«Синичка й горобець» Петро Панч

Читати онлайн оповідання Петра Панча «Синичка й горобець»

A

1 c.

    Скінчилося літо, ночі стали холодними, і ластівки відлетіли у вирій. У теплі краї. Зраділи горобці, що тепер легко буде захопити їхні гнізда, тільки їх не вистачало на всіх Чую, галас, крик: скубтись почали, аж пір'я летить.

    Один горобець був найбільш горластий, найбільш дзьобастий, усіх переміг і захопив найкраще гніздо над моїм вікном. Радий, веселий: тепер буде куди сховатися від холоду. А надворі заходила зима. Почав уже й сніг летіти.

    Горобець випурхне із гнізда, сяде на гілку, почистить носик об кору, покрутиться, повертиться — холодно, і на* зад у гніздо, а воно щільно зліплене, соломою і пір'ячком вистелене, ніякий тобі мороз не страшний. Тільки їсти ні* чого, горобець і бурчить:

    — Скрізь, скрізь, скрізь зима: Ні тобі хлібця,

    Ні тобі кашки, Навіть мушки нема...

    Прилетіла синичка. Жовта сорочка, чорна манишка, наче тобі до театру зібралась, а надворі віхола, а надворі сніг, і, мабуть, вона задубіла, бо жалісно зацвірінькала. А мені вчувається, що вона просить горобця:

    — Пусти погрітись!

    Визирнув горобець із гнізда і байдуже відказує!

    — Зроби собі так, як я, соломки наноси, пір'ячка постели та й грійся скільки хочеш.

    — Наче ти носив, наче ти робив, це ж не твоє гніздечко, а ластів'яче.

    Горобець тільки пхекнув:

    — Ну то поспівай мені, тоді пущу. Тільки щоб тоненько. А в синички був голосок як волосок, витягла вперед голівку й зацвірінькала:

    — Я по лісу літаю, Я по стежці стрибаю, Там десь мушку впіймаю І жучка не минаю, Цвінь-цвірінь!..

    Прислухалась, аж горобець хропе на все гніздо. Заснув! Синичка з гілочки на гілочку і в гніздо, і аж цвірінькнула на радощах, що так тепло. Це почув горобець і прокинувся.

    — Хто тут? — закричав.

    — Це я — синичка!

    — Мені й без тебе тут тісно, геть, геть!

    І ну бити її крильцями. Скакає, стрибає. До того розходився, до того розгнівався, що аж гніздо розвалив. Так і посипалось на сніг, а соломка й пір'ячко за вітром полетіли. Мало й горобець не гепнув на землю. Добре, що був близько бузок.

    Сів на гілку й захникав:

    — Скрізь, скрізь, скрізь зима, І хатки вже нема...

    А синичка тільки цвірінькнула і полетіла.