, в сум пойняті,

де чорне вороння лісів?

Світання тіні пелехаті

над райдугою голосів,

ранкові нашепти молільниць,

де плескіт крил, і хлюпіт хвиль,

і солодавий запах винниць,

як гріх, як спогад і як біль?

Де дня розгойдані тарілі?

Мосянжний перегуд джмелів,

твої пшеничні руки білі

над безберегістю полів,

де коси чорні на світанні

і жаром спечені уста,

троянди пуп’янки духмяні

і ти — і грішна, і свята,

де та западиста долина,

той приярок і те кубло,

де тріпалася лебединя,

туге ламаючи крило?

Де голубів вільготні лети

і бризки райдуги в крилі?

Минуле, озовися, де ти?

Забуті радощі, жалі.

О земле втрачена, явися

бодай у зболеному сні,

і лазурово простелися,

і душу порятуй мені.