— Ну, де хазяїн? Нехай за пляшкою посилає Селяни заворушились і посунули до столу.
— Скільки ж воно показує?
— Чи так, як по-нашому?
— Без пляшки не взнаєте.
— Та це не важко, у Химки курилось.
— А все ж таки?
— Десятин на п'ять общитали?
Землемір зробив довгу паузу, потім з самозадоволенням відказав:
— Більше.
Дядьки радо захвилювалися.
— Та де там Роман? Гукнули.
Ніхто не озвався.
Заглянули до хати й остовпіли: на ліжку, вже із свічкою в руках, лежала Оксана. Романа не було. Назар стрепенувся:
— Де батько?
Діти злякано заверещали й поповзли на ліжко до матері в темний куток.
За Назаром всі хутко вийшли надвір. Ще раз гукнули:
— Романе, чуєш?
Скрізь було тихо, тільки на призьбі моторошно вив собака.
В клуню чорним отвором темніли ворота.
Всі перезирнулися. Ворота впадали до очей, мов темне гробовище. Зайшли й до клуні, але з сонця зразу нічого не могли розглядіти.
Коли Романа вийняли з петлі, він гірко застогнав, через силу звівся на ноги й мовчки пішов, мов п'яний, до хати.
Валки, 1923