Вночі чиїсь я чую кроки,
(Усе навколо спить).
Дивлюсь – устав з дрімоти спокій —
Зирнув на мене, зблід,
Простяг до низу димом вуса,
Ворушаться уста…
Вслухаюся: чи не забувся
Як досвіта вставав?
Вмивався там, чи ні, та швидко
Поки гудок не гув —
Спішив нап’яти сиву свитку
І йти в заводу гул.
Кінчав кувати ранок майстер,
Надворі день займавсь.
Мороз на вікнах вишив айстри,
На брук посипав ряст.
Будинки заспано-суворі
Примружували зір,
І гасли погляди в покорі
Туберкульозних зір,
Прогув гудок. Усе минуло,
Проплило в один мент.
Нічого наче і не було,
Бо зараз я – студент.
І знов чиїсь я чую кроки.
Усе навколо спить.
Дивлюсь – красуня чорноока
У серці промінить.
Палкі уста, гарячий погляд,
Сплелися у теплінь.
Немов русалка лонні води
Довела до тремтінь.
Це тільки сон.
Осінній сон, —манить мене.
Мана зника
І колесом надходить день.
Сердитий зір.
В німих очах немов мороз.
Читаю я в його устах
Слова погроз:
"Гей, хлопче мій!
Розбуркай сон солодких мрій.
Іди туди —де комсомол
Буя, мов рій."
І я встав. На устах
Ще не зникла теплінь,
І в очах біла тінь.
І коси золотінь…
Але ось, наче хтось
У дужках народивсь.
Пронеслось, мов колись:
"Ширше, ширше дивись".
Шлях один. Буду йти —
Переможно без меж.
Юнь шепоче: "Дійдеш, —
Серце ж повне пожеж"…