— Та який же тут проступок? — обвів той очима лійку з людей.—Ну, трохи випили, так це ж і з іншими траплялося.
Голова враз почервонів:
— Товариші, так говорити може тільки справді або людина, що пропила голову, або агент класового ворога, який намагається всіма засобами послабити нашу міць. Я гадаю, що для всіх уже зрозуміло, що такі робітники тільки ганьблять наші лави. Мені соромно перед гостями із нашого підшефного колгоспу. Що вони будуть думати про робітників, про свого шефа?
Всі враз обернулись і витягли голови вниз до маленького чоловічка в свиті. Він ніяково тупцяв на місці й від сотні пар очей стрепенувся, як від холодної води. Поруч нього із кашкетом у руках стояв білоголовий хлопійко з червоною краваткою.
— Це наші гості із колгоспу "Ясні зорі".
Лійка із блискучих очей і зубів заворушилася й заляскала в долоні.
Муха Макар зніяковів ще більше, зняв шапку і поклав її па клунок. Що робити з руками, він не знав, і тому опустив їх по швах.
— Нехай цей товариш скаже, що він думає про горілку, про все, що чув. От, будь ласка, просимо,— і голова цехкому дав йому на середині місце.
Муха Макар злякано зирнув з вогкої підлоги аж до стелі: звідусіль на нього з зацікавленням дивилися блискучі очі, тоді він ступив крок вперед, щосили втяг у себе груди, щоб не випала пляшка, і враз, витягши із коміра тоненьку в зморшках шию, крикнув:
— Я, товариші робочі, ось що скажу. Буває таке, я не опровергаю того, що ви випили. Це ще трапляється і в нас. Товариші робочі, ми теж поламали трактор. Тільки як і коли поламали? От вопрос Ми поламали уночі на роботі, аж камінь вивернули, на який куркуль, може, одвіку спирався. У нас аж жили напиналися, щоб раніше за першу бригаду скінчити оранку та хлібом вас, товариші, забезпечити за те, що нам трактори, машини постачаєте.
Враз Муха Макар зціпив кулаки, затупотів шкарбанами, блимнув єдиним своїм оком і крикнув щосили:
— А може, то вас англичанка напувала. їм комуна со-вєцькая жити не дає!
Робітники дружньо загомоніли й заляскали в долоні.
— Я кажу, товариші, дякуємо вам, що дали нам такого ншариша Піддубного, стійкий елемент революції.— Він сердито блимнув у бік регулювальника.— А ви каляєте робочий клас, котрий повинен бути диктатором. Я такого настроєнія: раз вони наделали, так нехай вони тепер стають і перед судом, а в робочого класа мусить бути чистий вид.
Робітники схопилися з своїх місць із вереском насунули на Муху.
— Правильно, товаришу, правильно!
Муха Макар злякано озирнувся, але вже декілька рук схопили його ззаду, і не встиг він вимовити слова, як шкарбани відділилися від підлоги і його маленька суха фігурка високо злетіла догори. Муха Макар схопився рукою за груди і заверещав.
Від гойдання поли свити розлетілися, червоний пояс розв'язався, ґудзики розстебнулися і з пазухи висунулася червона головка пляшки з горілкою, що кожну хвилину загрожувала вилетіти на голови робітникам. Його пойняв холодний піт, але робітники все ще перекидали його на сильних руках, як тріску. Шкарбани позлітали з ніг, а пляшки все ще він ніяк не міг спіймати рукою, і вона вже булькала зверху.
Муха Макар крикнув на все горло:
— Ой, пустіть, братці, пустіть ради бога!
Крик відбився аж під стелею. Робітники враз розступились, і він, з руками, складеними хрестом на пазусі, босий, блідий, зсунувся на вогку підлогу.
— Я ж вам казав— пробурмотів Павлушка. Він мінився на лиці і не знав, куди подіти очі.
— Що з вами? — нахилився до Мухи стривожений голова цехкому.
Муха Макар блимав єдиним своїм оком, важко дихав —І хутко, немов соромлячись пазухи, застьобував свитку.
— Повірте, злякався...
— Чого ж злякався? У нас товариші всі тверезі.
— Злякався! — Він підвівся і сів на колоду. —— Серце, мабуть, погане.
— Ага, товаришу, мабуть, серце,— з якимсь задоволенням відповів Муха.— Ну ж, думаю, вискоче...
— Ну, то відпочиньте, чоловіче. Чули, товариші, що сказав нам колгоспник?
— Дозвольте мені слово,— став на ноги Іржа, але голови не зводив.— Правду він сказав. Гадаєте, мені легко ото слухати? А, та що там,— і він махнув рукою.— Каюся. От єй-єй, щиро! Покарайте як знаєте, а завод треба оберігати,— і він хутко вийшов із кола.
— Я теж, товариші, обдумав, що ви казали. Стара ще в нас звичка: соромно, щоб зразу признатися.— Один по одному ще звелося з місця троє робітників, не сміючи глянути у вічі своїм товаришам.
— Що ж тут балакати? Звісно, винуваті. Буде для других наука.
— Справу цю ми передамо в профспілку,— закінчив голова.— А товаришам треба допомогти виправитися.
Бархатисто завуркотів, потім загув гудок, цех здригнувся і заблимав пасами й колесами. Лійка з живих людей посипала вниз.
— Ну, що, товаришу,— звернувся голова цехкому до Мухи Макара,— хочете подивитися, як працюють? На досягнення, раціоналізацію?
Макар Муха, все ще тримаючись однією рукою за пляшку, а другою підсмикуючи пояс, що вже спадав з підведеного живота, заперечливо закрутив головою.
— Щось мені непереливки.
— Ну, тоді погуляйте, а біля третьої години заходьте по ваш гонок. Будь напоготові, синок!
— Завжди...— відсалютував Павлушка.— А коли ж ми подивимося?..
— Ходім поснідаємо попервах. Ще подивимось,— ніби виправдувався перед ним батько.
Тільки за брамою Муха Макар випустив, як з паровика, повітря і, забачивши в кінці вулиці крізь залізні штахети садок, потяг за собою Павлушку.
— А хотім туди, синашу. Мабуть, хочеш уже їсти? Білоголовий Павлушка, стомлений, з синцями вже під очима, мовчки пішов за батьком.
На зелених горбках Муха Макар витяг із лантуха хліб і сало, порізав їх ножем, потім, озирнувшись на всі боки, потихеньку витяг із пазухи пляшку.
— Ну й налякала ти мене, холера, просто умучила,— пригрозив він пальцем на блискуче скло, в якому булькала рідина.— Я вже думав: от де пропав Муха. Отак помилитися на старість. Аж у піт кинуло. Ну, якби виприснула, коли мені уваженіє робили товариші! Та Муху Макара так би тоді розмалювали в газетах, що й очей в колгосп не можна було б показати. Ну, що тепер з тобою, анахтемою, зробити?
— Не пийте, тату,— скривився Павлушка.
— Та її спалити мало, не то що пити. Хіба от тільки попробувати,— і він вибив корок.
— Не треба, ви ж на заводі що говорили?
— На заводі? Те, що треба, казав.
Муха Макар глянув крізь пляшку на сонце. Рідина іскрилася, переливалась і грайливо хлюпала в прозорому склі.
— Ви ж лаяли тих робітників,— тяг стомлений Павлушка.
— А як же, по-твоєму, хвалити? Такого наробили, та щоб мовчати? Добро народне.
— Через горілку ж.
— Авжеж, що через неї,— і він глибоко втяг в себе дух сивушного масла.
— А самі хочете пити.
— Хто, я? Може, тільки попробую.
— Ви ж казали, раціоналізацію ще подивимося. Муха Макар закліпав єдиним своїм оком.
— А хіба я хочу пити? Я тільки думаю, що з нею, клятою, зробити? Знову на завод з нею? А подивитися треба: дома питатимуть, що бачили.
— Вилийте її.
— Півтора карбованця на землю? Ні, я її отак тут і залишу.
— Щоб хто напився?
— А може, я сам вернуся?
— Так ви брехали на заводі?
— Аз тобою вже й пожартувати не можна. І виллю.— Він підійшов до другого горбка й перекинув біля хреста пляшку униз шийкою. В зелену траву забулькала прозора рідина.
— Пийте, праотці, допивайте її, кляту. Це вас колгоспник частує, потому на нову жизнь пішов.
Коли вже булькало коло шийки, він хутко заткнув пляшку пальцем, зирнув на білоголового сина з червоною краваткою і завагався. Той жував сало і знову запитав:
— А ви, тату, розкажете в колгоспі, як виступали на заводі й знімалися?
Муха Макар пересмикнувся й рішуче вилив решту.
— Авжеж. Може, й ще доведеться де зніматися,— і він загрозливо заніс руку з пляшкою над хрестом.
— Ви залиште пляшку, тату, мама казали, щоб гасу.
— А я хіба що, я ж і хотів її в лантух укинути,— і він зневажливо засунув її на саме дно.— Ну, синашу, давай тепер обідати та підемо знову до товаришів на завод, нехай покажуть нам, як той трактор робиться.
Назад до Сурган-Балки Муха Макар повертався пізно вночі. Білоголовий Павлушка, стомлений, з посоловілими очима, але з радісною посмішкою, що не сходила з його дитячих уст, ледве вже переступав ногами. До боку він любовно притискував новенькі книжечки. Муха Макар, теж вщерть переповнений враженнями, з головою, як барабан від молотарки, віз у лантусі направлений на заводі гонок, лист від робітників і пляшку, але вона була вже з гасом для лампи.
— Будеш тепер, синашу, вичитувати нам про нове життя.
Харків, 1930