* * *
Я натомився од екзотики,
Од хитро вигаданих слів,—
А на вербі срібляться котики,
І став холодний посинів.
Нехай я щастя не знайшов того,—
Його весна несе струнка,
І держить свічку воску жовтого
Її мережана рука.
Іще осніженою лапою
Зима на груди налягла,—
А свічка капає і капає
Над смутком білого села.
1925