Формальні "жанрові" елементи, властиві "романам в листах", важили для Куліша не менше, коли не більше від особистих його переживань. Вся трагедія й Куліша, і його кореспонденток полягала в цій двозначності Кулішевих намірів, двоїстості самовідчуття, визнань, тенденцій. Те, що кореспондентки приймали за прояв його особистих визнань, інтимних почуттів, глибоких зворушливих прагнень, то насправді було тільки жанровою формою. Куліш обмежувався листами, де справа йшла про життя, чутливість, людей і реальність. Очевидячки, в коханні пристрасть, буяння крови не грали для нього особливої ролі, не вони стимулювали його поводження й вчинки.
Несвідомо для самого себе Куліш піддурював і себе, і жінок. Перегляньте його листи до Милорадовичівни, до Глібової — Куліш охоче листується, але надто неохоче згоджується на побачення. Він уникає особистих зустрічей і, уникаючи побачень, із захопленням пише довгі листи на декілька сторінок.
Він тягтиме роками своє листування, не настоюючи на зустрічі й побаченні.
Листування з панночкою Рентель Ол. Дорошкевич характеризує так: "Це листування майже цілком позбавлене щирості та інтимності, натомість пройняте нудним дидактизмом, і воно цікаве тільки тим, що свідчить про своєрідні шаблони, стилістичні "стандарти" в Кулішевих інтимних листах".
Для Куліша його листи до панночки були тільки прикладами стандартизованого "кохання в листах", для самої дівчини вони були схвильованим збудженням, світлим сяйвом, звісткою про нові путі й нові обрії.
Смолоскипи нічного факельцугу, що згадка за них зберігалась в її пам’яті з весняної ночі 9 травня, здавались для Рентелівни проміннями нових надій, віхами піднесеного відродження.
2
Знайомство з Кулішем увійшло в життя панночки Рентель як новий зламний етап. Саме тоді в неї був закоханий О. Кониський, що служив у Полтавському суді.
З боку Кониського це було палке почуття, ніжне захоплення, повне побожно-любовної самовідданості. Він присвячував дівчині вірші, писав любовні листи, плекав глибоку приязнь, мріяв про одруження.
7 серпня року 1860, певно невдовзі після знайомства з дівчиною, Кониський пише вірша під назвою "Думка" з присвятою "Г. П. ф-Р-ь"!
Нехай марно я загину,
Пропаду в неволі,
Тебе ж, серце, не забуду,
Дівчинко, ніколи.
Молитися щодня буду
Богові за тебе:
І вимолю тобі щастя
І долю із неба.
"Щодня буду молитися, щоб мерщій умерти". Він закаже товариству вирити могилу на тій самій горі, де сьогодні сиділа кохана дівчина.
Як спочинеш, біля ліжка
Я буду стояти;
І од тебе усе злеє
Стану одвертати.
І комашці спуститися
Не дам над тобою.
Як квіточку, як пташечку
Доглядати буду.
Метеликом він сяде їй "на ручки".
Не руш його дівчинонько,
Не виганяй з хати.
Бо то буде душа моя
Мотильком літати.
Політає — надивиться,
Й полетить на небо,
Й знову стане молитися
Богові за тебе
На хуторі Ганнинському.
Вірші Кониського, треба визнати, досить сентиментальні, досить не блискучі. Вони наївні, ці типово-альбомні, трафаретні й банальні вірші. Вони такі ж незграбні й недоладні, як і любовні вірші Костомарова. Вол. Іваненко, оцінюючи ці вірші, каже про "свіжість, щирість почуття, позначеного юнацьким ідеалізмом", про "глибоку їх інтимность". Не заперечуємо!.. Закоханий в гарну панночку судовий панич був щирий, писавши штамповані альбомні вірші:
Як голубку од ястреба,
Як ягня од звіра.
Так я тебе од недолі
Ховатиму щиро.
Щирість любовних визнань — банальна. Немає нічого банальніше від цього визнання: "Я Вас люблю"! Поети-професіонали уникають щирості, бо вони уникають штампів; вони воліють почути не таку фразу "Ви написали щирі вірші", а "Ви написали бездоганні вірші".
Кониський і Куліш конкурували перед панночкою Рентель не тільки в коханні, а й як поети.
Про другий приїзд Куліша до Полтави восени 1861 р. О. Кониський розповідає:
"Другого разу Куліш одвідав Полтаву наприкінці серпня р. 1861, повертаючись з-за кордону. Він опинився тоді на помешканні мирового посередника, спільного нашого знайомого, І. Д. Стефановича. Прийшовши до мене вранці, він запросив до себе мене, Пільчикова й молодого поета B. C. Кулика послухати твори одкритого від нього десь в Добруджі нового українського поета (нащадка запорожця), який, за його словами, не поступиться щодо таланту й перед Шевченком. Певне, ми полетіли. Куліш прочитав нам спочатку декілька дрібних поезій, потім "Дунайську думу" й велику поему "Великі Проводи". Читав він просто, хорошо; але читане не справило жодного враження на слухачів і ніхто з нас після того, як він кінчив читати, не висловив ані похвал, ані закидів новому поетові. Коли ж Куліш спитав про мою думку, я сказав одверто, що в зачитаних поезіях жодної поезії нема — проза, та й проза не завжди добре римована. Куліш подивився на мене звисока і, нічого не відповівши мені, поклав рукописа в валізу. Після від’їзду він довгий час нічого до мене не писав. Причина мовчанки з’ясувалася тільки наприкінці року, коли в "Основі" з’явилися читані нам твори "нового поета" за підписом Куліша. Тоді я зрозумів, що самолюбство автора було зачеплено висловленою від мене думкою про його поетичні твори".
Куліш у листі до Каменецького писав трохи інакше:
— Прочитав я в Полтаві декому твори Дунайського поета, й всі прийшли в захоплення. Я радію зі своєї знахідки.
Авторське самолюбство ніколи не можна відокремити од особистого. Кониському не сподобалися Кулішеві вірші; тимчасом панночка Рентель віддала перевагу Кулішеві, як поету й як людині. Різкі одзиви про Куліша — Кониський протягом всього життя одзивався про Куліша досить негативно — були підказані почасти ревнощами.
Кониський ревнував кохану дівчину до Куліша. Він сватався був до панночки Рентель, але йому не поталанило з коханням. Чи то внаслідок особистого жіночого вподобання або смаку, чи таки стежку йому перейшов Куліш, — ми не знаємо всіх подробиць. Одне можна сказати, — Кониський категорично був переконаний, що "Козявка" кохає не його, а Куліша.
Коли щодо почуттів Рентелівни він міг досі вагатись, то цей приїзд Кулішів до Полтави восени року 1861 остаточно переміг його сумніви.
5 вересня року 1861 Кониський написав листа панночці. У цьому листі ревнощі, уїдливість, ображене кохання, спроби налагодити попсовані взаємини, — усе це сумбурно перемішано. Листа написано в становищі схвильованості.
— Майже рік, як ми обдурюємо один одного, боячись сказати правду або ж, краще сказати, соромлячись правди, — писав Кониський до коханої дівчини. — Пора сказати правду: Ви любите Пантелеймона Олександровича, я люблю Вас (це знає П. О.). Я люблю Вас не як сестру, або ж друга, ні! Я люблю Вас більш за все на світі. До цього часу я задовольнявся з Вашої дружби, гадав, що її досить; бачу тепер інше! Я обдурював сам себе. Я дійшов до тієї любови, що її можна задовольнити тільки любов’ю. Ви настільки мене не любите. Я не обвинувачую Вас за це. Ви маєте робити те, що Вам до вподоби.
У пориві великодухості, певний свого самозаперечливого кохання й відданості, він досить уїдливо й різко з докором пише:
— Люблячи Вас не зовсім егоїстично, я бажаю Вам повного щастя і раджу Вам за вигідних умов вийти за Башкірцева[50] (його Ви теж не любите, Вам подобається не він, а його кошти). Напишіть мені правду, як приятелеві. Кращої, відданішої людини, як я (сміливо кажу), Ви ніколи не знайдете. І таким я залишусь для Вас назавжди, де б Ви не були. Ви — мета мого життя; та для того, щоб Ви були щасливі — мало мене, мало моєї волі; мені здається: що б я не зробив для Вас, все це буде бліде, мізерне, мале, слабке в порівнянні з моїм коханням, з Вами… Без Вас, як і з Вами, я житиму Вашим життям.
Обіцянки дружби, запевнення, визнання в коханні, ревнощі, різкості, тенденція протиставити себе, "найкращу з людин", корисливій, не здібний кохати Рентелівні — це все єсть у листі; нема в ньому тільки найважливішого. Кониський зовсім не виявив чутливості.
У листі найбільше визнань і обвинувачень, та найменше добросердечності. Кониським керувала образа, кохання й гонор: ті хиби, що справили на нього враження в Кулішеві, були в ньому самому.
— Ми не повинні більше бачитись, — писав Кониський далі в тому ж листі, — дальші побачення будуть для мене прикрим катуванням. Я людина терпляча, але не без кінця. Зрозумійте, що мені важко не бачити Вас, та що ж робити?.. Жити я міг би тільки одружившись, а одружитись можна тільки на тому, кого любиш — з Вами я не можу одружитись, тому що Ви не згодитесь. Я не можу дати Вам тепер ані карети, ані оксамитових крісел; за прийдешнє не знаю… Відповідайте мені одверто, чим кінчите з Башкірцевим? Листа цього можете показати Пантелеймону Олександровичу і своїм рідним, більше нікому. Прощайте! Вірте коханню й безмежній відданості вічно люблячого Вас. 5 вересня.
Одне можна сказати, на панночку Рентель Куліш справив більше враження, як Кониський.
Коли самолюбство Куліша було зачеплено критичним відзивом Кониського про вірші "Дунайського поета", то самолюбство Кониського ще більше Кулішевим успіхом у коханої дівчини. Спостерігаючи Куліша й "Козявку", Кониський міг остаточно переконатись, що вона кохає Пантелеймона Олександровича.
З
(Продовження на наступній сторінці)