— В комуну! На біса соз! — погрозливо вже кричала вона.— Щоб потім знов бамаги ламать!
Муха Макар уже був відступив назад, але, згадавши Караванові слова, він знову смикнувся до столика і затряс кулаком:
— Як я не дєйствітельний уже, так ти хочеш, щоб тебе усуспільнили, парубків призначили!
Голова сільради, одбивши держачок од дзвоника, стукав уже кулаком і кричав:
— Товаришу Мухо! Громадянине Мухо! — аж доки той не гукнув:
— Я вже скінчив. Хай живе комуністичеськоє движеніє! . Один трубач рявкнув у трубу і, не підтриманий рештою,
розгублено замовк.
Ще більший лемент зчинився, коли слова попросив Караван. Доки розкладені в рядки голови викрикували на різні голоси "куркуль", "десятипроцентник", "не давайте", "дайте", він, держачи в руках клапоть паперу, виліз уже до столика і розмірено й покірно почав говорити:
— Ви мене знаєте.
— Як облупленого,— вставила бабуня, закутана в хустку з вушками на голові.
— Сумою я не багатий, денежного капіталу не маю, Совєцькую власть уважав і образи на погореніє невірникам пожертвував.
"Та не всі",— подумав Муха Макар.
— Чужим трудом не любив користатися.
"А все більше з'десятого снопа",— хотів уставити Муха, але зараз він увесь тіпався від хвилювання і бажав лише одного — щоб Караван скоріше підтримав його пропозицію,— і тому мовчки слухав, як той розмірно й покірно вів далі:
— А тепер я такого мнєнія, щоб усе моє господарство на комуну одписать, аби тільки вона дала мені обезпеченіє. А з таких, як Муха Макар, комуна хліба не їстиме, хоч би ми й прийняли його. Оце й заявка моя, щоб вписали мене до созу.— І подав білого папірця до президії.
Муха Макар, як крильцями, тріпонув своїми полами, бринькнув пальцями по вусі і очманіло втупився єдиним своїм оком у Каравана. Але той, не озираючись, розмірно й покірно сходив уже з помосту під справжній рев, що зчинився у залі.
Муха Макар не міг зрозуміти, що сталося. Він тільки відчував, як стривожене в Карпатах його нутро нестерпуче занило, і все, що говорилося й творилося потім, доходило вже до нього, як крізь глуху стіну. Очунявся він трохи, коли почув знову знайоме слово "муха", його повторювала старенька бабуся, зав'язана теплою хусткою з вушками на голові:
— Аж тіпається у мене все всередині,— говорила вона крізь ядуху.— Бамагу Караван подає. До комуни його прийміть. Шкуру овечу надів. Та в тебе ж вовчий хвіст усе життя буде видно позаду! — Вушка на теплій хустці стрибали в неї над головою, як у зайчика.
Нарешті вона взялась у боки і, обернувшись у куток, де стояв Караван, погрозливо закричала:
— Ух, ти ж, лобуряка, скільки на тебе поту пролито, а тепер ще й "обезпеченіє"! Та спасибі скажи, коли тебе живого випустять. У потилицю його, товариші! Бачите, як обплутав Макарця? Як павук муху: що той на нього все життя робив, так він тепер кака, а я гарний, бо денежний капітал маю. Брешеш, не вдасться обдурити! Макар хоч і дурний, та не вашої павучої породи. Розірвемо-таки ваше павутиння і звільнимо мух від павуків!
Знову голосно ревли труби, знову підвищувались і знижувались рядками розкладені червоні обличчя, потім вони заскакали і безладно покотилися до дверей. Викотився разом з ними під темне небо і Муха Макар.
Сірими плямами натовп, на різні голоси обзиваючись, мов у весільному поїзді, повернув за ріг і попростував у поле на пагорок, де, вискочивши із села, в струнких тополях стояла церковка. Вітер налітав з гори на село, крутив хмарами, одривав поли у кожухів і стирав із уст слова. Муха Макар спотикався разом з іншими. Єдине його око запливло від вітру сльозою, і він ще ніколи не відчував себе таким дрібненьким, немощним і скривдженим. Його брала обида на Каравана, що наперед, видно, знав усе і пішов на такий глум, а разом повів, мов Христа на Голгофу 3, і його, що все життя працював за десятий сніп.
— Не скорився він, бреше,— гомонів до себе Макар.— Знає він щось, знає. Заступника жде.
Крізь тупіт і гомін Муха почув попереду бубоніння і впізнав розмірений і тепер потайний Караванів голос:
— Ще й на кутні будуть сміятись.
Лише зараз Муха Макар уторопав, що він разом із іншими простує на майдан до церкви, куди простували члени щойно закладеного колгоспу.
Біля церковної брами стояв агроуповноважений з колишніх Караванових наймитів і голосно вигукував:
— Товариші, розпочнемо нове життя в новому клубі. Піп все одно утік, а чого вона пустуватиме. Хто ще не заг писався — ідіть у колишню церкву, там закінчимо списки і там же обсудимо план.
Тихо закапав холодний і пронизливий дощ.
Муха Макар безпорадно озирнувся.
Оркестр переможно гримів уже в ограді церкви, і останні постаті зникали за її брамою.
Муха Макар зупинився на майдані і закліпав запорошеним оком. Пронизливий вітер з дощем проймав його наскрізь латками викладений кожух і заставляв дрижати, мов задубілого пса на снігу, але ще більше Муха дрижав уже від тої обидиgt; що вчинив йому Караван, на якого він працював усе своє життя. Погляд його єдиного ока, що він ним проводив Караванів гурт, пройнявся тепер уже лютою ненавистю.
Через майдан човпала вся закутана в хустку бабуся з вушками на голові. Побачила Муху Макара і сердечно сказала:
— Думаєш, синку? Думай,— пристукнула костуром і пошкрябала до брами, звідки гримів духовий оркестр.
Муха Макар глянув на урочисто освітлені вікна колишньої церкви і відчув, як лоскітливий сором, зашарудів у нього по мокрому обличчю. Він пошкріб міллю побиту борідку, труснув головою, притиснув поли кожуха до підведеного живота і винуватою ходою повернув до брами, за якою гримів оркестр.
II
Хоча й старанно Муха Макар виконував свої обов'язки, а в шкоду все-таки вскочив.
Всю дорогу від Караванового поля до колгоспу "Ясні зорі" він марно шукав слів, щоб виправдатися перед правлінням. Власне, що вони з трактористом наробили, він ще собі не уяснив, і тому забіг додому, щоб порадитися з своєю дружиною.
— Мабуть, зовсім ухекали!
Повнолиця його дружина, з обличчя якої не сходила і глузлива усмішка, співчутливо похитала головою і щиро побажала:
— Краще б він поодбивав оті печінки тобі, а не сердешній машині.
Запорошений Муха Макар, у надрубаних халявах схожий на сухий корінець, намагався виправдатися:
— Хіба його одним оком додивишся?
— Тобі б і двоє не допомогло.
— У тракториста було їх аж четверо, а й то не хватило созренія, бо ж це ідол якийсь, а не трактор: пре, як неначе йому стручкуватим перцем підмазали. Ну, я-то такий, що зразу соображаю.
— Видно пана по халявах.
— Я зразу побачив, що в темноті нічого не видно, отут і треба б було трактористові встати й провести трактора в руках, так хіба ж він послухає, хоч мене й наставлено за начальника.
— Тебе?
— Авжеж.
Під час оранки на зяб перший сурганський колектив "Ясні зорі" розподілив роботу на дві бригади. Муха Макар добре знав колишнє Караванове поле, на якому все життя свое працював за десятий сніп, тому його й призначили до другої бригади, що їхала на цей лан.
— За начальника, чи як? — запитав він, вилазячи на трактор, з червоним прапором.
— Межі покажеш,— наказував йому голова колгоспу, ставлячи в табелі хрестик проти його прізвища.
— Значить, як межівник ніби?
— Та покажи трактористові, де левада була, там здається, пеньки зосталися. Потім табір будеш стерегти.
— І все?
— Про змагання з першою бригадою не забувайте.
Муха Макар зручніше вмостився на тракторі, хазяйновито окинув єдиним своїм оком довгу валку з людьми, з плугами, з водою та з паливом і ліктем штовхнув тракториста:
— Торкай.
Трактор "Інтер" розсунув туге коло колгоспників, що на різні лади сипали дотепами, і вийшов у поле.
Розкидані наділи членів артілі були зведені разом з колишнім Каравановим ланом в одне поле. Зараз мали підняти під ранні ярові сто гектарів. П'ятдесят приділили зорати тракторові і стільки ж припадало на кінську колону із шести плугів. Працювати мали на дві зміни, щоб скінчити оранку за шість днів.
Ватаг кінської колони до тракторів ставився з повагою, але перед орачами непомітно для трактористів, коли чвиркав, то тільки в бік "Інтера", і тут же загадково говорив:?
— А може, хто й за п'ять справиться.
Симпатії Мухи Макара двоїлися: в кінській колоні був буланий, що мало не перейшов до нього від Каравана, але після маршу через усе село на приступці "Інтера" він уже кричав на вухо "парнишці молодому".
— Кінь — не трактор: слово без всякого тобі обйома. На полі, що одним рогом западало до левади, саме по
середині межі влаштували табір. Доки орачі риштували плуги, а трактористи заправляли мотор, Муха Макар обійшов з старшим лановим межі, позначив їх червоними прапорцями;, з ватагом орачів виміряв смуги для кожного плуга і повернувся до табору, коли вже все було готове до оранки. Лановий урочисто зняв шапку, те саме зробив і Муха Макар і, не давши лановому розтулити рота, сказав:
— Рушайте, а балакати по роботі будемо. Лановий надів шапку.
— Правда, Макаре, рушайте.
Муха загонисто заніс до лоба три пальці:
(Продовження на наступній сторінці)