«Владимир» Феофан Прокопович

Читати онлайн твір Феофана Прокоповича «Владимир»

A- A+ A A1 A2 A3

Всіх Словеноросійських Стран Князь І Повелитель, От Невірія Тьми Во Великий Світ Євангельський Духом Святим Приведен В Літо От Рождества Христова 988; Нині Же В Преславной Академії Могило-Мазеповіанськой Кієвськой, Привітствующой Ясневельможного Єго Царського Пресвітлого Величества Войська Запорозького Обоїх Стран Дніпра, Гетьмана І Славного Чину Святого Андрея-Апостола, Кавалера Іоанна Мазепи, Превеликого Своєго Ктитора, На Позор Російському Роду От Благородних Російських Синов, Добрі Здє Воспитуємих, Дійствієм, Єже От Поетов Нарицаєтся Трагедокомедія,

Літа Господня 1705, Поля 3 Дня, Показанний.

ПРОЛОГ К СЛИШАТЕЛЕМ

Служаще обичному уставу, в академії нашой от літ многих хранимому, се і ми, аще і посліднійшії, недозрілі плоди трудов наших на позор вам производим, великоіменитіє і благороднії слишателіє! А яко не іно что, токмо повість о обращенії к Христу равноапостольного князя нашого Владимира обичним дійствієм представити умислихом. Вина бяше, яко то і місту сему прилично і свойственно слишателем мнится бути: приличен дому єсть образ господина; свойственная пам’ять сином отшедшого далече отца своєго. Се же і дом Владимиров, се і Владимирова чада, крещенієм святим от него рожденная (что паче всіх ізящніє на тебі являєтся, ясневельможний пане, ктиторе і добродію наш, єму же і строєніє сего отчества Владимирового по царю от бога врученно єсть, і Владимировими ідяй равними єму побідами, равною в Росії ікономією, лице єго, яко отчеськоє син, на тебі показуєш). Убо сего ізображеніє прийми от нас, яко того ж великий наслідник, вмісто привітствія. Зри себе самого в Владимирі, зри в позорі сем, аки в зерцалі, твою храбрость, твою славу, твоєй любви союз з монаршим серцем, твоє істинноє благолюбіє, твою іскренную к православной апостольской єдиной католичеськой вірі нашой ревность і усердіє,

ДІЙСТВІЄ 1

ЯВЛЕНІЄ ПЕРВОЄ

Ярополк

З безди подземних, з огненной вихожду геєнни

Ярополк, братним мечем, люті убієнний,

Брат князя Владимира. Ні! Глагол сей ложний.

Не Владимир мой брат єсть, но враг мой, безбожний

Братоубійця. Кая лесть! Многажди красно

ім’я будет, но своєй вещі несогласно.

Владимир — владініє мира знаменуєт,

а брат мой з родственною кровію воюєт.

Брат мой, — о горе! — і сей глагол неістовий:

враг мой, супостат лютий, жрець моєя крові.

Сіє ли знаменіє братней любві? Сіє

усердіє ко брату? О вік мой! О дніє

Лукаві! Да помрачит вас мрак нечаянний!

Но гді єсьм? О люті мні! Гді єсьм, окаянний?

Что вижду? Кієв се єсть. Горе мні! О горе!

Умерши єдиною, се уже повторе

Умерти чаю. Почто, плачевний удоле

адський, послал мя єси сімо? Сіє поле

Большую скорб і позор лютійший імієт:

увидить мя Владимир і паки убієт.

Аще же і не может меч духа убити,

обаче кая туга, кая скорб видіти

Міста сія! Зді княжий престол, зді державу

всеросійськой області і толику славу

Брат зависний содержить; аз же приях рани,

аз смерть под’ях горькую, тоєяжде страни

Отчич, дідич, наслідник. Кто от вас, о бозі,

тако владієт миром? Єдин іли мнозі

Промисл віщий імате? Такова ли ваша

правда? Братоубійці честь за казнь прияша!

А єго же убиша, смерті неповинна,

єще низвержен єсть в ров темний! О безчинна

Сонма вашего, бозі! Но как мя сила,

чия вражда на сіє місто понудила

Ізийти з бездн адових? Скорб там велика,

но горіє от огня гризет человіка

Зависть неутолима. Зді убо утробу

мою зависть снідаєт; зді мене ко гробу

Болізнь влечет внутрняя. Лучше би умріти

паки; тако не могу, окаянний, зріти

На цвітущую область враждебного брата.

Зді єго сокровища, зді царська палата;

Зді враг мой, на престолі сидя превисоком,

сам честен сий, протчіїх величавим оком

Презираєт. Сам токмо драгий, світлий, златий;

протчії, пред ним просто не сміюще стати,

Гиблють себе смиренно; іний же, под нозі

пав, лежить і бездушен трепещет на мнозі.

Мнозі от іноземних приходять зо дари,

господем зовуть; он же окружен боляри,

Легким степенем сімо і овамо ходить

і, всіх удивляюще, бров горду возводить.

О люті мні! Люті мні! Весьма іщезаю!

Весь гину от зависті! І не ощущаю

Утроб во мні зажженних. Вещ єсть невозможна

не завидіти тому, іже брат сий ложна

Імене іскренному брату своєй часті

завидить і зависной не наситить страсті,

Аще не в братней крові меч лютий упоїть.

Коїх убо зол єму желати достоїть?

О граде тяжкий моїм очесам! О злого

жилище розбойника! Добрі такового

Князя достоїн єси, але болізнь чужда

не болить тебі, аще неправда і нужда

Місто імат у тебе. І єще повсюду

проноситься вість, не вім, ізшедше откуду,

Аки би Христов закон в тебі імат бити

і з богами Владимир дерзнет брань творити.

Христе, аще ти єси цар і господь всея

твари, гді суд істинний? Гді правди твоєя

Неложноє мірило? Убійця во славі

от тебе вінчан будет і тако державі

Твоєй угождаєтся! Сродственния крови

губитель любим тебі? О суд неістовий!

Но ви, бозі лучшиє, привратіте сімо

уми прозорливиє, виждте, что творимо

Зді будет: Владимиру брата не довлієт

убити, брань вознести на богов імієт.

Что вам мниться? Тебі же найпаче, державний

Перуне 1? Виділ єси, когда мя злославний

Убиваше мучитель, і стріл огневидних.

отнюд не пустил єси і сим всіх безбідних

Розбойников сотворил. Вижд, что імат бити:

брат мой тебе самого хощет сокрушити.

ЯВЛЕНІЄ ВТОРОЄ

Жеривол волхв, Ярополк

Жеривол

Кто зді тако на боги хулить?

Ярополк

Стой, не бойся.

Жеривол

О люті мні!

Ярополк

Не бойся.

Жеривол

Перуне, устройся.

Поможи, Сильний боже!

Ярополк

Что тако безумен

Стал єси, Жериволе? Іли дітоумен

вік тебі возвратися? Ні ли мене віси,

Кто єсьм аз? Стой, не бойся. Кії тамо біси

смущають тя і мещуть?

Жеривол

Вім тя, о владико!

Князь Ярополк єси ти.

Ярополк

Что убо толико

Вид мой тя ужасаєт?

Жеривол

Мертва тя спишахом,

того ради, видя тя, коліблюся страхом.

Ярополк

Вім, яко на мертвецов і зріти живії

от трепета не могуть. Но позори сії

Тебі, мню, не страшні суть: ти тайними слови

каменнія от гробов откриваєш крови

І гниющія уже возбуждаєш тіла;

к тому воздушних, лісних і геєнських сила

Духов повинується тебі, а на чари

твоя сонце міниться, померкають зари.

День во тьму облачиться. І недавно в темной

сітующе геєнні, слишахом от земной

Страни глас проходящий, — пініє то бяше

тайн твоїх. Абіє все сонмище наше

Возтрепета, сам токмо цар не ужасеся

і позна глас і, єгда многоє стечеся

К нему полчище духов. "Поспішно летіте, —

рече, — Жеривол гласить, что велить, творіте",

І многих посла к тебі.

Жеривол

Всегда аз довольний

любві єго, за что єсьм сам єму невольний,

Ні свобод, в раба єму з тілом і душею

вірно себе написал кровію моєю.

Недавно он мні присла дар неоціненний,

злат сосуд, нікоєя сили ісполненний,

От него же аще что мало іспиваю,

абіє со мертвими і біси дерзаю

Сходитися. Тебе же нині устрашихся,

яко сили тоєя єще не напихся.

Прости, о владико мой! Не буди твоєму

величію противно, дам кріпость моєму

Малодушію.

Ярополк

Ність в сем моєй укоризни,

не требі гнушатися царськой даровизни.

Жеривол

О вісти сей веселой! Кого вижу, княже!

Ярополк єси, добрі познаю. Коя же

Вини к нам пришел єси от мертвих?

Ярополк

Вас ради.

Жеривол

Како?

Ярополк

В бідах вам ваших желая отради,

Не прийде ли во слух вам, что ваш умишляєт

князь на ви?

Жеривол

Что новоє? Он давно являет

Сверіпство своє: уби тебе, брата родна.

Ярополк

Жертва великих богов ність к тому свободна.

Жеривол

Что слишу?

Ярополк

Християнський закон восприяти

Умисли, от богов же всячеськи отстати

хощет.

Жеривол

Га! Га! Га! Га! Га! Істинноє слово.

Аз сам без вісти сея (повім нічто ново

і вам невідомоє), аз (глаголю вірно),

Аз первий в сем подозріх єго. Лицемірно

начат богом служити. Слиши тайну странну.

Первіє он ко богом і жерцом пространну

імі руку і, єгда жертву приношаше,

Радость, празник, торжество, веселіє наше

бі тогда; воли толсти і тучниє крави

Убиваєми бяху, і довольни страви

не боги токмо, но і жерці іміяхом

І не токмо ни мало тогда не алкахом.

Но — віруй ми, о княже! — жрець Перуна-бога

Добрі чрево ісполнил от тука премнога.

Со Перуном (віси, что імам глаголати),

Со Перуном могох мя, грішна, соравняти.

Но уже тую щедрость ізміни. О студа!

Даде вчера єдного козла, тако худа,

(Продовження на наступній сторінці)