На одній з попередніх сторінок я мимохідь вказав на теренові простори, охоплені в ці століття поширення матеріяльної культури черняхівського типу. Я відзначив також і те, що вони збігаються з теперішніми етнографічними межами українського народу. В даному конспекті я хотів би вказати на те, про що була мова безпосередньо перед цим, а саме, що матеріяльна культура І—V ст. на Україні була культурою хліборобської людності.
Я вже говорив про зміну хліборобських і вершницьких епох в історії Наддніпров'я. З цього погляду дуже характерні також і теренові зміни, що сталися протягом тисячоліть.
За античної доби в І—V ст. по Різдві Україна консолідується, як сказано, в тих самих територіяль-них межах, що згодом стануть етнографічними межами українського народу.
В епоху трипілля тодішнє хліборобське населення України освоїло приблизно той же терен, хоч і дещо в вужчих рямках. В кожнім разі воно виявило тенденцію поширюватись в тих же напрямках, не переступаючи, однак, на північ смуги Десни й досягаючи на Лівобережжі границь, які на сьогодні архелогічними розкопами ще тим часом не устійнені навіть приблизно. Для трипільської доби характерне тяжіння: з одного боку, до Анау й Малої Азії, а з другого боку, до Наддунав'я, областей, позначених, як і Україна, наявністю культури мальованої кераміки.
Вершництво, відповідно до своєї прямої функції, за наступної, післятрипільської епохи, та особливо за пізнішої, скитської доби, вийшло далеко за кордони Дністра—Донця. Як ми вже згадували, вершництво скотарів — копове, воно імперіялістичне, призводить до конгломерації народів і до поширення теренових меж. Воно не консолідує людність, а, навпаки, розсіює її. "Кавалерійська імперія скитів" мала свого часу таку саму розтяглість, як і пізніше подібні інші формації, приміром, алани, які деякий час панували на просторі від Межиріччя (за Аральським морем) і до Дунаю.
Хліборобство, опановуючи знов соціяльно-госпо-дарчу ситуацію на Україні за античної доби з V—IV ст. перед Різдвом, не тільки повернуло в перші століття по Різдві Україну в її передскитські, тринільські теренові межі, але усунуло з даної території ту етнічну строкатість, яка була ознакою євразійської Скитії, роздяглої в лісостепах од Альп Європи до Обі в Азії.
Антична епоха не знала яскравих, сказати б, відрубних соціяльних противенств скитської доби, бідняка-хлібороба й багатія-скотаря — вершника. Ні Пересічнянський могильник на Харківщині, ні Чер-няхівський на Київщині або Привільнянський в порожистій смузі Дніпра не дають матеріялів, які дозволили б говорити про існування соціяльно й господарче відмінної верхівки. Поховання хліборобів майже рівнозначні одне одному.
Деякі з поховань в Маслові мають замість бронзових фібул золоті. Верхівка, що прикрашає себе золотими прикрасами, існує, вона виділялась, але не такою мірою, щоб накопичити для себе скарби Куль-Оби або Чортомлика.
Між верхівкою скитської доби і античної є ґрунтовна різниця, бо ця друга існує поруч з своїми спів-племенцями, а не окремо від них.
Антична доба, усунувши з соціяльно-господарчого життя противенства попередньої, уніфікувала людність, однотипізувала населення на території Дністра — Донця — Десни — Моря. Територія звузилася, людність сконцентрувалася. Як ми вже сказали, матеріяльна культура під Харковом однотипна з культурою могильників під Ковелем на Волині.
Концентрація людності, однотипної в своїй матеріяльній культурі, однозначної соціяльно, процес її господарчої й соціяльної уніфікації на протязі майже тисячоліття — все це повинно було позначитися на етногенетичних процесах, які почалися в цей час на даній території.
Протягом цих століть на території від Дністра до Донця і від. Моря до Десни витворювався колосальтій людський масив, соціяльно й господарчо однзначний, що перебував під безпосереднім впливом античного середземноморського світу.
Тисячолітня консолідація господарче й соціяльно тотожнього населення на певній території є факт і фактор, повз який не може пройти жаден дослідник етногенетичних процесів.
Вершніщтво в післятрнпільську (передскитську) та особливо скитську добу розхитало ту етнічну суцільність, яка була властива людності України за часів трипілля. Хліборобство античної доби витворило знов нову етнічну одність, на яку доводиться вважати, переходячи від праісторії й передісторії ло історії.
Матеріяльна культура Черняхова, Маслова, Пересічнянського могильника зникає на Україні десь коло середини першого тисячоліття по Різдві.
З V—VI ст. спочатку візантійські письменники, а тоді арабські джерела починають говорити про слов'ян на території України. Слід сказати, що матеріяльна культура слов'ян V—IX ст. і наступна культура князівських городищ Х—XIII ст. не тотожні з культурою Черняхова або Маслова. Кераміка з Чорної могили в Чернігові, або Княжої гори на Росі під Сахнівкою, чи Райків на Гнилопаті під Бердичевом не є керамікою Черняхова.
Антична доба закінчується десь в IV—V ст. І слов'янська починається в V—VI, заступаючи першу. Між цими двома добами стався розрив. І цей факт зникнення на всьому просторі Наддніпров'я культури черняхівського типу слід вважати за вирішальний в історії України першого тисячоліття по Різдві.
Антична культура на Україні вигибає, її заступає інша, грунтовно відмінна від неї. В житті людності Наддніпров'я відбувається злам, приходить криза, стає катастрофа, обсяг якої ми можемо уявити собі лише в той спосіб, що цілком чітко скажемо собі: культура античної доби й культура слов'янської доби — це культура, що різко відрізняється одна від одної.
Хто винищив тодішню людність України? Гуни, готи, монголи й турки, вершники, що йшли з Азії?.. На це важко відповісти сьогодні. В кожнім разі процеси, властиві часам великого переселення народів, призвели до занепаду матеріяльної культури античної доби і до знищення тієї хліборобської людності, яка заселювала тоді територію Наддніпров'я .
Цілком? На всій території України? Без сліда? Не цілком! На полицях Етнографічного музею в Львові можна було побачити чорний посуд своєрідних форм, горщики, глеки, кухлі і т. д., прикрашені лискованим графічним зигзаговидним орнаментом. Такий самий посуд можна було купити на львівському базарі. Такий самий посуд можна було знайти в кожній селянській хаті Галичини й Волині.
Цей етнографічний селянський посуд Галичини— Волині достоту витворював кольор й орнамент кераміки, властивої Черняхову.
Як слід пояснити це? Пояснення може бути одне: населення, винищене в басейні Донця й Дніпра, залишилося невинищеним на території Волині й Галичини, зберігшії ту саму культуру, яку плекали наші далекі предки в І—V ст. на всій території України.
Ми маємо всі підстави ствердити: етнографічна культура українського народу своїм корінням — історично—вростає в культуру античної доби, матеріяльну культуру "черняхівського" типу.
Селянська миска, однаково знана на Східній і Західній Україні, що так ефектно і пишно барвистою плямою вимальовується на миснику, за своїми формами в антична миска, що, через посередництво кераміки, поширеної в Наддніпров'ї в І—V ст., сходить до посуду, ужиткованого в античних грецьких колоніях.
Отже, фіксуємо два твердження: перше, етнографічна культура українського народу має за своє джерело античну культуру; друге, етнографічна культура українського народу існує від перших століть по Різдві.
Я не хочу цим сказати, що ми знаємо всі переходові ланки між культурою античних часів (І— V ст. по Різдві) та сучасною нашою етнографічною культурою українського народу. Я не хочу, знов же, сказати цим, що ми достоту знаємо шляхи "слов'янського" заселення України в VI—VIII ст., ті складні процеси, що спричинилися до витворення українського етносу. Але деякими матеріялами ми володіємо, і ці матеріяли не менш яскраві, ніж і ті, про які ми згадували щойно. Там же, в тому ж таки Етнографічному музеї м. Львова, зберігалися колекції кераміки, здобутої при розкопах в Луцьку. Ця кераміка, датована 15 ст., виявляє тотожність з керамікою Черняхова, Маслова, Привільного і т. д. Перед археологами стоїть подвійне завдання: з одного боку, з'ясувати попередні ланки, що в'яжуть культуру античної доби (І—V ст.) на Волині з культурою слов'янських часів (VI—IX ст.), і показати шляхи зворітного руху цієї культури на Україні, датувати який сьогодні поки що воліли б утриматись.
АНТРОПОЛОГІЧНІ (РАСОВІ) ОСОБЛИВОСТІ УКРАЇНСЬКОГО НАРОДУ
В IX ст. поняття народу й національної приналежності визначилися переважно з огляду на мову. Поняття "народу" й "мови", "нації" й "мови" були ототожнені. Мова була трактована як основна ознака національної приналежності.
(Продовження на наступній сторінці)