Пані Крагельська здивована й обурена! Вона обурена, бо сьогоднішнє поводження Аліни та її сестри межує з непристойністю. Не вистачало б, щоб із сусідніх льож на них зашикали. До того ж, вони перегукуються з якоюсь невідомою особою.
— Тихше! Прошу вас, сидіть пристойно! Кого це ви викликаєте з партеру?
У дівчат радісно сяють обличчя: така несподівана зустріч!.. Вони обертаються до матері:
— Матусю мила! Це наш учитель! Незадоволення пані Крагельської зростає. Коли б
ще хтось інший, а то пансіонний учитель! Шкільний учитель не може бути зарахований до знайомств, якими можна радіти й захоплюватися.
Мати спиняє дочок, їхній запал і навчає:
— Бог із ним, вашим учителем. Ви тут не в пансіоні, а в опері, в світі.
Та це протиставлення "світу" й "пансіону" не впливає на молодих дівчат, вони не заспокоюються, і їхнього піднесеного настрою не можуть спинити жадні нотації з боку матері. Вони не тямляться від радощів, коли до їхньої льожі входить Костомаров.
Він називає себе пані Крагельській і тоді звертається до своїх учениць:
— Яким побитом ви тут?
— Певне таким, як і ви! — відповіла Аліна. — Ми приїхали сюди з Києва спочивати й купатись у морі.
Микола Іванович аж ніяк не сподівався зустрінутись із ними в Одесі. Він певен був, що вони поїхали до Курської губерні. Принаймні такі інформації він одержав од свого приятеля, який після випускного акту, не дочекавшися кінця, стомлений духотою в залі, пішов з ним блукати на Аскольдову могилу. Розмовляючи про акт і про враження від нього, вони почали говорити про Аліну, що грала під супровід оркестри варіяції Герца на марш з "Отелло". На запитання Миколи Івановича про місце постійного мешкання дівчат Крагельських, приятель відповів, що мати Крагельських замужем вдруге за Мазуровим і, що дівчат відвозять в Курську губерню.
— То приємніше, — сказав Микола Іванович, — пересвідчитися з сьогоднішньої зустрічі, що мій приятель помилився.
Він висловив сподіванку продовжити знайомство в Києві після повороту Крагельських у рідні місця.
На це почув сухе і стримане запрошення з боку матері й дуже живе й жваве з боку дівчат.
Наступного дня після зустрічі в театрі Микола Іванович прийшов до Крагельських. Багато балакали й сміялись. Сувора мати, що не дуже спочатку прихильно поставилась до знайомства з пансіонним учителем, помітно зацікавилась веселою розмовою і, прощаючись, нагадала Костомарову про час їхнього повороту до Києва й дала адресу їхнього київського помешкання.
Крагельські лишалися в Одесі на ввесь серпень і вересень аж до жовтня, а Костомаров мусів повертатися до Києва. Він розпочинав курс лекцій з історії в університеті, мав читати вступну лекцію і ввесь з головою збирався поринути в підготовку до лекцій, в роботу над джерелами про Богдана Хмельницького, відшуканими в університетській бібліотеці, в писання
"Слов'янської мітології", яку, бажаючи бути оригінальним і архаїчним до кінця, він видрукує незабаром церковнослов'янським шрифтом.
Літо кінчалось, наближалась осінь і праця.
III
З перших днів жовтня 1846 року, як тільки Крагельські повернулись з Одеси до Києва, Микола Іванович почав учащати до них на Печерське в маленький будинок на Госпітальній вулиці.
Сам Мазуров, вітчим Аліни, що служив в комісаріят-ській комісії (згодом перетворено в інтендантство), був людина хвора, слабував на хірагру, ревматизм рук, і рідко виходив з свого дуже напаленого кабінету.
Пані Крагельська прихильно поставилась до візит Костомарова. На її думку, Аліна та її сестра були ще надто молоді, щоб їх вивозити на блискучі генерал-губернаторські балі. Хай, мовляв, ще рік або два посидять вони вдома, попрацюють, почитають, розвинуться. Для них багато корисніше буде, коли, замість банальних випадкових знайомств, вони покищо обертатимуться у вузькому колі близьких домашніх друзів, віддаючи вільний свій час серйозній науковій лектурі та вдосконалюючись у музиці.
З цього погляду знайомство з Миколою Івановичем здавалось Крагельській бажаним і прийнятним. Та й сам Костомаров з першої своєї візити почав розмову про те, які твори Аліна з сестрою гадають прочитати й запропонував їм не тільки свої книжки, але й свій вибір.
Тієї зими, заглибившися в історичні студії та готування до університетських лекцій, Костомаров жив у цілковитій самоті. Свої спочинки він віддавав одвідинам Крагельських-Мазурових.
Майже щовечора Костомаров ішов з Рейтарської вулиці, де тоді мешкав, на Печерське, на Госпітальну вулицю, щоб довгішими осінніми та зимовими вечорами, коли траплялося, що в Крагельських не було гостей, розмовляти з Аліною, читати вголос, говорити з приводу прочитаного, абож — і це найбільше його приваблювало й чарувало — слухати Алінину музику.
— Я завжди думаю про музику, — казала за себе Аліна.
Костомаров був романтик і як романтик він не міг не любити музики. Музика бо, — так учили романтики, — веде людину від порожніх справ і прагнень щоденного життя в храм Ізиди, де природа в святих, ніколи не чуваних і проте зрозумілих звуках розмовляє з нами. її передумова — безмежне. Музика розповідає нам глибоку тайну природи, приступну тільки високому розуму. Вона споріднена з тією безумовною внутрішньою музикою, що живе й завжди бринить та співає в середині нас, як таємнича мова далекої країни, що її чудесний відгомін збуджує в нас буяння життя.
У цю сферу музики й піднесеного романтичного культу музики Аліна поволі втягувала й Костомарова. Вона грала його улюблені п'єси, і він так захоплювався її грою, що прохав грати ще раз чи то цілу п'єсу з початку до кінця, чи то якийсь окремий уривок, що був йому найбільше до вподоби.
В виборі музичних творів вони обмежувалися звичайно німецькими композиторами доби романтизму.
Новаліс говорив про музику як про найромантичні-ше з усіх мистецтв. Вакенродер уважав музику за рід мистецтва особливою романтичністю позначеного. Кляйст називав музику коренем усіх інших мистецтв.
Бетговен, Шуберт, Вебер, Шуман, Піст — піднесли музику на височінь незрівняних художніх досягнень. Коли в галузі інших видів художньої творчості романтизм лишився в стадії проклямативних обговорень, не переступивши за межі широких літературно-дискусійних маніфестацій, то в музиці романтизм досяг своєї мети, повного творчого розвитку і прояву.
З усіх композиторів Миколі Івановичу особливо подобалися твори Бетговена, і не тільки сонати, але й ораторії, що їх переложив Піст. Любив він слухати "Stabat mater" Россіні, увертюру з Лістового "Вільгельма Телля" та "Erlkônig-a" Шубертового в переробці Ліста, — твори трагічні й катастрофічні, що викликають почуття тривоги й думку про погрозу неминучої й невідхильної загибелі.
Романтичне світовідчування трагічне; отже, це романтики створили вчення про народження трагедії з духа музики.
З усіх музичних творів залюбки слухав Костомаров Лістового "Erlkônig-a". Його надто важко виконувати через швидкі шалені темпи. Граючи його, доводилося напружувати всі сили. Та Микола Іванович завжди просив Аліну грати удруге. Він настоював на свойому бажанні, а Аліна відмовлялась, посилаючися на втому. Вона згоджувалася повторити "Erlkonig-a" тільки за умовою винагороди, вимагаючи, щоб Микола Іванович прочитав який-небудь твір Пушкіна спеціяльно для неї, а Міцкєвіча — для неї з сестрою та для матері.
Алінина мати була полька, походила з стародавньої польської фамілії і з усіх поетів визнавала тільки Міцкєвіча. Інших поетів вона не знала й не цікавилася ними, але, коли їхній гість чудесно й з піднесенням деклямував на пам'ять "Dziad-ів" абож "Пана Тадеуша", то її проймало захоплення.
Пам'ять у Миколи Івановича була феноменальна, і читав він поетів чудесно. Під час читання лице його робилось таким живим і піднесеним, що приваблювало всіх присутніх. Очі його запалювались, ввесь він випростовувався й перероджувався. В такі хвилини він здавався майже вродливим і примушував забувати за свої "чуфізи", розмаяне волосся, короткозорість, несусвітні чоботи й загальну химерність своєї вдачі.
Культ музики й поезії, що на нього ми натрапляємо в історії костомарівського романа, дуже характерна прикмета часу. Романтичний стиль переважно музичний стиль. Музична концепція життя й усіх життьових явищ, сприйняття життя в музиці й через музику, розкриття кохання в дусі музики, — оце все, згідно з головними віяннями доби, накладало свій певний відтінок на цей роман, надавало йому особливого романтичного стилю.
Liebe denkt in süssen Tonen, Denn Gedanken steht zu fern, Nun in Tonen mag sie gern Alles, was sie will verschonen.
Кохати це і є мислити в звуках.
Микола Іванович і Аліна сприймали кохання як музику і музику як кохання. Вони не відрізняли цих двох почуттів.
... Коли глибокої ночі він лишався сам, він казав:
— О, вона — втілений дух пісні. Вона перетворить моє життя в музику, стане моєю душею. Я родився лише для того, щоб вклонятися їй, вічно їй служити, вічно про неї думати і відчувати її. Невже я такий щасливий, що моя душа насмілюється бути відгуком її душі? її близькість обертає все в свято.
Він підійшов до вікна. Хор зірок стояв на темному небі, і ясна смуга на сході провіщала день. Захоплений він сказав:
— Вас, вічні зорі, тихі мандрівники, вас закликаю в свідки моєї присяги. Я житиму для Матильди. І для мене приходить ранок вічного дня... Ніч минула. Я запалюю себе самого, як невгасиму офіру сонцю на сході.
(Продовження на наступній сторінці)